У дні Страсного тижня багато хто розбирає причини, через які Іуда зрадив свого Вчителя. З цього приводу висувається багато припущень, гіпотез, проте не так багато хто задається питанням: А чи міг Іуда не зрадити свого Вчителя? – Звісно ж міг, проте не захотів. І зробив це він керуючись виключно власними вибором, а не під тягарем нездоланних обставин, якими так полюбляють виправдовуватися люди.
«Вас спіткала спокуса ніяка інша, тільки людська; і вірний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушені більше, ніж можете, але разом із спокусою дасть і полегшення, щоб ви могли перенести» (1Кор. 10:13), – от біблійна відповідь на всі ці виправдання. Або ж, як сказав Господь Каїнові: «Чому ти засмутився? і від чого поникло обличчя твоє? якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? а якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним» (Бут. 4:6,7). Проте Каїн не послухався Божої поради і вбив власного брата. Так само вчинив Іуда, зрадивши свого Вчителя.
Але не можна забувати інших учасників судилища, яке в підсумку привело Христа на Голгофський хрест. Чи могли старійшини юдейські на чолі з Каяфою, лжесвідки, Понтій Пилат, несамовитий натовп, що кричав: «Розіпни, розіпни Його!» (Лк. 23:21), не робити те, що вони накоїли? Якщо вірити Біблії – це було під силу кожному, а якщо послухати винуватців цієї трагедії – то… А яка, у принципі різниця, що вони скажуть у своє виправдання? Або навіть не скажуть… Вони скористалися своїм правом вибору, і мають нести за нього відповідальність.
А от тепер самий час поговорити особисто про нас у світлі цих згаданих подій.
Часто можна почути, що ми розпинаємо Христа власними гріхами. Насправді, це так. Проте сприймається все це більше як мовний зворот, а не як богословська істина. Але якщо поглянути на цю ситуацію під таким ракурсом: «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40)? Адже ближнім ми можемо не тільки допомагати, але і шкодити різноманітними способами, на які так багата людська уява! От тільки це зло, яке ми несемо ближнім, Христос приймає на Свою адресу. І от таким чином ми розпинаємо Христа власними гріхами, і от так ми уподібнюємося Іуді Іскаріотському; підступним суддям Синедріону на чолі з Каяфою; численним лжесвідкам, які оббріхували Спасителя; Понтію Пилату та його солдатам, що катували Христа; безумному натовпу, що в нестямі кричав: «Кров Його на нас і на дітях наших!» (Мф. 27:25) і до багатьох інших, хто долучився до цього злочину вселенського масштабу.
Можливо, не до всіх, а до тих, чиї гріхи по відношенню до Спасителя співпадають з нашими по відношенню до наших ближніх. Але, напевно, від цього легше не буде, коли доведеться пожинати «посіяне» (див. Гал. 6:7), відчуваючи на собі наслідки колись зробленого вибору, переконуючись у дієвості Божого «порядку речей», Його справедливості.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Переконатись у Божій справедливості
Ваш коментар:
