Чи є Божа справедливість? (закінчення)

 «Бог забирає кожну людину в найбільш відповідний момент життя»

Гадаю, у кожного рано чи пізно виникає питання: якщо Бог є, то як Він допускає страждання безневинних людей?

Усім відомо, що при народженні Христа цар Ірод побив немовлят Вифлеємських. Багато хто гадає, як могло статися це найбільше зло? Чи не була занадто велика плата за народження Христа, адже стільки безневинних дітей загинуло! А наступна доля цих немовлят така, що в Церкві вони зведені в лик святих. Тепер вони Ангели Божі і разом з Христом вічно.

Тут питання про справедливість знову упирається в сприйняття. Адже якщо бачити в їх смерті тільки смерть і абсолютне зло, то можна бунтувати і говорити про неправоту влаштування світу, але якщо уявити, що вони тріумфують у радості з Христом, то зло обертається добром.

Але в горі люди не здатні це зрозуміти. Вони помічають тільки, що помирають безгрішні діти, а, наприклад, багатий старий злочинець живе; що гине під колесами автомобіля багатодітна жінка, діти якої приречені на сирітське життя, а з п’яницями нічого поганого не стається. Тому в їх свідомості формується висновок, що хороші люди помирають, а погані – є здоровими. Визнавши це несправедливістю Божою, дехто навіть йде з Церкви, розчаровуються.

Але, давайте замислимося над тим, що по-перше, п’яниці і наркомани живуть вже точно менше, ніж люди не підвладні цим тяжким вадам. Через вузький погляд на те, що відбувається, робляться невірні висновки. Ми ж не знаємо, скільки помирає наркоманів і в якому віці. Просто ми бачимо, що наш близький помер, а знайомий наркоман живе. І робимо з цього зовсім неправильний висновок. По-друге, а чому повинні помирати тільки погані (і хто може це визначити?) і порочні, а хороші ні? Хіба в Бога там колонія для злочинців і насильників? Хіба там виправна установа для злих і підступних? Чому ми визначаємо за Бога, що там мають бути тільки погані, а тут – усе виключно хороші. Треба пам’ятати, що там не лише пекло для грішників, а на землі далеко не рай для праведників.

Замислимося над словами Паїсія Святогорця: «Дехто, у кого бракує міркування, кажуть: «Якби існував Бог, Він не дозволив би коїтися такій безлічі злочинів. Він карав би злочинців». Такі люди не розуміють, що Бог залишає злочинців жити для того, щоб у день Суду їм було нічим виправдатися в тому, що вони не покаялися, попри те, що Він дав їм для цього роки. А тих, кого злочинці вбивають, Бог теж не залишить». (Сімейне життя, ч. 6) От вам і справедливість.

Нестерпна легкість буття в нашому розумінні справедливості

Звичайно, всемогутній і всевишній Бог міг би зробити так, щоб усі увійшли до раю «автоматично», міг би виправити усіх порочних людей і усі були б з Ним. Але ж це виглядало б як дресирування. За хорошу поведінку – нагорода, за погану – покарання. Уявіть, як би ми жили при такій невідворотності покарання. Люди, що грубо порушують заповіді, відразу помирають, усі грішники несуть тяжку скорботу, а праведники виключно благоденствують. Ну, звичайно, у результаті такого дресирування усі стануть праведниками, ніхто не ризикне порушити заповідь, усі творитимуть добро, але… усі перестануть любити Бога. Бо Він тоді буде не люблячим Батьком, що надає нам велике право вибору і свободу, а диктатором, який насильно встановлює свої порядки. Але Бог, який є Любов, не може бути насильником, Він не може нав’язати Порядок і відібрати Свободу і Любов.

І ще, людина, яку дресирують, сама стає жорстокою і вже не може сприймати і любити ближнього. А цього Бог теж не може допустити. Тому ніколи не буде на землі такої, на наш погляд, «справедливості».

Абсурдне і уявлення про те, що Бог карає одного за гріхи іншого. Але хіба можна уявити, щоб справедливий, милосердний і люблячий батько покарав одну дитину, безневинну, замість іншої, винної? А справедливий суддя хіба може покарати замість злочинця поважну і законослухняну людину?

Абсолютно очевидно, що ні. Це суперечить не лише справедливості, але і любові, і здоровому глузду. Так чому ж ми можемо допустити таке жахливе припущення, знаючи, що Бог є Любов? Звичайно, Він не карає одного за іншого. Кожна людина несе відповідальність за свої вчинки, і бути покараною за чужі гріхи вона не може.

Але якщо під покаранням ми розуміємо напоумлення, повчання, надання правильного напряму, настанову на благий шлях (як це слово розуміє Біблія), то таке стає дійсно можливим.

Наприклад, якщо ми не можемо вирішити якесь життєве завдання, впоратися із ситуацією, то до нас можуть бути підключені і «подані» люди, обставини і скорбота, за допомогою якої, ми знайдемо правильне рішення. При цьому ті, за чиєю допомогою ми це рішення знаходимо, теж отримують нагороду.

Зрозуміти справедливість і Божий Промисел у кожному конкретному випадку не просто. Зазвичай ми чекаємо, що хтось прийде і вирішить наші проблеми – покаже, розповість, прояснить, дасть відповідь. Але вирішувати складні завдання життя можемо тільки ми самі. Згадайте, у школі завдяки зусиллям і праці, ми йшли від простого до складнішого, щоб у старших класах з легкістю вирішувати відносно складні завдання. І в духовному житті так же. Спершу потрібно захотіти вирішити це завдання, потім вчитися духовному життю, жити життям Церкви, намагатися наслідувати заповіді, молитися, постити, здійснювати справи милосердя і милостині, практикуватися в них. І тоді Бог, швидше за все, відкриє Свій Промисел про те, що нас хвилює.

Часто Бог у повній очевидності виявляє нам Свій Промисел, а ми його не можемо побачити, бо чекаємо від Бога тільки тієї допомоги, яку хочемо отримати. А якщо Він здійснює потрібне нам по-Своєму, не тими засобами і методами, якими б нам хотілося, то ми через гордість не можемо зрозуміти і прийняти, що це і є справжня допомога і підтримка. Якось довелося стати свідком розмови зі священиком однієї дівчини, яка розказувала про те, що перестала вірити в Бога після одного трагічного випадку. Коротко викладемо її розповідь.

Коли їй було 10 років, бійцівський пітбуль, що жив у них у квартирі, раптом несподівано напав на батька. Жорстока і кривава сутичка розв’язалася прямо в неї на очах. Бідна дівчинка кидалася в страху і відчаї, не знаючи, чим може допомогти батьку. Собака в люті буквально розривав татка. Він теж з останніх сил чинив опір. Дівчинка стояла налякана і не могла нічого зробити. Бачачи кров батька і чуючи загрозливий рик собаки, який був вже неосудний від цієї сутички, дівчинка плачучи впала на коліна і стала благати Бога, просячи захистити і заступитися за батька.

– І уявіть собі, отче, Бог мені не допоміг, – закінчила вона свою розповідь.

Запанувало трагічне мовчання. Священик співчутливо тихо запитав її:

– Ваш татко загинув?

Її відповідь уразила:

– Ні. Нас врятували випадковості. П’ятьма поверхами вище жив міліціонер. І ось на щастя, він у цей час йшов з роботи додому пообідати. Він завжди їздив ліфтом, але саме в цей час і в цей день чомусь вирішив піднятися пішки на сьомий поверх. І ось, проходячи повз нашу квартиру, почув звуки боротьби і мої ридання. Ще один дивний збіг був у тому, що двері виявилися відчиненими, хоча ми завжди їх зачиняли. Сусід увійшов, відразу оцінив обстановку, і вистрілив у собаку з пістолета, який зазвичай здавав у чергову частину, а того дня за щасливим збігом не зробив цього. Ось що і врятувало мого татка. Але Бог не почув мене. І тепер я не вірю в Його справедливість.

Ну що тут можна сказати?

Але, звичайно, бувають і виняткові випадки, коли Промисел Божий дійсно не відкривається. Тоді добре б керуватися наступною думкою з книги з морального богослов’я Е. Попова: «Якщо шляхи Божі в якійсь справі до часу нез’ясовні і таємничі, то зайве старання пізнати, звідки вони або до чого ведуть, сміливе тлумачення їх для інших, являє гріх; бо тут починається піднесення, близька небезпека заблукати. Краще цього разу залишатися в «священному благоговійному нерозумінні».

Автори статті: ігумен Володимир (Маслов), Хасьмінський Михайло, психолог

Попередній запис

Чи є Божа справедливість?

Іов і його друзі, Ілля Репін Люди, які втратили близьких, часто ставлять питання: «Чи є взагалі ... Читати далі

Наступний запис

Переконатись у Божій справедливості

У дні Страсного тижня багато хто розбирає причини, через які Іуда зрадив свого Вчителя. З цього приводу висувається багато припущень, ... Читати далі