Канонічна інтертекстуальність – Старий Заповіт

Тому що Вихід є центральною подією в стосунках Ізраїля з Богом, ледве чи буде несподіванкою те, що Книга Виходу має величезний вплив на решту Біблії. Ця наша частина ставить за мету запропонувати короткий опис такого впливу і на СЗ, і на НЗ. Посилання на події, на теми та на богослов’я Книги Виходу в цілому тексті Біблії підтверджують центральність цієї книги.

П’ятикнижжя

Вихід є, перш за все, початком виконання пообіцяного патріярхам. Перші рядки Книги Виходу розповідають про сімдесятьох нащадків Якова і повертають читачів до Бут. 46:8-27. Але Книга Виходу нагадує про давніші події, ніж прибуття нащадків Якова до Єгипту. Вона активує Божий наказ бути плідними, множитись і наповняти землю (Бут. 1:28). І справді, виконання цього наказу спричинило неволю юдеїв в Єгипті. Ці перші рядки в Книзі Виходу також нагадують обіцянки патріярхам про те, що Ізраїль стане великим народом (Бут. 12:2; 17:4; 28:14). Божественне передбачення неволі в чужій землі, кульмінацією чого стане милосердний вихід із того місця (Бут. 15:13-14), є особливо важливим для встановлення зв’язків між Книгою Буття і Книгою Виходу. Те, що на початку подорожі з Єгипту Мойсей забирає зі собою кості Йосипа, є істотним свідоцтвом глибокого зв’язку між двома першими книгами Біблії (див. Бут. 50:25; Вих. 13:19).

Книги Левит і Чисел демонструють схожу єдність. З географічного погляду, можна сказати, що Книга Виходу накладається на ці дві книги, бо Ізраїль перебуває біля гори Сінай від Вих. 19:2 до Чис. 10:10. Окрім того, пожирання вогнем першої жертви всепалення в Лев. 9:24 нагадує про Боже об’явлення на горі Сінай і про спорудження жертовника. Що більше, ритуал посвячення Аарона та його синів (описаний у Вих. 29:1-46) насправді виконано в Лев. 8:1-9:21. Наголошуючи на гріховності покоління Ізраїля в пустині, Числа повільно встановлюють тісний зв’язок із Книгою Виходу. Саме приниження події Виходу та бажання повернутися до Єгипту створюють напруження між цими двома книгами (пор. Чис. 11:1-15; 14:1-10; 16:12-14).

Перші одинадцять глав Второзаконня рефлектують і тлумачать Книгу Виходу. У першому зверненні Мойсея до народу (1:1-4:49) є згадка про призначення деяких суддів (Втор. 1:9-18) і про об’явлення на горі Сінай / Хорив (Втор. 4:9-14). У другому зверненні Мойсея до народу (5:1-11:32) пригадування Десяти заповідей, історії про манну та про золотого тельця вказує на вплив Книги Виходу. Укладення самої книги закону (12:1-26:15) є ритуальним підсумком головних подій (26:1-11). Розповідь про поневолення та визволення є засадничою для стосунків Ізраїля з Ягве.

Девтерономічна історія

Книга Ісуса Навина, наголошуючи на переході через ріку Йордан (гл. 3-4), розглядає цю подію як паралель до ізраїльського переходу Червоного моря в Книзі Виходу. Перехід Йордану відтак є сповненням певної низки ключових подій, які почались у час виходу Ізраїля з Єгипту. Встановлення намету зборів у Шіло (І. Н. 18:1) відсилає читача до зведення цієї будівлі у Вих. 40:1-3. (Ключові епізоди Книги Виходу підсумовано в І. Н. 24:4-7.)

Фрази на кшталт «…що вивів/визволив тебе/нас/їх із Єгипту/дому рабства» часто протиставляють любляче втручання Ягве задля захисту Ізраїля та нездатність Ізраїля дотримуватися угод союзу (див. Суд. 2:1,12; 1 Сам. 8:8). Ця фраза є особливо гіркою, коли Єровоам І, ізраїльський цар, поставив двох золотих бичків у святинях у Дані та Бет-Елі (1 Цар. 12:28). Для історика, котрий вивчає Второзаконня, встановлення цих ідолів є фундаментальною вадою Північно-Ізраїльського царства й відтак нехтуванням промислу Божого у Виході.

Подорож Іллі до Божої гори (Хорив: пор. 1Цар. 19:8) нагадує про перебування на цій самій горі Мойсея (Хорив = Сінай). Таким чином, відбувається повернення до фундаментальної події в історії Ізраїля. І водночас є виразний контраст. Тоді як перед Мойсеєм Бог з’являється в громах, блискавках і полум’ї (Вих. 19:16,18), Бог не з’являється перед Іллею ні у вітрі, ні в землетрусі чи вогні, а лишень «у тихесенькому, лагідному вітерці» (див. 1Цар. 19:11-12). Проте Ілля затуляв обличчя плащем (1 Цар. 19:13), і це обов’язково нагадує читачеві про те, як Мойсей пізнав усемогутню присутність Бога на тому самому місці (Вих. 33:18-23).

Сапієнціяльні книги і Книга Псалмів

Тому що Сирах каже про закон, який заповів Мойсей (Сир. 24:23) і вихваляє Мойсея та Аарона (Сир. 45:1-17), саме Книга Мудрости використовує найбільше історій із Книги Виходу. Книга Мудрости 11:2-19:22 розкриває питання винагороди та відплати. За автором Книги Мудрости, саме різниця в сприйнятті Виходу конкретно визначає долі праведників і грішників. Як уважає цей мудрець, перший Вихід показує, що Ягве підтримує та захищає Ізраїль. Мудрець доводить думку, що Ягве його часу (І ст. до Р. Хр.) залишається таким самим вірним. Той перший Вихід є унікальною подією, яка визначає наслідки всього подальшого. Якщо єврей живе у вірі, то постійна підтримка Ягве, яка сягає корінням першого Виходу, навіть не викликатиме сумніву. Книга Псалмів як вираження хвали Ізраїля переважно не може уникнути Виходу як унікальної події обрання ізраїльського народу. Хоч у деяких псалмах коротко згадано про подію Виходу (Пс. 81:6; 114:1), чи про перехід через Червоне море (Пс. 66:6[7]; 77:19[20]), чи про кари (Пс. 135:8-9), інші псалми розгортають повний ланцюг подій. До прикладу, Пс. 78 оспівує всеохопну Божу доброту у Виході, незважаючи на невдячність Ізраїля. Псалми 105 і 106 згадують про видовищну демонстрацію Божої сили у Виході як про свідоцтво постійної Божої вірности союзу. Врешті-решт, Пс. 106 роздумує про ті самі події в контексті пам’яти Ізраїля про його гріховність. Ізраїль має чесно визнати, що він не завжди пам’ятав про щедрість свого Бога.

Пророки

Пророки VIII ст. інтерпретують тему Виходу й у позитивному, й у негативному контекстах. Пророк Амос повчає, що Вихід не є гарантією постійної турботи Бога. І справді, обрання Ізраїля під час Виходу мусить неминуче призвести до покарання Ізраїля (Ам. 3:1-2; пор. також 9:7). У контексті оскарження Бога Його народу пророк Михей звертається до тем покликання Мойсея, Аарона та Маріям, а також звільнення «з дому рабів» (Мих. 6:4), щоби продемонструвати невдячність ізраїльтян. З іншого боку, пророк Осія розглядає цілу подію Виходу як базову демонстрацію Божої любови та як прецедент Божого прощення Ізраїля й відновлення союзу. І справді, час перебування в пустині є величним моментом тієї відданости Ізраїля, яка в майбутньому спонукатиме його до навернення (Ос. 2:16-17). Певною мірою наслідуючи пророка Амоса та пророка Михея, пророк Осія зіставляє потік Божої любови в події Виходу з невірністю народу цьому союзу (пор. Ос. 9:10; 11:1; 12:9,14; 13:4-6).

Загалом, композиція Книги пророка Єремії досі залишається предметом дискусії між ученими. Проте, розглядаючи книгу загалом, можна знайти виразні свідчення центральности теми Виходу. Запозичуючи ідею у свого північного сусіда – пророка Осії, – пророк Єремія каже про життя в пустині як про час чистоти, коли Ізраїль був часткою Господньою, первенцем Його плодів (Єр. 2:2-3). Інші фрази, як-от «Мій коханий» (Єр. 11:15), «миле Моєї душі» (Єр. 12:7), «Спадок Мій» (Єр. 12:8-9) і «стадо Господнє» (Єр. 13:17), відображають авторове сприйняття перших спільних дій Ізраїля та Ягве. Водночас пророк із болем усвідомлює умовну природу союзу на Сінаї. В Єр. 31:31-34, повністю усвідомлюючи впертість Ізраїлю, пророк усе одно веде мову про новий союз. І втручання Ягве буде прямим, а визнання Ягве як союзника – всеохопним, так що навчати закону Ягве вже не буде потрібно. Тут, в Єр. 31:33, а також в Єр. 7:23; 11:4; 24:7 пророк використовує формулу цього союзу, а саме: «Я буду вашим/їхнім Богом, а ви/вони будете/будуть Моїм народом», – формулу, яка нагадує про події Виходу (див. Вих. 6:7).

На відміну від пророків Осії та Єремії, які кажуть про період у пустині як про час відданости народу Ізраїля Ягве, пророк Єзекіїль має кардинально протилежне розуміння. Щоби продемонструвати те, що через гріховність народу занепад Єрусалима є невідворотним, Єзекіїль спростовує легковажну теологію своїх співвітчизників у вигнанні. Вони стверджували, що Вихід із Єгипту є основою всіх надій, Єзекіїль натомість висуває аргумент, що ще зі самого початку своєї історії Ізраїль був невірним Ягве. У гл. 20 він ретельно виписує гріховну реальність зустрічі Ізраїля з Богом. Ізраїльтяни чинили гріх ідолопоклонства ще в Єгипті (в. 6-9). Що більше, і перше (в. 10-17), і друге (в. 18-26) покоління ізраїльтян згрішили проти Бога в пустині. Тому Ягве не має іншого вибору, крім як покарати Ізраїль, аби народ дізнався про справжній характер цього Бога.

В алегоричній оповіді про Єрусалим і Самарію Єзекіїль наголошує, що в той момент, коли над Ізраїлем змилосердився Бог, у той момент, коли Ізраїль почав розростатися як Божий народ під час подій Виходу, Ізраїль був невірним. І Єрусалим, і Самарія «чинили розпусту» в Єгипті ще в молодощах (Єз. 23:1-8).

Девтеро-Ісая, анонімний пророк у вигнанні, наголошує на темі Виходу, щоби дати надію своїм занепалим духом читачам. Новий Вихід, повернення Божого народу з Вавилону в землю Ізраїля, є продовженням сотворення світу і першого Виходу (Іс. 51:9-10). І справді, лише тріюмфальна процесія може оспівати славу Господню в пустині (Іс. 40:3-5). Чуда першого Виходу буде повторено. У пустині будуть ріки та фонтани, а також найрізноманітніші дерева (Іс. 41:17-20). Бог, Який здолав єгиптян біля Червоного моря, тепер відкриє дорогу в морі та стежку у великих водах, аби вигнанці відчули смак перемоги (Іс. 43:16). На противагу до фараона першого Виходу, котрий був упертим і непіддатливим, фараон нового виходу, Кир, повністю підкорятиметься Божим планам (Іс. 44:24-28; 45:1-6).

Хоча є певна тяглість між тими двома Виходами, новий Вихід буде кардинально новою подією, яка перевершить перший Вихід не тільки чудесністю, але й вагомістю для спасення. «Не згадуйте вже про минулезроблю Я дорогу в степу, а в пустині – річки» (Іс. 43:18-19). (Тема Виходу також з’являється в Іс. 35:6 як зв’язок між Прото-Ісаєю та Девтеро-Ісаєю, а також в Іс. 63:11-12 як частина послання Трито-Ісаї).

Попередній запис

Книга Виходу як цілість

Детальна схема змісту Раніше було наведено схему поділу Книги Виходу на три головні частини відповідно до географічного перебування народу Ізраїлю ... Читати далі

Наступний запис

Канонічна інтертекстуальність – Новий Заповіт

Інтерпретатори діянь Ісуса та Його слова, звісно ж, зверталися до СЗ як до джерела натхнення, коли мали за мету пояснити ... Читати далі