Говорити (і писати) про Божу справедливість складно. А все через те, що ми всі, без жодного виключення, є потенційними кандидатами на її вияв у власному житті: «Тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23). Саме згрішили і через це заслуговуємо на неминуче покарання, яке Господь, по Своїй великій милості відкладає на певний, чітко визначений, відомий лише Йому час, який потрібен для нашого покаяння в скоєному і, по можливості, у виправленні спричиненої шкоди.
Проте цього люди не дуже хочуть помічати. Більшість взагалі не бажає навіть чути про це: каятися, вибачатися, виправляти скоєне. Та сама більшість тримається абсолютно протилежної думки: що інші повинні робити подібне відносно них, але вже точно не вони самі. Дехто обурюється факту: чому Господь стільки терпить все те беззаконня, що коїться навколо них! Тому і терпить, що на відміну від нас, бачить ВСЕ беззаконня, зокрема і наше, а не тільки наших ближніх і дальніх.
Тобто Господь не страждає на духовну далекозорість, яка притаманна всім людям – бачити чужі недоліки та гріхи, але впритул не помічати власних вад і гріхів, чи, принаймні, вагомої частини з них: «І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм?» (Мф. 7:3,4). Що ж робити з цим? Слідувати Божій пораді: «Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:5).
От він, шлях до пізнання Божої справедливості – розпочати із себе! Тільки в такому випадку стануть зрозумілими причини довготерпіння Божого, чому Він дозволяє коїтися такій кількості зла у світі. Точніше, навіть і не причин, а причини – милосердя: «Не зволікає Господь з виконанням обітниці, як деякі вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усі прийшли до покаяння» (2Пет. 3:9).
Але це стає зрозумілим тільки тоді, коли розумієш, нутром відчуваєш, що це милосердя потрібне тобі не менше, ніж найзапеклішому злочинцеві. І якось після усвідомлення цього факту бажання критикувати, обурюватися вчинками ближніх, якщо не пропадає, то відчутно зменшується. І це зрозуміло, про які чужі гріхи і вади говорити можна, якщо не знаєш, що з власними робити!
Проте таке відчуття зазвичай тимчасове, дає про себе знати наша духовна «далекозорість» і наша вибіркова пам’ять, яка страждає на подібну «недугу»: забуває власні недоліки і гріхи, проте добре пам’ятає чужі. Добре, якщо благодіяння чужі пам’ятає, а власні забуває – тоді шанс на зцілення від такої «недуги» цілком реальний. В іншому випадку, Господь вимушений задіяти «інтенсивну терапію» – являти Свою справедливість у нашому житті. Як про це мудро зауважив апостол Яків: «Немилостивий суд тому, хто не творив милости» (Як. 2:13).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Боже довготерпіння
Ваш коментар:
