47:1-50:26 – Яків та Йосип в Єгипті, їх останні дні

47:1-31 – Яків та Йосип разом в Єгипті

Ця глава слугує своєрідним підсумком великої пригоди, що розпочалась у главі 37 й тепер прямує до завершення, коли батько й брати схилились перед Йосипом, як йому було напророковано уві сні. Останні три глави можна вважати додатками, що належать до традицій Якова та Йосипа, проте стоять осторонь від сюжету майстерно створеної новели. Однак, підсумкове резюме в главі 47 має три дії: 47:1-12,13-26 та 27-31.

Вірші 1-12 описують зустріч двох лідерів. Перший – правитель однієї з найвеличніших імперій світу, другий є носієм Божого благословення. Фараон поводиться великодушно й благородно, як і належить володарю матеріяльного світу. І хоч Яків, як на кочівника і сам не бідак, проте він уособлює життя з усіма його труднощами: відсутністю постійного дому й надто коротке, зважаючи навіть на його досить поважний вік. Зрозуміло, що з царями-покровителями так не розмовляють, проте розмова спрямована підготувати читача до того, що Яків з родиною переселились до Єгипту не на завжди, а попереду в них – період перебування в пустелі. Іронія полягає в тому, що Яків благословляє фараона, а не навпаки. Це також вражаюче передбачення: вже за декілька глав Ізраїль святкуватиме перемогу над Єгиптом, коли Бог передасть їх у владу іншого фараона.

На противагу попереднім, вірші 13-26 описують проникливого Йосипа, який керує долею Єгипту й використовує власні уміння для зміцнення влади та слави фараона. Загалом ця історія відображає віру єгиптян у те, що вся територія Єгипту, принаймні формально, належить фараонові. За стандартами стародавнього світу податок у розмірі 20% не був чимось особливим, а тому описується щира вдячність народу фараонові та Йосипові. Ця вдячність є остаточним підтвердженням виняткової мудрости Йосипа і беззаперечним доказом того, що Бог увесь час не полишав його.

Вірші 27-31 урочисто зазначають, що Яків робить Єгипет своїм остаточним домом. Здавалося б, все вказує на те, що Бог благословив патріярха плодами Своєї обіцянки – подарував йому численних дітей та онуків, надав найкращу землю для сільського господарства, якої не мав ніхто з його родини, син його приніс благословення на нього та на Єгипет й інших людей східного світу, які зазнали голоду. Хіба ж не все обіцяне Аврааму в 12:1-3 здійснилось? Усе. Однак… не це було Божим планом!

Яків, збагачений мудрістю упродовж багатьох років досвіду незвіданости шляхів Бога, наполягає аби Йосип присягнув повернути його тіло до Ханаану, з яким насправді пов’язує обітницю. Про серйозність цього наказу свідчить те, що Яків наполягає, щоби Йосип присягнув, поклавши руку під батькове стегно – та ж урочиста клятва, якої Авраам вимагав від свого слуги, що мав привезти жінку для Ісака з Месопотамії (24:2-9).

48:1-22 – Благословення синів Йосипа

Так, ніби обіцянки, що вимагалась від Йосипа наприкінці глави 47, було недостатньо, Яків здійснює ще більш драматичний акт щодо майбутнього. Він підтверджує право на землю Ханаану для двох синів Йосипа. Важливість згаданих синів у майбутньому, як поколінь на території північного Ізраїля, підтверджується способом дії цього благословення: Єфрем перевершить свого старшого брата Манасію. І дійсно, історично покоління Єфрема стало останньою частиною північного Ізраїля в часи Осії (див. Ос. 5:3,5,11,13 нн.). Благословення Якова цілковито ігнорують багатства Єгипту, обіцяючи родючі землі Ханаану для майбутніх Йосипових поколінь. Однак здається, що могутні племена Єфрема та Манасії ніколи не функціонували в обіцяній землі як єдине покоління «Йосипа», проте використовували ім’я свого предка як загальну назву, що вказувала на давно втрачений зв’язок між ними. Глава 48 об’єднує ці два покоління в одну родинну сагу, вважаючи дане їм благословення одним із останніх діянь Якова. Глава завершується ще одним наполяганням вмираючого патріярха на тому, аби Йосип не забував, що домівкою його є не Єгипет, а Сихем.

49:1-28 – Останні слова Якова до синів

Окрема поема в цій главі є надзвичайно старовинною. Навіть єврейською вона містить безліч архаїчних слів та їх використань, що вже не відомі пізніше. Оскільки вірш про Юду пророкує панування Давида, можемо віднести його, ймовірно, до раннього монаршого періоду (X ст.), але розмаїття афоризмів про окремі покоління може походити з періоду суддів. Більшість описів поколінь – це лаконічні та дещо гумористичні алюзії на їхні місцеві характеристики, одначе є декілька серйозних вироків, що пояснюють Божу кару для нащадків за діяння поколінь у минулому, знаходимо також два благословення на майбутнє.

Вироки стосуються Рувима (35:22), Симеона та Левія (34:1-31) за гріхи, вчинені супроти прав Якова: кінцевий присуд говорить про втрату їх територіяльного спадку в Ізраїлі. Благословення лягло на Юду та Йосипа, на два найбільш потужних центри майбутнього народу Ізраїля, одне провідне (також єдине) покоління Юди, а інше – найпотужніший центр Північного царства, Ізраїлю. Юда окреслений як успішний природжений правитель (наприклад, лише дуже заможна людина прив’язуватиме віслюка до виноградної лози, адже тварина їстиме лозу). Лев, можливо, був символом династії Давида і пророчим символом царювання.

Йосипове благословення поєднує обіцянку процвітання в сільському господарстві, військовій справі та божественному захисті. Цей захист складається з космічних сил, що служитимуть Йосипові, а божественне благословення посилюється низкою божественних імен, що відображають давніші оповіді предків, які часто звертаються до Бога як до Бога їхніх предків «El Shaddai» (див. 17:1; 43:14; 48:3) та «Бога твого батька». З’являється також новий титул: «Сильний Якова» (вірш 24). Подібно до раніше вживаного «Кого боїться Ісак» (31:53) він може бути іменем Бога, яке використовувала безпосередня найближча рідня Якова. Лише пізніше, у період Виходу, традиція проголосила, що ці титули є іменами Ягве (див. Вих. 6:3).

Для кращого розуміння розселення окремих племен, читайте Книгу Ісуса Навина та Книгу Суддів, які зберегли давні традиції про те, де на самому початку оселились покоління та до яких змін змусили їх пізніші обставини війни або потреба в кращій землі. Глава 49 завершується ще одним наказом Якова поховати його на батьківщині в печері патріярхів (печера Махпела) поряд з Авраамом, Ісаком, Сарою, Ревекою та Лією. Обітниця не може померти разом із Яковом в Єгипті!

50:1-26 – Останні дні Якова та Йосипа

Заключна глава Книги Буття оповідає про кінець епохи. Організовано її в три акти: смерть Якова (в. 1-15), остаточне покаяння братів (в. 16-21) та, зрештою, смерть Йосипа (в. 22-26). На врочистому похованні Якова в Хевроні присутній увесь рід і відбувається воно з дозволу фараона, ця згода перетворюється ніби на офіційне право на землю в майбутньому.

Сцена страху братів перед тим, що Йосип затаїв на них образу надзвичайно захоплива з психологічної точки зору. Нарешті вони починають шукати безпосереднього прощення в жертви за своє віроломство, але Йосип запевнює братів, що не діяв через особисту образу на них, адже сам підпорядковується Божому планові заради їхнього добра. За іронією долі, добром для них є саме те, що вони так ненавиділи – сни їхнього брата. Видіння Йосипа тепер повністю збулись, і брати схилились перед ним, залежачи від його правління та милосердя.

У третій сцені знаходимо останній важливий висновок усієї книги. Йосип помирає в тому ж багатстві благословенного життя, як і його батьки й діди. У короткому пророцтві він не так попросив, як заповів своїм дітям, аби ті віднесли його додому, до Обіцяної Землі. Проте поки вони та він перебувають «в Єгипті» (be-misrayim, останнє слово в Книзі Буття).

Попередній запис

42:1-46:34 – Йосипові брати в Єгипті, примирення, переселення Якової родини в Єгипет

42:1-38 – Перша подорож братів до Єгипту На деякий час увага зміщується від Йосипа до родини Якова. Подібно до того, ... Читати далі

Наступний запис

Післямова (Бут. 12-50)

Оповіданням про предків у главах 12-50 властиві прекрасні драматичні якості. З одного боку, ці стародавні історії про зустрічі з Богом ... Читати далі