37:1-38:30 – Віроломство Йосипових братів, Юда і Тамара

37:1-50:26 – Цикл Йосипа

Четвертий та завершальний великий цикл традицій у Книзі Буття зосереджується на фігурі Йосипа, одинадцятому синові Якова та праправнуку Авраама. Стиль та змістове наповнення дуже відрізняється від усього, що було раніше. Там фактично не трапляються окремі легенди чи саги, що циркулювали незалежно чи бути частиною репертуару окремих місць культу. Натомість це тривала історія, кожен епізод якої є значимим для оповіді наступного епізоду. Саме з цієї причини увесь блок з 37:1 до 47:27 (за винятком 38:1-30 та 46:1-27) часом називають першим романом світу. Цикл цей має сюжет, що починається зі снів Йосипа, тримає в напрузі читача аж до здійснення снів. Науковці можуть віднайти сліди первісних елементів оповіді в письмових джерелах Е та J, проте за ними має ще стояти давніша захоплива історія якогось героя, що отримав величезну владу в Єгипті, незважаючи на своє низьке семітське походження. Оповідь містить відомі літературні алюзії до єгипетських історій та цілу низку конкретних історичних посилань на єгипетські традиції, слова та поведінку.

Як письмовий переказ, оповідь найближча за стилем до великої історії Давидового царювання в 2Сам. 9-20 та 1Цар. 1-2, і тому так само у версіях джерел J і Е її можна датувати періодом ранньої монархії, а закінчений та відшліфований літературний шедевр – перед вавилонським періодом Юдеї (VII століття до Р. Хр.). Поза сумнівом, його долучили до циклу розповідей про великих предків, щоб поєднати історію предків Ізраїлю в самому Ханаані і на прилеглих територіях. Це пояснювало причини їх перебування в єгипетському рабстві, у часах, описаних у Книзі Виходу. Розповідь прив’язана до родини Якова в 37:1 та веде до фінальних діянь цього великого патріярха в главах 46-50.

Богословське послання цієї розповіді продовжує ключові теми попередніх глав Книги Буття, як-от Божа обіцянка опіки для правителя, який довірився Ягве, та таємничі способи Божого керівництва подіями, що часто перевертають людські сподівання з ніг на голову. Попередні теми, зосереджені на ідеях забезпечення наявности нащадків та здобування прав на землю, повільно відходять на задній план, щоб врешті зникнути з розповіді остаточно. У розповіді натомість зроблено акцент на прихованих способах, якими Бог керує долею Йосипа, на значенні снів у визначенні майбутнього та на тому, що усіма подіями у світі управляє Боже провидіння. Ці теми добре відомі в сапієнціяльній традиції (див. Пр. 10:21; 22:29; 25:11; Сир. 8:8 та ін.) й цілком зрозуміло, що саги з часів панування Єзекії, а то й пізніших, справили значний вплив на остаточний вигляд цієї частини Книги Буття. Звичайно, останнім редакторам йшлося про те щоб дати читачеві відчути, що Бог ніколи не відкриває щось Йосипу прямо, на відміну від його попередників. Натомість вони пропонують новий спосіб стосунків із Богом, спосіб, який більше відповідав їхньому досвіду молитви і надії, завдяки якому вони могли звертатися до Бога безпосередньо.

37:1-36 – Йосип та віроломство його братів

Нова історія Йосипа розпочинається десятим та фінальним повідомленням про toledot редакторів-священиків у 37:2. Глава складається зі серії коротких зловісних сцен, що ведуть до катастрофи для Йосипа. Страх перед тим, що розгортається, злагіднює натяк на те, що два сни цього молодого чоловіка містять у собі сподівання кращого життя. Родинний конфлікт був тривалим зв’язком протягом усіх оповідань про предків вже від 12 глави, але з психологічного погляду цієї глави такі зухвалі мрії про владу над старшими братами і сестрами були більш ніж достатніми причинами появи глибокої неприязни чи навіть ненависти з їхнього боку. Неприязнь ця ще більше посилювалась з очевидним приязним ставленням батька до Йосипа як свого улюбленця. Молодецьке Йосипове вихваляння призводить до того, що його брати снують план убивства, фатальні їхні прикмети були помітні вже в главі 34. Далеко від захисту, який давав йому Яків, хизуючись своїм особливим плащем («квітчастою одежею»), він потрапляє в їхню пастку. Слабкі спроби Рувима та Юди пом’якшити його долю допомагають мало, проте є два суперечливих результати: у віршах 26-27 вони продають його ізмаїльтянам-торговцям, що йдуть до Єгипту, а у вірші 28 медіянські торгівці, як видається, знаходять його в копанці й мають на меті продати як раба. Критики джерела вважають, що ці невеличкі відмінності виявляють присутність старіших джерел: у джерелі Е традиція називає батька Яковом й згідно з цим Рувим намагається врятувати Йосипа, згадує мідіянітських торговців та факт, що хлопчика продали Потіфару. У джерелі J батьком значиться Ізраїль, Юда – як рятівник, торгівці – ізмаїльтяни, а покупець – неназваний «царедворець фараонів». Проте ці суперечності в тексті неважливі, й редактори зазвичай намагалися їх узгодити, наприклад, коли додавали, що мідіяни продали його ізмаїльтянам у вірші 28.

Зрештою брати обманюють батька з приводу долі свого брата. І тут знову обман повертається, аби переслідувати Якова.

38:1-30 – Юда і Тамара

Історія про те, яким чином започаткувався родовід Юди, включено в драматичну історію Йосипа, залишаючи нам здогадуватись про долю хлопчика в Єгипті. Жоден сучасний новеліст не обірвав би сюжет таким чином, проте ми мусимо враховувати абсолютно інший спосіб мислення стародавніх авторів та ширшу мету Книги Буття при поясненні складних початків Ізраїлю, серед чого жоден не є настільки вирішальним, як спадок покоління Юди. Дивовижно, але оповідь включено сюди через згадку про спроби Юди врятувати хлопця в попередній главі, а ще тому, що результати обману зіграли важливу роль в історії Юди, так само, як і в історіях його суперників, поколіннях Йосипа (Єфрема та Манасії) у Північному царстві.

Сюжет побудовано навколо законної вимоги, що коли помирає чоловік і не залишає по собі дітей, особливо синів, то його брат чи інший близький родич чоловічої статі повинен зачати дитину із вдовою. Дитя носитиме ймення померлого батька й унаслідує його спадок. Сам закон, що пізніше вийшов з ужитку, знаний під назвою «левіратний шлюб» (Втор. 25:5-8). Оскільки син Юди Ер помер, й Онан, його брат, відмовляється від свого обов’язку щодо вдови, то Бог допускає і його смерть. Юда слушно припускає, що вдові Тамарі може бути якесь прокляття й тому відмовляється дозволити своєму третьому й останньому синові взяти її за жінку, щоб він також не помер. Тамара обманює Юду, прикидаючись повією. Коли він був з нею, зачала вона близнюків і втекла невпізнаною з його печаткою та палицею як завдатком оплати. Природно, що коли відкривається правда, її виправдовують, а Юда приймає її дітей як своїх.

Мета цієї історії – показати, по-перше, яким чином покоління Юди через дві основні гілки, роди Переца та Зераха, має ханаанське коріння, а по-друге, як патріярх Юда довів свою праведність, так само, як і велика прародителька – мати Тамара. Юда тепер по праву готовий прийняти благословення в 49:9-12, коли «палиця», згадувана в 38:18, несподівано стає знаком царської влади.

Попередній запис

34:1-36:43 – Історія з Діною, Яків в Обіцяній Землі

34:1-31 – Діна та Сихем Повернення Якова до Ханаану позначає кульмінаційний момент історії про обітницю, що почалась із покликанням Авраама ... Читати далі

Наступний запис

39:1-41:57 – Ув’язнення Йосипа та служба у фараона

39:1-23 – Йосип та жінка Потіфара Рабство було долею Йосипа, проте автори наголошують, що Божа опіка працює за лаштунками, зазначаючи ... Читати далі