«Бо, зважаючи на вік, вам належало бути вчителями; але вас знов треба вчити перших початків слова Божого, i для вас потрібне молоко, а не тверда страва» (Євр. 5:12)
Нещодавно потрапила на очі фраза наступного змісту: «Християни – це послідовники Христа, а не відвідувачі Церкви». З першого погляду, може здатися, що в цій фразі є певна доля істини, адже недаремно Христос попереджав: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7:21-23). Отже не всі вірні, хто вважає себе вірним. Але це лише доля істини, і то тільки про певному ракурсі, а насправді, все далеко не так.
Певно, що це Христове попередження багато хто цитує з тих, які, як мовиться, «вірить у душі», тобто вважає, що достатньо «вірити» (от тільки, у що саме?), бути «порядною» людиною (з критеріями такої «порядності» теж до кінця не ясно), щоб потрапити на «небеса» (що являють ці «небеса» теж цілком незрозуміло). У підсумку виходить повна плутанина в розумах багатьох, якщо не більшості наших сучасників. Проте вони точно знають, що «Християни – це послідовники Христа, а не відвідувачі Церкви», чи щось на кшталт цього. Хіба що додадуть, що в Церкві повно лицемірів.
І от тут з цими скептиками мушу погодитися: так, у Церкві – достатньо лицемірів, а ще їх багато у світі, невід’ємною частиною якого ці самі скептики є. При чому лицемірства у світі на порядок більше, ніж у середньому по парафіях. Але повернімося до наведеної вище фрази: «Християни – це послідовники Христа, а не відвідувачі Церкви».
Люди, які беруться за критику Церкви, часто-густо не можуть пояснити, а що таке взагалі Церква Христова? Саме Христова, бо саме Він заснував її та є її Головою, а складають Церкву як таку, люди, яких об’єднує віра в Богосинівство Ісуса Христа, тобто християни. Отже, християни – це послідовники Христові, які являють собою на землі Церкву Христову. Загалом у Церкви є небесна складова, але мова зараз не про це. А мова про те, що люди фактично мало що знаючи та ще менше усвідомлюючи, намагаються про щось судити. Особливо, коли намагаються судити небесне за земними мірками, при чому і в земному мало розбираючись.
«Якщо Я сказав вам про земне і ви не вірите, то як повірите, коли буду говорити вам про небесне?» (Ін. 3:12), – таке незручне питання поставив Христос свого часу Никодиму, – людині, яка все своє життя присвятила вивченню Закону Божого. А що вже казати про сучасних скептиків, які критикують Церкву, вірних, послуговуючись усілякими сумнівними маніпулятивними фразами, гаслами, картинками і навіть жодного уявлення не маючи про предмет критики?
Хоча нічого нового в такому немає, адже недаремно ще в Псалмах сказано: «Навіщо бунтуються народи і люди замишляють марне? Повстають царі землі, і князі змовляються разом проти Господа і проти Христа Його… Той, Хто живе на небесах, посміється з них, Господь осоромить їх» (Пс. 2:1,2,4). Так що не варто приділяти подібній критиці надмірної уваги, тим більше намагатися таким скептикам щось довести – люди йшли до подібних переконань певний час, можливо багато років, і навряд чи якісь доводи зможуть щось для них довести.
Такі думки часто приходять на розум, коли оточуючі люди починаючи нарікати на життя, на його несправедливість, задаватися питаннями, на кшталт: «куди дивиться Бог?», «чи Йому не байдуже?» і «чи є взагалі Бог, коли навколо таке робиться?». І користуючись образами молока та твердої їжі, запозиченими з епіграфа, мимоволі доходиш висновку, що багатьом нашим сучасникам навіть засвоювання молока може складати значні труднощі: люди не знають основ віри, проте намагаються не те, що збагнути, а піддавати сумніву тайни Божого промислу.
Автор: Михайло Лукін
