Нещодавно я зіткнувся з питанням – чи не вчинив Бог несправедливо стосовно тих, хто не мав можливості почути Євангеліє і увірувати? Це питання ставлять досить часто; і нам варто поговорити навіть не про спасіння цих гіпотетичних людей (їх вічна доля нам просто достеменно не відома), а про те, яке відношення до справедливості має наше спасіння. Чи справедливо Бог вчинив стосовно нас, відкривши нам можливість увірувати і врятуватися?
Чому ми взагалі потребуємо спасіння? Чому Блага Звістка є благою? Від чого нас потрібно рятувати? Від гріха і загибелі. Усі люди – я, ви, усі ми – грішники. Така реальність. По справедливості ми усі заслужили зібрати те, що посіяли. Якби Бог взагалі дозволив нам усім загинути, жодної несправедливості б у цьому не було. Це важливий відправний пункт – Бог не зобов’язаний рятувати кого б то не було.
Згадаємо аналогію, до якої часто прибігає Христос, говорячи про гріх – аналогію з боргом. Наш гріх робить боржниками нас – а не інших людей або Бога. Якщо, приміром, я напився, лаявся, зламав дерево, і, окрім інших моїх безчинств, спалив ваш автомобіль, я створив собі проблему – мені доведеться за нього розплачуватися. Ви можете з мене цього вимагати, а можете мене великодушно простити (і тоді збиток доведеться нести вам), але ситуація цілком ясна – це я вам винен, а не ви мені. До тих пір, поки я вдаю, що це ви мені, у зв’язку з моїм гріхом проти вас, щось винні, ми не зможемо примиритися.
Гріх означає, що ми порушили наші зобов’язання – ми не робимо того, що повинні, а, навпаки, творимо неналежне. Ми нехтуємо ближніми, яким повинні були допомогти; вдаємося до шаленства і ворожнечі, коли маємо бути миротворцями; бурчимо і ремствуємо, замість того, щоб дякувати; взагалі віддаємо перевагу собі над Богом і ближнім, якщо вже про зовсім тяжке і гірке беззаконня умовчати. Ми перетворюємо себе не на райські, а на пекельні істоти. Чи повинен Бог рятувати нас і не давати нам зібрати те, що ми посіяли? Ні, не повинен.
Так само було б украй дивно думати, що наші гріхи до чогось зобов’язують Бога. Як і у випадку із злочинами проти людей, милість, поблажливість, прощення – це те, у чому я відчайдушно маю потребу, але жодним чином не те, що мені повинні. Наші гріхи проти ближніх зовсім не роблять їх нашими боржниками. Якщо я вас обікрав, образив, обдурив, нехтував моїми найурочистішими зобов’язаннями, відповів зрадою на вашу вірність і ворожнечею на ваші благодіяння – це не означає, що по справедливості ви стали моїм боржником і чогось мені зобов’язані. По справедливості це я заслуговую засудження.
Є старий приклад з десятьма лиходіями, які у в’язниці чекають страти за свої злочини. Государ може залишити їх понести заслужену кару за їх злочини. Він може, виходячи зі своїх міркувань, помилувати декого з них, а декого залишити. Чи зробить він при цьому несправедливість? Ні. Ті, хто помре за свої гріхи, отримає те, що заслужили. Ті, хто буде помилуваний, отримає незаслужену милість, яку ним ніхто не був винен.
Є ще старинний вислів – «Не називай Бога справедливим. Якби Він був справедливим, ти давно був би вже в пеклі». Він не має на увазі, що Бог взагалі несправедливий; він про те, що вимагати собі справедливості – означає вимагати собі пекла.
Спасіння не є питання справедливості – давайте добре для себе це затямимо. Спасіння є прояв любові, милості, добрості Бога до невдячних і злих. Бог не повинен був робити щось для нашого спасіння, Його ніщо до цього не зобов’язувало і не змушувало. Коли Церква каже, що Христос «благоволив тілом зійти на Хрест», мається на увазі саме це – «благоволив», за своєю доброю і невимушеною волею.
В Ісусі Христі Бог став людиною і прийняв муку і смерть заради спасіння Своїх катів; тих, хто щодня ображає Його; тих, хто сміється над Його любов’ю і з наполегливою зарозумілістю відкидає Його милість. Він послав апостолів на проповідь, Він створив Церкву, Він заснував Таїнства, Він невпинно печеться про наше спасіння.
Я не знаю, що буде з тими, хто не чув – я тільки знаю, що Бог благий і ні з ким не обійдеться погано і несправедливо. Але якщо в них є надія – то вона пов’язана тільки з милістю Божою, а не з Його справедливістю. Я знаю, що жодним чином не заслужив спасіння – я не заслужив того, що Христос за мене помер, а Церква донесла до мене Його рятівне послання, Його прощення, Його Тіло і Його Кров. Я не заслужив можливість почути Благу Звістку, увірувати і врятуватися. Ніхто не заслужив, а я особливо.
Ми згрішили, і продовжуємо грішити, а Христос помер за наші гріхи. Ми постійно опираємося Йому, а Він наполегливо закликає нас на шлях спасіння. Ми повинні прийняти милість Божу саме як милість – яку ми в жодному випадку не заслуговуємо, але якої відчайдушно потребуємо. А інакше її прийняти неможливо.
Автор: Сергій Худієв
