Може, ти дивуєшся, що Євхаристія чи таїнство покаяння не перемінюють тебе, не дають помітних результатів, але ж благодать потребує відкритости й внутрішньої готовости. Подивися, як Церква у своїй мудрості намагається в літургійному році підготувати нас до прийняття благодаті Різдва. Цьому присвячені всі тижні Різдвяного посту, коли Церква невпинно молиться за прихід Ісуса, за Його сходження на землю. «Спустіть росу згори, небеса, а із хмар хай спливе справедливість!» (Іс. 45:8), – просить вона у своїх літургійних молитвах. Церква хоче, аби в нас зростала спрага Ісуса, спрага Його приходу. Благодать цієї спраги діє в нас настільки, наскільки сильно ми хочемо, щоб Він знову народився в це Різдво; наскільки ми готові й відкриті, тобто наскільки ми віримо, настільки діє в наших серцях благодать Різдва. Якщо немає переживання Різдвяного посту, то немає й відповідного переживання Різдва Христового. Коли не переживаєш різдвяний період і не чекаєш Христа, то не дивуйся, що Різдво просто проходить, не залишаючи сліду у твоїй душі.
Так само, як передріздвяне очікування передує приходові Ісуса на Різдво, так і Його приходові в Євхаристії має передувати чекання. Ісус постійно сходить на вівтар, народжується на ньому, і цьому Його народженню на вівтарі теж має передувати «передріздво» – передріздво євхаристійне, яке є передовсім позицією віри, є вірою в любов Христа, Який чекає на тебе. Важливо, аби ти повірив, що Ісус хоче ввійти до твого серця, хоче здійснити Євхаристію, хоче, щоб ти причастився, оскільки через Пресвяте таїнство, головне джерело благодати, хоче уповні віддати тобі Себе.
Одна з головних психічних потреб людини – це потреба схвалення й любови. Але не шукай її в людей, від яких можеш зазнати розчарування й гіркоти. Віра говорить, що насправді тобі потрібно лише одне – щоб тебе прийняв Христос, а Він завжди тебе приймає.
Синкретичний поганський філософ Цельс близько 178 року н. е. написав сповнену ненависти й сарказму книгу, в якій висміює християнські догми втілення, відкуплення й насміхається зі святої літургії. На думку Цельса, християни – божевільні. Вони вірують, що їхній Бог став одним з них, що можуть з’єднатися з Ним на Учті. Це, вважає він, просто божевілля. Цю думку Цельса варто прочитати навпаки: це не християни божевільні, коли вірують, що Христос віддає їм Себе у вигляді хліба, це Бог безумний у Своїй любові до людини. Євхаристія є вираженням безумства Христа, Його шаленої любови до людини. Його любови до тебе. Треба, щоб, віруючи саме так, ти приготувався до приходу Христа у Євхаристії. Святий Франциск Салезький намагався готуватися до Божественної літургії протягом усього дня, так, щоб на запитання «Що ти робиш?», він міг відповісти: готуюся до Євхаристійної Жертви.
Так важливо, аби в тобі зростала віра в Його любов, віра в Його бажання приходити до тебе у Євхаристії. Коли ти повіриш, як сильно Він любить і чекає на тебе, то пізнаєш, що коли ти запізнюєшся чи затримуєшся, Бог у Своїй шаленій любові до тебе переживає те, що психологи називають тортурами чекання. Коли повіриш у любов Христа, у те, що Він чекає на тебе, тоді у відповідь на таку віру в тобі має з’явитися прагнення і спрага Євхаристії, нестерпне прагнення, щоб Він прийшов. Муки очікування коханої людини подібні до мук відкиненої любови. Чим більше матір любить дитину, яка не приходить, тим більші її страждання від чекання зустрічі. А якщо йдеться про безмежну любов Бога, якої ти не можеш навіть уявити собі, то коли ти не приходиш, яким великим має бути Його страждання від чекання на тебе?
Віра в Його прагнення зустрітися з тобою берегтиме тебе від рутини, яка є однією з найбільших небезпек для віри. Коли ти вповні повіриш у безмежну любов Христа, коли відкриєш усю Його муку очікування на тебе у Євхаристійній трапезі, тоді вже не зможеш жити без Євхаристії. Тоді в тобі з’явиться спрага, гаряче прагнення зустрічі з Господом, а де є євхаристійний голод, вже не залишається місця для рутини.
