Якщо простежити далі за життям Саула, можна побачити постійне погіршення якості його віри. Ви побачите, що він все швидше віддаляється від Господа. Рівень його близькості з Богом убуває, бо наша здатність наближатися до Бога прямо пропорційна нашій вірі. Апостол Іван каже про це так: «Із цього довідуємось, що ми з правди, і впокорюєм наші серця перед Ним, бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та відає все! Улюблені, коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога» (1Ів. 3:19-21).
Наша здатність наближатися до Бога прямо пропорційна вірі, а віра прямо пропорційна нашому послуху Господові. Тепер дозвольте мені пояснити це твердження. Я не говорю про випадки непослуху, після яких ви відразу сповідуєте свій гріх і каєтеся. Гріх Давидів був набагато серйозніший, ніж гріх Саулів, але він тут же покаявся. Його віра не зменшилася, як не зменшилася і його можливість до близьких взаємин з Господом. Саул, з іншого боку, продовжував шукати власну вигоду, він продовжував наполягати, захищати і розширювати те, що вважав своїм. Його серце не прагнуло до Господа, як прагнуло серце Давидове.
Доброю ілюстрацією до цього прикладу можуть бути повсякденні взаємини подружжя. Якщо один з них починає наполягати на своєму, нехтуючи і не враховуючи інтереси іншого, довіра і близькість між ними втрачаються. Чоловік може сказати: «Послухай, я плачу по рахунках, годую тебе, забезпечую тебе дахом над головою, одягаю тебе. Що поганого, якщо я заведу собі жінку на стороні?» Він може вважати, що любить дружину і піклується про неї, але я гарантую вам, що рівень близькості між ними швидко знизиться через його непослух лише в одній сфері їх життя.
Ми можемо сказати: «Господи, я регулярно ходжу в церкву, віддаю десятину, читаю Біблію і молюся, але чому тоді моя віра така слабка?» Дозвольте мені поставити вам одне запитання: як ви ставитеся до своєї дружини? Бог каже: «Чоловіки, так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви» (1Пет. 3:7). Наше спілкування з Богом стикається з перешкодами, якщо ми не проявляємо послуху в усіх сферах свого життя. Згадайте слова Ісуса: «Так і ви, коли зробите все вам наказане». Частковий послух ніколи не помножить вашу віру! Той же принцип застосовний у взаєминах чоловіків і дружин, дітей і батьків і навіть відносно батьків до дітей.
Можна поставити ще одне питання: як ви тримаєте своє слово? Писання стверджує, що близькості з Господом набуде та людина, яка «присягає, для себе хоча б і на зло, і дотримує» (Пс. 15:4). Чи виконуєте ви це слово? Чи не грішите регулярно вустами, а потім дивуєтеся, чому ваша віра слабка? Я можу продовжувати ставити подібні питання і далі.
Вся річ у тім, чи прагнемо ми бути повністю слухняними Слову Божому! Бо нам сказано категорично: «Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили!» (1Ів. 2:1).
Багато хто дивиться на гріх або з легкістю, або із легалістських позицій. Люди, що легковажно ставляться до гріха, вважають, що вони можуть порушувати Боже Слово, бо ми живемо під благодаттю і маємо милостивого Бога. І всі наші гріхи покриті жертвою Ісуса на Хресті. Так, на Хресті Господь розплатився з нашими гріхами, проте нам слід пам’ятати те, що сказав Павло вірним: «Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, або гріха на смерть, або послуху на праведність?» (Рим. 6:16). Сам Ісус сказав наступні слова тим, хто називав Його Господом, але при цьому продовжував грішити: «Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт. 7:23).
Законники ж бачать у скоєні гріха чинник, що відділяє людину від їх «клубу святих». Але не ця мета має бути в основі нашого утримання від всякого роду непослуху. Власне, така мотивація взагалі не зможе утримати нас від гріха. Але якщо ми усвідомлюємо, що непокора руйнує нашу віру, а це, у свою чергу, перешкоджає нашій близькості з Господом, ми повинні тікати від гріха!
Чому? Бо понад усе на світі ми бажаємо саме цієї близькості з Ним!
Тепер ми розуміємо, що саме каже Яків безпосередньо перед і після заклику наближатися до Бога: «Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас. Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні» (Як. 4:7,8).
Як бачите, усе обертається навколо послуху! Чому? Щоб ми наближалися до Бога з повною вірою. Давайте знову подивимося на уривок, який ми розглядали на самому початку цього розділу: «Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров’ю Ісусовою, новою й живою дорогою… то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою! Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв» (Євр. 10:19-23).
Наша упевненість, або наша повна віра, бере свій початок у вірі, що походить від слухання Слова Божого, а віра ця, у свою чергу, множиться нашим постійним послухом. Якщо ми грішимо, у нас є заступник, або адвокат, Який клопоче за нас перед Отцем, і якщо ми швидко каємося, тоді наша совість буде чиста від засудження, бо кров Ісуса Христа очищає нас від всякого гріха і робить нас білішими за сніг. Проте якщо ми усвідомлено і навмисно продовжуємо залишатися в гріху, тоді наша совість засуджуватиме нас, і Бог засуджуватиме нас більше нашої совісті, бо Він знає усе. Ми самі собі створюємо перешкоди, що заважають нам наближатися до Бога з повною вірою.
