Під час Тайної Вечері Ісус сказав апостолам: «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди…» (Ів. 16:12-13). Напередодні смерти Ісуса апостоли ще не були здатні прийняти Його вчення у всій повноті, бо не зійшов ще на них Святий Дух. Чому ж Святий Дух не зійшов на апостолів відразу, із самого початку, коли вони зустріли Ісуса й пішли за Ним? Адже тоді вони до кінця зрозуміли б Його вчення. Тим часом вони ввесь час небагато розуміли з того, що говорив їм Ісус. Та Святий Дух тоді ще не міг на них зійти, бо вони ще не мали потрібної готовости, ще не були понижені, у них не було справжнього смирення, справжньої віри – віри, яка є безпорадністю і всього очікує від Бога.
Віруюча людина має бути позбавлена системи захисту. У житті апостолів це видно дуже виразно. Процес пониження приводить або до бунту й відходу від Бога, або до динамічнішої віри й більшого довірення себе Богові. Заможний юнак, який так пристрасно розпитував Ісуса, що має робити, аби мати вічне життя, врешті, відмовився йти за Ісусом. Він не захотів залишити все, не захотів понизитися. Тому на його адресу Ісус сказав: «Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти!» (Мр. 10:25). А потім – здивування апостолів і реакція Петра: Господи, а що буде з нами, які усе «покинули, та й пішли за Тобою слідом» (Мр. 10:28).
У душі Петра могло зродитися певне почуття вищости й вдоволення – ось цей не пішов за Господом, а ми справді залишили все. І цього не можна заперечити. Петро й справді залишив сім’ю, залишив свою роботу. Так само було й з Іваном та Яковом. З Євангелія нам відомо, що вони залишили свого батька Зеведея, який, мабуть, мав якусь рибальську артіль, бо наймав робітників і був, очевидно, заможним. Вони теж залишили родину, працю, забезпеченість; залишили усе, щоб піти за Христом. Але, як це часто буває, людина в одноразовому акті готова віддати Господеві все, а потім – знову готова все собі привласнити.
Апостоли, наприклад, Іван та Яків, які залишили все для Ісуса, пізніше теж стали такими самовпевненими. У них склалася чітко окреслена картина земного царства Ізраїля, в якому вони хотіли б зробити кар’єру. Ба більше, здається, вони відчувають навіть заздрість до Петра, якого виділив Господь. Їхня матір, мабуть, не без їхньої згоди, просить Ісуса, аби це вони сиділи праворуч і ліворуч Христа. Так що можна все залишити, щоб потім усе привласнити. Адже у своїх прагненнях ці апостоли привласнили собі перші місця в Царстві Христа. За духом це вже справжні фарисеї, хоча вони ними не є ні за назвою, ні за формальною належністю. Їхнє фарисейство стає дуже виразним, коли, наприклад, Ісус на шляху до Єрусалиму хотів пройти через одне самарянське містечко, але його мешканці не прийняли Його, бо не любили євреїв. Саме тоді Іван та Яків, прозвані «синами грому», сказали: «Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх» (Лк. 9:54). Це вже виразна риса фарисейства; вони – кращі – вимагають кари для тих, гірших.
Можна залишити все й піти за Господом, а потім почувати себе кимось значним, кращим за інших, тобто прийняти отруту фарисейства. Так сталося й з апостолами. Проте, ми бачимо, що доки в них стільки фарисейства, доки так багато собі привласнюють, Святий Дух не може на них зійти. Хоча було б найпростіше, коли б із самого початку Дух Утішитель, Який освячує й випрямляє стежки в людських душах, Який є світлом, зійшов і вияснив усе вчення Христа. Однак Святий Дух не зійде на людину багату духом, про яку Ісус скаже: «Горе ж вам, багатіям» (Лк. 6:24). Він не може зійти на людину самовпевнену, багату духом, бо така людина закрита для Його сили, для сили Отця вбогих.
У житті апостолів виразно видно етапи їх наближення до Бога. Спершу в їхньому житті була галілейська весна – радісна й повна мрій. Тільки пізніше на обрії з’являються чорні хмари, виникають конфлікти з фарисеями, народжується страх перед ними – перші проблиски очищення й перші випробування віри в їхньому житті. Це тоді Хома, свідок недавніх спроб каменувати й схопити Ісуса, скаже з виразною покірністю долі, майже з розпачем: «Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати» (Ів. 11:16). Це вже не ті апостоли-переможці галілейської весни. Тепер вони вже бояться, бо наростає конфлікт з елітою народу, зі силою, якою в ті часи були фарисеї і садукеї.
Повне пониження і повне випробування віри настане в годину Христових страждань. Страсна п’ятниця, день страждань Ісуса, якими Він відкупляє світ, стає для апостолів ніччю повного очищення. Все для них тоді загинуло, все пропало. Немає Царства, Ісус програв, тепер уже нічого не буде, немає на що чекати, залишився відчай. Стоячи під хрестом, Іван теж, мабуть, переживав відчай, хоча Євангеліє прямо про це не говорить. Тоді і в нього все мало зламатися.
Хтось колись сказав: «Якщо ти ніколи не впадав у розпач, то ти нічого насправді не знаєш». Апостоли у Велику п’ятницю мали таке випробування розпачем. Вони, фарисеї духом, виявилися цілком позбавлені усього. Після Воскресення ця ніч ще буде освітлена явліннями воскреслого Ісуса. Вони побачать, що Він живий, що Він серед них. Але це вже буде зовсім інша присутність, яка не дає відчуття безпеки і стабільности. Це вже не колишній Христос – Людина. Тепер Він інший, прославлений і ніби неземний, який проходить крізь зачинені двері, так що іноді апостоли мають сумнів, чи це справді їхній Учитель.
І це ще не кінець їхнього випробування, їхньої ночі очищення. Ці десять днів, від Вознесення до Зішесття Святого Духа, теж були для апостолів випробуванням віри й дальшим пониженням. Саме тоді в них було остаточно відібрано Ісуса-Людину, Який досі був їх головною опорою. Тепер у них вже не було жодної підтримки. Молода Церква, що народжувалася у світлиці й перебувала на молитві, була цілком понижена.
Апостоли, цілком понижені, які вже нічого не мали, не мали найменшого знаку людськости Ісуса, очікують на Святого Духа. Саме тоді на них, таких беззахисних, які опинилися в цілковитій пустці, зійшов Святий Дух, Який – як говорить літургія – є Отцем убогих. Тоді сходить на них Його сила. І тільки коли вони зміцніли таким чином, їх було послано здобувати світ для Христа.
