Наша віра поглиблюється через пониження, через втрату всіх систем безпеки, усього, що дає нам відчуття сили, впевнености, значимости. Внаслідок пониження в нас вивільняється місце для віри, яка вимагає смирення. Позбавляючи тебе твоєї могутности й сили, Бог наближає тебе до Себе, ставить тебе в правді й змушує щораз більше потребувати Його – а це особлива благодать.
Святий Іван від Хреста сказав, що Бог найбільше любить душу тоді, коли понижує її, бо тільки тоді людина може досягти повноти віри. Коли ти не спираєшся на жодну зі систем захисту, тоді Бог може змусити тебе шукати опори тільки в Ньому – єдиній скелі твого спасіння. Благодать пониження – це особливий дар Святого Духа, Який перед тим, як зійти на людину, позбавляє її усього. Часто ми не до кінця розуміємо дії Святого Духа. Він є Сила, Утішитель, Він – Любов Отця і Сина, але часто ми забуваємо, що це Святий Дух є головним Будівничим нашої святости. Саме Він здійснює увесь необхідний процес на шляху нашого поєднання з Богом, який охоплює як елементи привернення, так й очищення, тобто елементи нашого пониження. Це Святий Дух понижує нас, це Він робить нас убогими. Він, як сказано в літургії, є Отцем убогих, тобто тим, хто обдаровує.
Чи Святий Дух обдаровує нас для того, щоб вчинити багатшими, ніж були? Але це не має сенсу, оскільки в євангельському розумінні багатство є прокляттям. Те, чим Він нас обдаровує, – це пониження нас в усьому й перетворення на ще вбогіших, щоб ми більше відкривалися для Його сили і любови. Тільки тоді Він сам стане даром для нас, бо зможе зійти в цю пустку нашого пониження та наповнити її Своєю безмежною силою й любов’ю.
Особливо важливим видом пониження, через яке Святий Дух готує нас до Свого «сходження», є позбавлення нас фальшивого уявлення про себе й звільнення від омани. Святий Іван у своєму Євангелії передає нам Христову обітницю: коли прийде Утішитель – Святий Дух, Він переконає світ у гріховності (див. Ів. 16:8). Отже, одна з функцій Святого Духа, – переконати нас у тому, що ми грішні, тобто обдарувати нас благодаттю смирення. Це основна благодать Святого Духа. Завдяки їй пізнаємо, ким ми є насправді, переконуємося, що є грішниками й маловірами.
Якщо ти впевнений у собі, якщо ти ще досі не побачив власної гріховности, якщо сам усьому даєш раду, то фактично ти не потребуєш Святого Духа. Самовпевненість і відсутність смирення зачиняють двері для сходження Його у твоє серце. Якщо не відчуваєш себе грішником, то і не прагнутимеш спасенної дії Святого Духа у своєму житті, а тому не отримаєш благодати таїнства миропомазання. Смирення і віра, ці основні дари Святого Духа, щораз більше дозволяють нам відкриватися для Його сходження на нас і для прийняття Його самого як дару.
Плідність таїнства Миропомазання
Благодать таїнства не діє автоматично. Миропомазання не виправляє вад характеру, не усуває недоліків темпераменту, не замінює твого особистого зусилля. І після його прийняття ти можеш бути нікчемним, боязким, літеплим у вірі, рабом людської думки. Дарована нам у таїнстві миропомазання сила Святого Духа спершу лише пропонується тобі, щоб ти міг через віру вільно прийняти її. Можеш відмовитися прийняти цю благодать, можеш знехтувати її. Святий Дух приходить до людини дуже лагідно, ненав’язливо, у тиші серця, що очікує на Його сходження. Він прийде лише тоді, коли чекатимеш на Нього, коли станеш прислухатися до кожного Його слова й хотітимеш, щоб Він діяв у твоєму житті. Він приходитиме до тебе відповідно до того, як зростатиме у твоєму серці прагнення Його присутности та діяння.
Шлях до зрілости віри не є регулярним рухом, що йде по прямій лінії. Переважно він позначений численними злетами й падіннями. Щоб досягти зрілости віри, тобі не раз доведеться визнати помилки, яких ти припустився через власну незрілість. Віра зможе зростати в тобі тільки тоді, коли ти станеш смиренним. Зростання в смиренні, яке є істиною, дасть тобі можливість чимраз повніше відкриватися для благодати миропомазання й зростати в ній.
Після прийняття миропомазання ти можеш, наприклад, вважати, що у твоєму релігійному житті щось завершилося, що певний етап уже позаду, хоча насправді це лише початок твого шляху до повноти життя вірою. Це таїнство вимагає твоєї співпраці. Воно започатковує у твоєму житті щось украй важливе, розпочинає новий процес твоєї співпраці зі Святим Духом, Який прийшов і чекає, коли завдяки зростанню смирення й віри твоє серце вповні відкриється для Його сходження.
Правочинність таїнства ще не означає його плідности для того, хто його приймає. Таїнство може бути дійсним, а попри те, людина не тільки не отримує пов’язаної з ним благодати, а що гірше, може виявитися винною в негідному прийнятті таїнства. Апостол Павло, говорячи про Євхаристію, застерігає: «Хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла та крови Господньої» (1Кор. 11:27). Таїнства дають благодать тільки тим, хто не чинить їм опору. Святий Дух потребує твоєї відкритости, твоєї внутрішньої готовности. Він стоїть біля дверей і стукає, але не ввійде непрошеним. І ти можеш або зачинитися перед Ним, або в вірі й смиренні відчинити Йому навстіж двері свого серця.
Таїнство миропомазання, прийняте в стані смертного гріха чи без віри, є дійсним, але безплідним. Коли ж у людини виникне відповідна налаштованість, воно може ожити. Якщо ти прийняв це таїнство з малою вірою, не усвідомлюючи його незвичайности, то тепер завдяки зростанню в тобі внутрішньої готовости можеш це виправити. Благодать цього таїнства має оживати й зростати в тобі впродовж усього життя – аж до того моменту, коли ти досягнеш повного єднання з Ісусом у Святому Дусі.
