Істотним спасенним наслідком таїнства хрещення є залучення охрещеного в спільноту Церкви. Завдяки вірі, що народжується з хрещення, людина виривається з ізоляції власного «я» та входить у сопричастя з Христом, а також з тими, які є частиною Його Містичного Тіла. Місцем твоєї віри стає Церква. Твоя віра є частиною віри Церкви, поза якою вона не могла б розвиватися.
За визначенням собору, Містичне Тіло Христа будується з таїнств християнської ініціяції. Через хрещення ми до нього залучаємося, а миропомазання та Євхаристія потім зміцнюють нас. Зауважити, одначе, нашу належність до Містичного Тіла Христового і жити цією належністю неможливо без живої віри.
Дуже часто люди, присутні під час хрещення, є ніби сліпі – дивляться, але не бачать, не розуміють. Вони не усвідомлюють, що відбувається подія незвичайна, яка перевищує нашу уяву. Вони більше зацікавлені поведінкою дитини, плаче вона чи ні. Якщо б вони вірили, то пережили би шок, зрозумівши, яка велика подія відбувається в цей момент, коли на голову немовляти ллється вода і звучать слова: «Хрещається раб Божий в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Тільки жива віра дає можливість побачити за дуже простими знаками таїнств ту незбагненну дійсність, яка звершується в цю хвилину. Коли людині бракує віри, то вона може сприймати таїнство хрещення як магічне дійство або розуміти його в значенні суто зовнішніх церковних дій.
Ти не можеш будувати і поглиблювати своєї віри, джерелом якої є хрещення, лише через особистий діялог із Христом, бо віра має спільнотний характер і саме такою має народжуватися й розвиватися. Таїнство хрещення – дуже важлива подія для всієї парохії. Найближча спільнота віруючих має підтримувати того, хто приймає це перше таїнство Церкви, своєю молитвою й вірою. Бо через це таїнство Бог обдаровує незвичайними благодатями не тільки охрещеного, а й спільноту, яка його приймає, оскільки вона отримує нового освяченого члена. Тож важливо, щоб усі ми приймали цей великий дар Божий з глибокою вірою та вдячністю.
Через таїнство хрещення ти входиш у сопричастя святих. Благодать Христа, як величезна ріка життя, проймає всіх, хто належить до Його Містичного Тіла. В усіх діє той самий Святий Дух. Кожен з нас отримує Його благодать не тільки для себе, а й для інших, щоб поширювати її словом, думкою, ділами любови. Що більшою є наша вірність Богові, що більше ми зростаємо в благодаті, то інтенсивніше випромінюємо світло іншим, причому не тільки через усне чи писане слово, через особистий приклад, але й незалежно від наших безпосередніх дій чи фізичної присутности. Молитви інших належить також і тобі, – казав Романо Ґвардині, – так само, як і їхні дії, їхнє духовне зростання, чистота їхніх сердець. Чи ти міркував коли-небудь про спільність страждання, про те, що благодать, яка йде від чийогось страждання, переходить на інших? Якщо, приєднуючись до страждань Христа, ти жертвуєш Богові свої болісні переживання за інших, тоді вони стають для них живою, благотворною, відкупною силою. Незважаючи на різні перепони й відстані, ти приходиш на допомогу тоді, коли ніщо інше вже не допомагає» (R. Guardini, Il senso della Chiesa).
Ніхто не є самотнім островом. Як Містичне Тіло Христа, ми становимо своєрідну систему сполучених посудин. Кожне добро чи зло, яке ти чиниш, має суспільний характер, викликає своєрідний надприродний тиск добра чи зла на інших. З погляду віри молитва теж міститься в системі сполучених посудин. Вона ніколи не є молитвою однієї людини. Як член містичного організму Церкви, ти своєю молитвою або збагачуєш, або збіднюєш її. Це визначає еклезіяльний вимір молитви й твою відповідальність за Церкву, за інших. Ідеться не про автоматичне промовляння Отченашу, а про справжню молитву, яка, як форма реалізації віри, сягає до самого Бога. Щоб впливати на інших людей, молитва не мусить промовлятися конкретно за когось. Достатньо того, що в тобі зростає віра, надія і любов – а, отже, й молитвенне життя, – щоб Церква, інші люди та все Містичне Тіло Христа могли відчути її благодатний, спасенний вплив.
У рамцях зрозумілого таким чином Містичного Тіла Христа існують взаємозв’язки різного ступеня близькости й глибини. Приклад сполучених посудин може наблизити нас до таємниці взаємозв’язків у межах Містичного Тіла Христового. Системою сполучених посудин є, наприклад, сім’я як домашня Церква. Бажаючи вплинути на певну групу осіб, Бог зазвичай використовує когось одного, щоб через нього дарувати благодать іншим. Припустимо, що в певній системі сполучених посудин, якою є, наприклад, сім’я з чотирьох осіб, три особи закриті для благодати. Вони нагадують щільно закорковані пробірки. Якщо один з них пробує навертатися до Бога, то стає для своїх найближчих каналом благодати. Благодать може діяти двояко. Може спробувати усунути затичку зверху, як витягають штопором корок. Якщо ж ця затичка становить живу тканину людської індивідуальности, то таке її виривання зверху завжди буде поєднане зі стражданням, з болісним і певною мірою руйнівним втручанням, а також із примусом, що обмежує свободу. Господь не хоче цього, Господь любить, коли людина робить вільний вибір, спрямований на якомога повнішу віру й любов. Повернемося до сполучених посудин. Бог воліє, щоб ці корки виштовхувалися знизу, завдяки своєрідному підвищенню тиску благодати у твоїй пробірці. Перш ніж навертати інших, намагайся передусім навернути самого себе. Тут важливим є ступінь твоєї віри, твого припадання до Христа. Що більше добра буде в тобі, то більше ти будеш вірним благодаті, то ефективнішим буде твій вплив на інших.
Отже, якщо дружина хоче навернути чоловіка, який, скажімо, п’є, вона має почати зі себе. Це вона повинна спершу навернутися. Тільки тоді, коли в ній стане зростати благодать, коли поглиблюватиметься її навернення, тоді тиск знизу сили добра, яка зростатиме в ній, зможе навернути її чоловіка. Усілякі світові реформи, переміну інших ми повинні починати зі себе. Це в тобі має зростати життя Христа настільки, щоб благодать і добро, які ти отримав, викликали навернення інших. Може, однак, статися, що таке навернення інших не вдаватиметься, що воно вимагатиме щораз більшого «тиску» благодати у твоїй «пробірці». Таким чином Господь може домагатися від тебе інтенсивнішого внутрішнього життя, і, може, навіть повного віддання себе в радикальному стремлінні до святости. Такими є наслідки твоєї належности до Містичного Тіла Христа, наслідки тієї неймовірної правди, що завдяки хрещенню ти став членом Універсального Христа, Його Містичного Тіла.
Г. К. Честертон пише, що в історії Церкви християнська віра принаймні п’ять разів переживала свою позірну смерть. Один з таких драматичних періодів «помирання Церкви» стався тоді, коли жив св. Франциск Асизький. Про те, яким похмурим був образ Церкви в XII ст., свідчать, зокрема, численні булли папи Інокентія III, які засуджують найприкріші надужиття: лихварство, продажність, обжерливість, пияцтво, розпусту. На тлі такого жахливого падіння моралі в Європі з’явилося багато фанатичних й агресивних єресей, котрі ледве не знищили християнства. Постійно завдавали ударів Церкві також і мандрівні проповідники, котрі критикували духовних осіб, часто охоплених жагою багатства, яким протиставляли взірці євангельського убозтва.
Франциск ніколи нікого не критикував. Він уважав, що якщо довкола стільки зла, то спершу має навернутися він сам, не інші. Якщо така розпуста й надмір панує в усьому, то сам він мусить стати цілковито вбогим і чистим, бо це також і його вина. Святі тим відрізняються від творців єресей, які хочуть навертати інших, а не себе, що вістря осуду спрямовують на себе, а щоб світ став кращим, вони намагаються навернутися самі.
Чим більше зіпсутости й свавілля бачив довкола себе Франциск, тим більше прагнув уподобитися до Христа чистого, покірного, вбогого. Це він, Франциск, винний у тому, що світ такий поганий, тому він, Франциск, хоче рішуче навернутися – історія визнала його рацію. Коли ж Франциск навернувся, коли став таким «прозорим» для Бога, що в ньому могло віддзеркалитися обличчя Христа, Європа стала підводитися з руїни.
Силою святости Франциска Христос підніс Свою Церкву зі «смерті» віри. Світ збагатився його святістю не стільки завдяки тому, що одна людина незвично й героїчним чином реалізувала дух Євангелія, скільки за принципом системи сполучених посудин, адже його святість впливала на людей, з якими він ніколи не стикався. Світло віри дозволяє тобі пізнати, що через хрещення ти належиш до Христового Тіла, що ти належиш до системи сполучених посудин цього Тіла, яке так сильно потребує навернених і святих, яке так потребує твого навернення, твоєї святости. Завдяки світлу віри ти пізнаєш, що зміну інших треба завжди починати зі себе.
Кожне добро, яке зароджується в тобі, діє на інших, твоя вірність є силою для тих, кого ти любиш, твоє причастя зміцнює не тільки тебе, але також є поживою для твоєї половини, дітей, братів, друзів, парохії, Церкви, світу. Почни ж зі себе, відкрийся першим до Христа. Бог хоче, аби ти освятився й щоб через твоє освячення освятилося твоє оточення, твої ближні, Церква, світ.
Священство вірних
Загальне священство вірних, що походить із хрещення, найбільше виявляється у Євхаристійній жертві. Священик, служачи Божественну літургію, постає перед нами не тільки як Христос Первосвященик, а й представник вірних, які разом з ним і за його посередництвом складають жертву Христову, жертвуючи Богові також самих себе.
Загальне священство вірних пов’язане з покликанням віддати Богові все, з покликанням до святости. Твоя Служба Божа, яку ти здійснюєш у межах загального священства вірних, буде належною лише тоді, коли ти справді до кінця віддаси себе Христові, а через Нього вповні віддашся Отцеві; коли ти нічого не хотітимеш для себе та погодишся бути цілком пониженим, як Христос. Бог, ревнивий щодо твоєї любови, хоче такого всеохопного дару. У священстві вірних ти маєш усе більше ставати вкоріненим у Христа. Маєш стати, як Христос, цілковитим даром для Отця, не залишаючи нічого для себе, бо тільки тоді Він зможе вповні віддатися тобі і наповнити тебе Собою.
Тією присутністю Христа, що зростає в тобі, ти маєш ділитися з іншими. Через хрещення ти покликаний до contemplata aliis tradere – покликаний ділитися з іншим тим, чим живеш. Через хрещення ти стаєш учасником служіння Христа Пророка. Ти покликаний до апостольства і євангелізації. Апостол Петро пов’язував священство вірних з обов’язком бути апостолом і поширювати Євангеліє: Ви є «царським священством», щоб звістувати всюди любов Того, хто вас покликав з темряви в дивне Своє світло (див. 1Пет. 2:9).
Одначе мусиш пам’ятати, що ефективність твоєї апостольської діяльности безпосередньо залежить від глибини твого внутрішнього, молитовного життя і від повноти віддання себе Христові Первосвященикові.
