Вмирання для гріха

Хрещення, разом зі всіма іншими таїнствами, є найвищою формою реалізації віри. Це фундамент і початок цього процесу, «перший зачаток повного життя в Христі» (Unitatis Redintegratio 22). Собор назвав таїнство хрещення, як й інші таїнства, таїнством віри, тому що всі таїнства вимагають віри, передбачають і виражають її, а водночас допомагають їй зростати. Віра передує хрещенню і веде до нього, будучи внутрішньою налаштованістю, що дозволяє його прийняти.

У хрещенні ми вмираємо для гріха. І це справжня смерть, це знищення в людині всього поганого, невикупленого, щоб вона могла відродитися як син Божий, стаючи новим створінням – покликаним до святости учасником Божої природи. Через хрещення людина освячується, посвячується Богові, стає справжнім Його визнавцем й усиновленою дитиною. Говорячи про хрещення, собор показує нам істини, які перевищують людське розуміння і людську уяву. Він говорить про вкорінення нас у Христа розп’ятого і прославленого, про уподібнення до Нього. Говорить, що через хрещення людина дістає дар віри й відтоді бере участь у царському священстві Христа, стає учасником Його священичого, пророчого і царського служіння. У хрещенні вона долучається – хоча ще не вповні – до Його Містичного Тіла.

Занурення у смерть і воскресення Христа

Через своє маловірство християни не можуть зрозуміти таїнства хрещення. Потрібна глибока віра, щоб зрозуміти слова св. Павла: «Бож ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом» (Кол. 3:3). Вислів Павла «вмерли» має той самий зміст, що й у Посланні до Римлян, коли апостол пише про значення таїнства хрещення, яке впроваджує нас у життя Христа: «Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися?» (Рим. 6:3). Це завдяки Його смерті ми через хрещення входимо в нове життя. Це перше таїнство Церкви стає початком нашого «поховання в Бозі з Христом». Хрещення є джерелом віри. Воно народжує в нас надприродне життя, яке є життям віри, надії й любови.

Відтоді ми з Христом поховані для гріха, для морального зла, для усього, що не є Христове. І це справжня смерть, тому що в нас має відмерти всяке прив’язання до світу, до будь-яких цінностей, окрім Бога, щоб ми могли перейти до нового життя, започаткованого Христовим воскресенням.

У кожній релігійній системі можна надибати на явище подвійного народження. Людина народжується не лише у фізичному значенні, але також у духовному. Народження в духовному значенні – це певного роду ініціяція. У деяких нехристиянських релігіях ініціяції мають надзвичайно драматичні форми, які базуються на символіці смерти й повторного народження. Драматизм цих форм спирається на символіку того, що лякає нас у смерті, але сприймається як прекрасне в новому житті. Багато з цих драматизованих форм звертається до таких сильних символів й образів, як поховання в землю, викидання через отвір з палаючими смолоскипами, поїдання якимось міфічним чудовиськом чи просто поховання разом з людськими рештками. Усе це має на меті психічне потрясіння, шок, який дуже сильно впливає на людську уяву, тому що в нехристиянських релігійних системах обряд ініціяції звертається лише до уяви, бо тільки на неї може спиратися.

У християнстві ініціяція – яку розуміють як народження до надприродного життя – здійснюється через три таїнства: хрещення, миропомазання і Євхаристію. При цьому символіка й сакраментальні знаки звертаються до віри, а не до уяви. У цьому разі, зрештою, звертатися до уяви було б безсенсовно, оскільки значення цих сакраментальних знаків перевищує будь-яку людську думку й уяву.

Через хрещення до людської природи стає прищеплений ніби новий, надприродний організм. До сьогочасного життя прищеплюється нове життя. Коли б якомусь вченому вдалося прищепити тваринне життя до чогось, що досі було лише життям вегетативним, наприклад до якоїсь рослини, то світ не міг би вийти з дива. Хто спостерігав би за цим експериментом, пережив би шок, дивлячись на те, як рослина починає бачити, чути, відчувати, реагувати на голос. Це напевно назвали би найбільшим чудом людського генія. Тим часом прищеплення, яке відбувається в таїнстві хрещення, неймовірно перевищує всяке перенесення нового виду життя, яке лише можемо собі уявити.

Сакраментальні знаки, які ми бачимо під час обряду: вода, якою поливають голову немовляти чи дорослого, помазання миром, подання свічки та білих шат – не можуть передати нам того, що насправді здійснюється в цей момент. Без віри людина не може ані зрозуміти, ані охопити цієї реальности. Тільки жива віра дозволяє нам побачити в хрещенні спасенне діяння Христа і прийняти його.

Завдяки хрещенню ми входимо в цілковито нове життя, яке настало разом з Христовим воскресенням. Ця новизна життя є нашим визволенням зі спадщини гріха, з його «неволі» й освяченням у правді. Це відкриття нашого покликання до з’єднання з Богом і життя в Ньому разом з Христом. У цій новизні початок усіх людських покликань. Врешті-решт, кожне покликання, чи то буде покликання до священства, чи до чернецтва, чи покликання бути батьком або матір’ю, веде до повної реалізації таїнства хрещення.

Започатковане в хрещенні вмирання з Христом робить нас учасниками плодів Його воскресення на зразок зерна, яке, кинуте в землю, помирає, щоб принести плід нового життя. У хрещенні відбувається засадниче посвячення – посвячення людини у власність Бога. Це посвячення може відбутися через благодать Христового відкуплення, яке водночас є нашою відповіддю на цю благодать.

Ми повинні постійно повертатися до благодатей таїнства хрещення, щоб, залишаючись вірними цим незвичайним й особливим благодатям, досягнути якоюсь мірою тієї чистоти душі, яку нам було дано в мить ініціяції хрещення. Тому що, занурюючись у смерть і воскресення Ісуса, яке здійснюється в хрещенні, ми досягаємо певного стану бездоганности, який пізніше дуже часто втрачаємо. Благодать хрещення дається нам назавжди, однак найчастіше ми втрачаємо її, піддаючись злу. Та все ж коли ми прагнемо святости, то можемо, проходячи через різні етапи очищення, знову досягнути того особливого стану, який раніше втратили через невірність благодаті хрещення. Увесь наш шлях до святости є нічим іншим, як досягненням такого стану нашої душі, яке ми отримуємо під час хрещення.

Поступ у внутрішньому житті полягає в щораз сильнішому прагненні реалізувати благодать хрещення, благодать уподібнення до Христа за допомогою життя в дусі блаженств. «…Хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її», – говорить Христос (Мт. 16:25). Ця «втрата життя» починається уже в таїнстві хрещення й має здійснюватися протягом усього нашого життя. Ми маємо втрачати своє життя заради Христа, намагаючись щораз повніше наслідувати Його у своєму конкретному життєвому шляху, згідно з Його волею і Його планом щодо нас. Ми маємо бути «поховані» разом із Христом, маємо пройти через власну смерть. Тому наскільки ми ще не вмерли для всього, що віддаляє нас від Бога, настільки ми не можемо бути «поховані у Бозі з Христом», здійснити нашу святість. Втрачаючи своє життя задля Христа, ми здійснюємо наше покликання віднайти себе в Тому, який є «вся повнота» (Кол. 2:9).

Через дар віри, даний нам у таїнстві хрещення, ми маємо щораз більше припадати до Христа. Хрещення постає перед нами не тільки як щось доконане, але також як певне завдання й мета. Так, як і віра, хрещення є для нас завданням, здійснити яке уповні ми зможемо тільки в момент нашого з’єднання з Христом, тоді коли зможемо повторити за апостолом Павлом: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20).

Попередній запис

Перемога завдяки вірі

Класичним біблійним текстом, який показує у світлі віри цінність і значення убогих засобів, є сцена боротьби з амаликитянами. Переходячи через ... Читати далі

Наступний запис

Залучення до Христового тіла

Франциск Ассізький Істотним спасенним наслідком таїнства хрещення є залучення охрещеного в спільноту Церкви. Завдяки вірі, що ... Читати далі