3:1-4:26 – Розповідь про перший гріх, Каїн та Авель

3:1-24 Розповідь про перший гріх

1) Змій та дерево (3:1-7). Ця коротка драма є фундаментальним уроком про природу людського гріха. Суть гріха полягає в намаганні замінити Бога як того, хто визначає моральність. Сам по собі змій представляє звивисті та підступні спокуси й раціоналізаторські пояснення, які ми використовуємо, коли порушуємо моральні норми задля отримання влади чи досягнення бажаних результатів. У стародавній думці зміям приписували багато зв’язків з потойбічними силами і вважали їх адекватними символами сили зла в людському житті, навіть у благословенних часах! Незважаючи на брехню змія, Єва цілком розуміла наказ Бога. Проте і вона, і її чоловік забажали бути, як Бог, а тому погодились на гріх. Вони одразу усвідомлюють свою втрачену невинність та нову в їхньому житті силу сексуального потягу, коли розуміють, що нагі. Тепер вони краще поінформовані, ніж у 2:25, проте це «практичне» знання про силу гріха і його вплив на людську поведінку.

(2) Новий людський порядок гріха (3:8-24). Тема наготи продовжується. Адам та Єва не можуть стати перед Богом через сором, але Бог, ходячи по Едемському саду, продовжує розмовляти з ними, виказуючи таким чином Свою турботу, щодо людей, навіть грішних. Раніше життя людей було з Божим благословенням із чіткими межами, щоби вони могли уникати непослуху Богу, натомість відтепер з’явились нові правила. Людське серце завше боротиметься із ставленням власного я супроти волі Бога, а лихі справи принесуть у результаті Боже покарання. Глава 3:10 каже, що людська пара перелякалася. І страх цей став основним фактором наступних відповідей людей Богові. Страх також може бути причиною гріха, коли ми діємо проти інших, побоюючись їхніх мотивів, або ж може привести нас до відкриття релігійної відповіді, яку Ізраїль дав через «страх перед Богом», тобто вірности об’явленим Божим шляхам, яка поєднується з поклонінням сповненим віри.

У главах 12-19 грішать, і за провиною наступає покарання. Автори створили прекрасну сцену, в якій дія йде вгору, а потім спускається вниз, наче сходи. Чоловік звинувачує жінку, яка, своєю чергою, звинувачує змія. Бог проголошує покарання у зворотному напрямку: від змія через жінку до чоловіка. Цей риторичний прийом підкреслює факт, що кара за гріх абсолютна та універсальна. Покарання само по собі додає новий аспект до тексту, відповідаючи на запитання стародавнього читача про те, чому зміїв та людей прокляття вражає в багатьох основних функціях, як-от рух, робота та дітородження. Багато болю та жаху щоденного життя пояснюють як результат гріха.

Багато подібного знаходимо між главою третьою Книги Буття та добре знаними вавилонськими епосами, як Адапа чи Гільгамеш, в яких людина, знехтувавши богів, зрештою втрачає дар відмолодження чи навіть вічного життя. Однак, Ізраїль не запозичив ці міти, а розповідає нам власну історію про походження людей, наголошуючи, що втрата особистих стосунків сопричастя з Богом постала через непослух божественному слову. Власне, Бут. 2-3 не є доктриною первородного гріха, яка покликана пояснити, що людство абсолютно безпомічне перед гріхом й потребує спасення. Такі висновки роблять на підставі текстів Нового Заповіту (особливо в Рим. 5). Як показує фрагмент Бут. 3:21-24, Бог так само пов’язаний із людьми та продовжує їм допомагати, проте їм доведеться самостійно жити під владою гріха та його наслідків. Найстрашнішим з них, безперечно, є смерть.

4:1-16 Каїн та Авель

Історію Каїна та Авеля розміщено після оповіді про Едемський сад як другий щабель розвитку людства, проте сприймати її варто як окрему історію. Вона також має багато спільного з месопотамськими рефлексіями на тему походження праці. Тлом цієї розповіді можуть бути стародавні конфлікти між землеробами, які намагалися загороджувати свої поля, та пастухами, яким потрібен відкритий простір. Ізраїльська традиція використала це, аби висловитися на тему моральности людських рішень. Каїн означає «спис», Авель – «подув повітря», символізм цих імен проявиться в кінці оповіді. Не подано причини, чому жертва Авеля більше подобається Богу, ніж жертва Каїна, і ми й не мусимо про це питати. Авторів набагато більше цікавить реакція Каїна – справжній прояв нестримного гніву та заздрощів. Це призвело до насильства, навмисного та все ж неконтрольованого. Справжнього убивцю описано стисло, адже очевидною є жахливість його вчинку. Велика увага приділено наслідкам цього вчинку. Бог висловлює стурбованість з приводу відсутности Авеля, а цинічну відповідь Каїна негайно відхилено. Бог вимагає, щоби ми насправді були охоронцями наших братів – під страхом прокляття!

Навіть незважаючи на те, що тут бачимо паралелі до історії Едемського саду, де в людини забирають землю (гра слів 2:4-17 ‘аdаm/’аdаmah) й вона нестиме знак прокляття гріха, куди б не подалась, Бог зрештою все одно виявляє милосердя, адже Каїн отримав другий шанс. Географія, одначе, у цьому випадку є символіч– ною. Як Адам та Єва рухаються далі на схід після вигнання з раю, так і Каїн рухається від Бога далі, ніж людство мало б віддалитися відповідно до первинного Божого задуму.

4:17-26 Нащадки Каїна

Ця коротка оповідь вибудувана навколо переліку великих нащадків, які жили до потопу. Однак перелік сформовано із акцентом в основному на кочівниках. Він пов’язаний лише з двома героями: Каїном та його нащадком Ламехом. Хоча Каїн – вигнанець, він пов’язаний з містами (в. 17) тоді як сини Ламеха визначаються як творці технологій кочового народу: випасання великої рогатої худоби та овець, а також музика (згадаймо Давида та його гусла в 1Сам. 16:23), ковальство. Ім’я Каїна визначає його як кочівника кенея, що мандрували Сінайською пустелею з Ізраїлем при Виході (Чис. 10:29-32). Вони були уособленням лихого духа пустелі і навіть мали свої міста (1Сам. 30:29), але ніколи самі не приєднувались до ізраїльтян. Автори Буття використовують генеалогію для пояснення, чому так було. Кульмінаційним моментом у легендарній оповіді є розповідь про те, як жага помсти Ламеха перевершила навіть відплату за смерть його предка Каїна в главі 4:15, яка мала би бути відомщена семикратно згідно із Божою справедливістю. Цілком зрозуміло, що іронічне викривлення Божої справедливости у вірші Ламеха походить зі стародавньої пісні, яку включено в текст як повчання для прийдешніх поколінь. У віршах 25-26 автор переходить до «вірної» лінії Адама, що приведе нас до родини Авраама. Твердження, що люди закликали ім’я Ягве в такий ранній період далеке від правди, проте сигналізує обіцянку Божої турботи про цю конкретну родинну лінію, обіцянку, яку наразі не виконано, поки Бог не об’явить Своє ім’я у Вих. 3:13-15.

Попередній запис

2:5-25 – Особливе створення людей

1) Стиль 2-3 глав цілковито відрізняється від стилю глави 1. У них використано термін «Бог Ягве» там, де перша глава ... Читати далі

Наступний запис

5:1-6:8 – Допотопний час

5:1-32 – Великі предки до потопу Глава 5 складається з переліку десяти великих предків, що жили до потопу, починаючи від ... Читати далі