Воскресіння Христове – найважливіше послання в нашому житті. Спробуємо ж розглянути його не тільки з богословського та релігійного боку, але і з погляду суспільства і звичайної людини.
Куди б в житті я не глянув – скрізь підстерігає смерть. І всі ми знаємо, що за нею залишається останнє слово, вона – остаточний переможець. Смерть знає про це, і ми пам’ятаємо, що всіх нас чекає неминучий кінець.
Протягом життя я переживаю безліч смертей до настання самої останньої з них. Це смерть моїх очікувань кращого життя. Крах моїх планів. Життя наше сповнене мрій, прекрасних надій, але більшість з них не здійснилися, вони вмирають і залишають відчуття гіркоти і виправдання нашої поразки тим, що “таке життя”.
Я бачу, як смерть забирає мої сили, молодість і, нарешті, мої розумові здібності. Намагається стерти пам’ять, робить волосся сивим, не дозволяє бачити світ.
Смерть улюблених – найсумніша. Як я можу перенести смерть всього того, що люблю? Як прикро бачити, як вмирають квіти та інші прекрасні речі! Але найжахливіше – бачити смерть людей, яких я люблю. Любов – це основа мого життя. Без неї життя не має сенсу. Моє життя – це відносини з іншими людьми. Зрештою, моє життя – це інша людина. Про це прекрасно говорить філософія. Моє життя – це відносини, постійний діалог з іншою людиною. Навіть думка є не що інше, як діалог. Коли помирає інший, поступово починаю вмирати і я. Тому що мої стосунки закінчуються, і мною оволодіває самотність.
Подих смерті ховається всюди і починає показуватися в ночі, яка і сама є якоюсь смертю.
Тепер я можу побачити, чому Воскресіння Христа має таке значення в моєму житті. Адже якщо Він воскрес, значить, воскресну і я. Але про що я говорю? Воскреснуть і ті люди, яких я любив. Вони воскреснуть, бо воскрес Христос. Мої улюблені воскреснуть і стануть досконалими, будуть схожими на Христа.
Оскільки Христос воскрес тілесно, людська природа виявилася назавжди пов’язана з Богом і вже ніколи не розлучиться з Ним. Навіть моє гріхопадіння не зможе змінити цей факт. У цьому полягає глибокий зміст догмату, затвердженого в Халкидоні на четвертому Вселенському Соборі. До гріхопадіння людська природа не була об’єднана з Богом, і після падіння вона встала на шлях прагнення до нуля – до смерті. Через Воскресіння і Вознесіння наша природа з’єдналася з Богом незмінно, неподільно і нероздільно. Христос не просто спасає нас від гріхів: для цього було б достатньо і вибачення. Він прийшов з тим, щоб перемогти смерть. І це, зрештою, є найважливішим.
Воскресіння Христове є обіцянкою не тільки воскресіння тих, кого я люблю, але й життя іншої якості. Адже відтепер людська природа назавжди з’єднана з Богом, нероздільно і неподільно. Таке останнє таїнство, таїнство Божественної любові. Це дві різні речі: любити когось, наприклад, свою собаку і ставати собакою. Одна справа – відчувати, інше – ставати з кимсь єдиним цілим. Це зробив для нас Христос, оскільки любить нас. Любить нас без всякої на те причини і зобов’язання, незалежно від того, чи гідні ми цього чи ні.
Тіло воскреслого Христа – це образ майбутнього моїх улюблених і мене самого. Досконале, що перевершує будь-які потреби і закони природи. Таким стане і наше тіло – досконалою красою у світлі Божому.
Автор: пресвітер Іонас Муртас
