Як Книгу Буття прочитує Церква

Буття й формування Нового Заповіту

Усі документи Нового Заповіту засвідчують, що в апостольський період було переконання, що Ісус жив відповідно до Святого Письма та дотримувався його принципів, маючи на увазі тексти Старого Заповіту. Коли автори Нового Заповіту стверджують, що Ісус використовував Буття 2 для повчання, що розлучення та перелюбу бути не може (Бут. 2:24 цитата Мт. 19:5, Мр. 10:7-8, 1Кор. 6:16), вони прекрасно розуміють, що Він по-новому будує та розширює справжнє значення Буття. Таким чином, коли настав час вирішити, що ж становитиме священний канон Святого Письма для християн, Церква включила не лише книги Нового Заповіту про Ісуса, а й увесь Старий Заповіт, адже без свідчення того, що саме зробив Бог, не було б знаків, що вказували б на те що Ісус є Христос, Який втілює Божий план.

Надзвичайно важливо зрозуміти, наскільки традиція Нового Заповіту наголошує на оповідях Книги Буття, оскільки вони позначають початок: наприклад, шлюб встановлено під час створення й воно відображає любов Христа та Церкви (Еф. 5:31 з коментарем до Бут. 2:24); також твердження, що християни живуть радше із Христом та Його Духом, ніж за законом, адже вони, як Авраам, праведні поза Законом та вірять в обіцянку, що випереджує обов’язок щодо закону (Послання до римлян 4 та Послання до галатів 3 про віру Авраама; Послання до євреїв 7 про Мелхиседека в Бут. 14:17-20; 1Пет. 1:17 про жертвування Ісака в Бут. 22:2; Ів. 8 про справжніх послідовників Авраама як послідовників Ісуса).

Є тридцять вісім прямих цитат з Книги Буття чи алюзій на нього в Новому Заповіті. Проте можна визначити й інші посилання в більш загальному сенсі, як-от коли Ісус посилається на Авраама в Ів. 8:37-59 чи на Ноя в 1Пет. 3:20. Найпопулярнішими посиланнями є: (1) Бут. 2:24 «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (Мт. 19:5, Мр. 10:7-8; 1Кор. 6:16; Еф. 5:31); 2) Бут. 15:6 «І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (Рим. 4:3,9; Гал. 3:6; Як. 2:23); та 3) Бут. 22:2 «І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі» (Мт. 3:17; 17:5; Мр. 1:11; 9:7; Лк. 3:22; 9:35; 2Пет. 1:17). Із використаних у Новому Заповіті уривків Книги Буття випливає багато важливих християнських догм: первородний гріх (Рим. 5 та Бут. 3), роль Мелхиседека як моделі священика та Євхаристії (Бут. 14 та Євр. 7), виправдання вірою (Бут. 15 та Рим. 4, Гал. 3) та образ Христа як нового Адама (Бут. 2 та Рим. 5).

Прочитання Біблії в патристичний період

З огляду на те, що християнство швидко поширилось серед еліністичного неєврейського населення і напруга з юдаїзмом сягнула критичної точки, єврейська екзегеза Святого Письма пішла своїм шляхом так, що опис законних приписів Тори переважав у Талмуді та інших, пізніших писаннях. Християни, натомість, зосередились на тому, як тексти Старого Заповіту виглядали та реалізовувались у житті на навчанні Ісуса, як показано в Новому Заповіті. Християнські методи інтерпретації виросли з єврейських технік, зазначених вище, проте швидко перейшли в цілковито еліністично-римський спосіб мислення.

Переважна більшість письмових рефлексій над Біблією в період з II по XII століття стосувалася христологічних імплікацій зі Старого та Нового Заповітів. Автори побачили єдність між заповітами, розглядаючи Старий Заповіт як обіцянку, а Новий Заповіт – як її втілення; або події в Старому – як модель (образ), а в Новому – як антимодель (реальність). Книга Буття особливо важлива саме з цього погляду, адже як початок вона передрікає усе, що трапиться пізніше. Це отримує відображення в численних роздумах на такі теми, як шість днів створення світу, Адам та Єва, первородний гріх, Ной та потоп. Меншою мірою звернено увагу на патріярхів – Авраама, Ісака та Якова як зразків віри, Божої обіцянки та божественного проводу. Важливо також зауважити, що подібні роздуми не обмежені однією сферою, як-от народне благочестя, а присутні також у літургійних практиках, навчальних катехизах, євхаристичних настановах, богословських трактатах про значення текстів (коментарях), а також у сакральному мистецтві.

Важливим елементом екзегези ранньої Церкви було розпізнавання різноманітних рівнів значення кожного тексту. Цей метод уже існував у єврейській екзегезі, особливо в таких еліністичних текстах, як твори Філона Олександрійського, але тенденція розвинулась і серед християнських тлумачів, які шукали Христа в текстах Старого Заповіту. Терміни на позначення рівнів часто відрізнялись, але до початку Середньовіччя вони виразно виокремлювали: дослівне значення, духовне значення, приховане в дослівній історії (часто іменоване алегоричним), моральна настанова тексту та анагогічна (тобто та, що стосується кінцевої мети: потрапити на небеса). Їх знаходимо у всіх біблійних коментарях більшою чи меншою мірою. Ориген (184-253 по Р. Хр.) був провідним раннім майстром таких тлумачень Буття. Коментуючи Книгу Буття 1:26-27 і говорячи, що людей створено за образом та подобою Бога, Ориген зауважує, що не йдеться дослівно про фізичну подібність, а лише про духовні можливості. Він стверджує, що це потребує духовного рівня прочитання й означає, що ми і наслідуємо Христа, первородного усякого створіння (Кол. 1:15). На моральному рівні вимагається, щоб ми підкорялись наказам Бога, наслідуючи Його доброчесність та любов, анагогічний рівень же змушує нас усвідомити, що ми перетворюємося на небесне тіло слави Господньої, коли наслідуємо Христа, й що наша ціль, як Божого образу, полягає в тому, щоби стати «громадянином небес» (Проп.1 про Буття).

Інший майстер духовного тлумачення, Аврелій Августин (354-430), у своїй праці Буквальне тлумачення Книги Буття (р. 3) запитує: «Чи ми повинні розуміти слова «На початку сотворив Бог небо й землю» лише відповідно до історії, чи вони означають щось символічне?». І відповідає, що справжнє духовне значення полягає в тому заскільки слова відповідають Євангелію та Сину як першому принципу усіх речей.

Середньовічний розвиток інтерпретації

Протягом усього середньовічного періоду тлумачення Біблії наголошували на алегоричному значенні текстів. Дві праці були надзвичайно впливовими в цьому окрім доробку ранніх християнських авторів патристичного періоду. Ісидор Сивільський у Quaestiones in Vetus Testamentum та Alegoriae quaedam Scripturae sacrae, що був переліком усіх важливих осіб Біблії та поясненням, яким чином вони передбачили появу Ісуса як Месії. Alegoriae згодом стали книгами, з яких брали інформацію пізніші автори. Десь між IX та XI століттями з’явилась Glossa Ordinaria. У ній наведено анотацію усіх найважливіших віршів Біблії й узгоджено із прийнятим алегоричним тлумаченням великих авторів патристичного періоду. Це укріпило переконання, що кожен з уривків Старого Заповіту мав як пряме значення, так і християнський зміст. Наведено багато, здавалося б, віддалених зв’язків, тому сцена, що зображала, як Ісак несе хмиз для жертвоприношення в Бут. 22, чи як Яків благословляє двох синів Йосипа, Манасію та Єфрема схрещеними руками в Бут. 48, стали символами розп’яття. Подібно до цього смерть Авеля було інтерпретовано як образ розп’яття. І якщо Ісак може бути фігурою Христа, то в Авраамі вбачали образ Бога Отця. Усі ці образи наповнювали церковне мистецтво та архітектуру, так само як історії та містичні п’єси середньовічного світу.

Любов до Святого Письма надихалась поширенням чернечих спільнот та практикою lectio divina, роздумів на теми біблійних історій та їх духовним значенням для людського життя. Живу уяву сприймали такою мірою, що коли улюблені біблійні теми випадали в читаннях на євхаристійній літургії або щоденних читаннях чернечого церковного правила, то їх часто зображали в хорі. Таким чином на Заході виникло драматичне мистецтво.

Попередній запис

Природа тлумачення

Книгу Буття легко читати, проте нелегко зрозуміти. Папська Біблійна Комісія у своєму обширному документі Тлумачення Біблії в Церкві (листопад 1993 ... Читати далі

Наступний запис

Сучасні критичні методи читання Книги Буття

Поява тлумачення Книги Буття на основі критики джерела У період Ренесансу та Реформації залучення в прочитання текстів Старого Заповіту наукового ... Читати далі