Західна Церква розпочинає світський календарний рік днем, присвяченим Божій Матері. У Новий рік перед нами постає образ тієї, яка йшла попереду «в проповіді віри». У житті Марії день у день здійснювалося благословення Єлисавети: «Блаженна ж та, що повірила» (Лк. 1:45). Отже, Церква бачить в особі Марії найповніший взірець нашої віри.
Марія випереджує нас, йде попереду нас «у проповіді віри», ніби прокладаючи нам шлях, і є завжди поруч нас. На думку собору, Марія займає в Церкві найвище місце, але водночас є найближчою до нас. Можна б сказати, що ми ображаємо Матір Божу, коли говоримо лише про її заслуги і велич, створюючи цим відстань між нею і нами. Багато говориться про її гідність, але мало про те, що в христоцентричному світі вона є нашою дорогою. Марія є нашою дорогою в тому сенсі, що йде попереду нас і вказує шлях віри, що усе, що трапляється з нами, вона вже колись пережила. Дивлячись на її життя, ми повинні знаходити відповіді на наші проблеми.
Коли ми говоримо лише про гідність та велич Матері Божої, то чинимо так, як не раз чинили зі святими агіографи. Хтось сказав, що святі найбільше постраждали не від своїх гонителів, а від агіографів, котрі, усуваючи з їхніх біографій прості людські риси, зробили з них марципанові фігурки, позбавлені життя. Замало вшановувати Марію, вклонятися їй і коронувати її ікони. Це так звані багаті засоби, якими вона ніколи в житті не користувалася. Любити Марію – це означає наслідувати її, йти за нею, бо вона йде попереду нас, є для нас прикладом віри.
Якщо Бог перекреслює наші плани й веде нас іншим шляхом, ніж ми собі його уявляли, то треба згадати, що так було й у житті Матері Божої. Вона теж інакше уявляла собі власну святість, свій шлях, свою місію. Це покликання перекреслило всі її плани. Говорячи в мить благовіщення своє «так», Марія, ще не знала вповні на що погоджується. Одначе це не применшило цінності її згоди, яку вона пізніше підтверджувала впродовж життя своїм незмінним «так». Бог так любив Марію, що обрав саме такий, досить жорсткий спосіб ставлення до неї. Знаємо, що таким є Його ставлення до Своїх друзів. Це найкращий спосіб сформувати людину за образом Божого Сина.
Погляньмо, як Бог формував віру Марії, які «бурі» вирували в її житті, які важкі випробування випали на її долю. Невдовзі після благовіщення, коли Ангел сказав, що вона зачне і народить Сина Божого, з’ясувалося, що про це нічого не знає Йосип. Це була перша трагедія цих двох людей. Марія і Йосип не знають, як діяти, і дуже страждають від цього. Йосип був приголомшений, коли дізнався, що Марія вагітна, для неї ж це було стражданням. Але чи ж важко було Богові пояснити Йосипові, про що йдеться? У цей час Марія, мабуть, постійно запитувала себе: що маю робити? Це був для неї важкий, вкритий млою період.
Віра не усуває пітьми, навпаки, вона її передбачає. У цьому її сенс. Матір Божа, яка жила вірою, водночас жила у великій пітьмі, вона проходила випробування віри, іноді дуже важкі. Таким випробуванням було народження Ісуса у Віфлеємі. Час і місце появи дитини важливе для кожної матері. Матір хоче народити дитину в належному місці, в умовах, гідних людини. І, без сумніву, має на це право. Чи Марія не хотіла цього? Однак це не було їй даровано. Якщо Ісус мав народитися у Віфлеємі, то чи не простіше було, щоб Йосип дізнався про це? Адже мав він вказівки уві сні, то й цього разу міг почути: «Йди до Віфлеєму, бо там народиться Дитя». Тим часом Господь вирішує інакше. Дитя народиться у Віфлеємі, але з особливих причин – через перепис населення. Саме внаслідок перепису Ісус народився в таких умовах, коли не залишилося жодної підтримки. Через велику кількість людей важко було знайти якесь місце для мешкання – як тут не піддатися спокусі непевности й страху? І в такому важкому становищі мало народитися Дитя. Ангел прийшов до Марії лише в мить благовіщення, а після цього вже не було жодного іншого веління, повідомлення чи доручення. Під час народження Ісуса ангели з’явилися тільки пастухам, а не Марії. Невдовзі, разом із прибуттям мудреців, стався новий «землетрус» – переслідування Ірода. Це важке випробування віри, коли постає питання: чому Бог мовчить, чому не стає на захист Свого Сина, чому здається безсилим супроти тиранії Ірода? І ще ця необхідність втечі до незнаного краю, де не було жодної підтримки.
Наступне, вкрай важке випробування віри сталося тоді, коли дванадцятирічній Ісус залишився в храмі, не попередивши про це батьків. Євангеліє каже, що вони не розуміли слів, які Він їм сказав, коли вони Його знайшли. Марія тільки зберігала їх у своєму серці. Отже, й надалі в її житті – пітьма. Чому Ісус не хотів що-небудь пояснити? Вона, Матір Божа, мусила вчитися правильного тлумачення подій, вчитися їх духовного значення. Господь нічого їй не полегшував, усе в її житті й надалі було важким.
«Так» благовіщення здається чимось радісним і легким у порівнянні з «так», вимовленим біля хреста. Людина високого рівня духовного життя зазвичай готова жертвувати й віддавати сама себе. Значно важче погодитися на страждання близьких осіб, яких ми дуже любимо. Стоячи біля хреста, Марія ніби говорить подвійне «так» – нехай так станеться з нами – з Ним і зі мною. Якщо мій коханий Син має страждати й бути підданий тортурам, нехай так станеться. Згоджуючись на це, Марія принесла найбільшу жертву. Ця згода Марії біля хреста зробило її Матір’ю Церкви, Матір’ю всіх нас. Джерело духовного материнства Марії в цьому найважчому «так». Якщо ти розбитий чи пригнічений чимось, то поміркуй, як ти близько від тієї, яка мала таке важке життя. Бог полюбив Марію особливо й винятково, а проте в її житті було стільки страждань. Саме так Бог ставиться до Своїх друзів.
Це особлива форма любови й довіри, коли Господь хоче, щоб ми не вимагали від Нього виявляти Свої почуття щодо нас, а щоб Він був вільний. Уявімо собі ідеальне подружжя в ситуації, коли чоловік має термінову роботу. Дружина, яка кохає його, прагне нічим йому не перешкоджати, сама знаходить потрібні йому матеріяли, намагається допомогти, як може. Думає тільки про нього. Це ідеальна любов, коли людина з думкою про іншу особу перекреслює себе, коли забуває про себе. Це незвичайно важка любов. Такої любови вимагав Ісус від Своєї Матері.
Про це говорить євангельська сцена зустрічі Ісуса з Марією і найближчою ріднею, що не відбулася. Сказали Йому: «Ото мати Твоя й Твої браття стоять онде осторонь, і говорити з Тобою бажають» (Мт. 12:47). Ісус поставився тоді до Своєї Матері так, як міг поставитися лише до коханої особи, до якої мав найвищу довіру. Здавалося, що Він їй відмовив: «Хто мати Моя? І хто браття Мої?» (Мт. 12:48). Збоку могло здатися, що Ісус надто суворий до Своєї Матері, але це було, власне, випробування її віри, випробування повної відданости Богові. Для Марії таке жорстке ставлення було виявом найвищої довіри Сина до неї. Вона знала, що Ісус довіряє їй і може не приділяти їй уваги. Марія ніколи не перешкоджала Синові в Його апостольській місії, виявляючи цим свою найвищу, безкорисливу любов до Нього. Якщо іноді Він виявиться таким жорстким щодо тебе, то це означає, що Він дуже любить тебе, вірить, що ти не підведеш, не відійдеш. Христос постійно понижував власну Матір, а вона безнастанно говорила Йому «так» і щораз більше відповідала божественному взірцеві свого Сина.
Чи можна сказати, що таке життя є вкрай важким? І так, і ні. Така подвійність пов’язана з тим, що для людини, яка любить Бога й поєднана з Ним, пониження, позбавлення усього може ставати радістю й щастям, бо тільки воно є нагодою для визнання любови Бога та виявлення Йому вірности.
Якщо тобі буде погано й важко, а Він мовчатиме, пам’ятай, що це мовчання є тільки іншою формою Його промовляння, а Його відсутність – тільки іншою формою Його присутности, що постійно обіймає тебе. Мовчання чи відсутність Ісуса завжди лише здаються такими. Адже Він сказав до св. Терези Авільської: «Коли тобі здавалося, що ти сама, Я був найближче до тебе». Саме тоді, коли почуваєшся дуже самотнім, коли тобі важко, коли відчуваєш втрату чогось, Він найближче до тебе. Не дає тобі однак знаку, бо хоче, щоб ти ще більше Йому довірився. Таке мовчання й така позірна відсутність є для Нього великим ризиком. Деякі тоді відходять. Колись відійшли цілі юрби слухачів, бо їм здалося, що Ісус від них зажадав забагато. Такий відхід від Ісуса внаслідок випробувань віри постійно повторюється. Одні виходять із випробувань зміцнені у своїй довірі Богові, інші залишають Його.
Позиція Марії перед такими важкими випробуваннями віри має бути для нашого сумління докором. Адже в її житті усі випробування віри лише поглиблювали її довіру. Вона ніколи не підвела Господа, попри всі випробування, через які їй довелося пройти. У неї не було розходжень між взірцем і його реалізацією. Ідеал Бога здійснився в її житті вповні, так, що вона стала шедевром Бога, найдосконалішим втіленням Його планів. Ми ж постійно створюємо розбіжності між вірою і життям, між нашими словами і фактами, між ідеалом і його реалізацією. Унаслідок випробувань віри ми відступаємо або взагалі відходимо від Бога. Саме в цьому значенні Марія стає докором нашій совісті.
Марію, яка є для нас взірцем довіри, можна б назвати Богоматір’ю Схвалення, Матір’ю Довірення, бо вона завжди говорила Богові: «Нехай буде так, як Ти хочеш». Найважливіша подія в історії світу сталася серед ночі в Гефсиманії. Цією подією було Ісусове «так», сказане Отцеві. Найважливіші події твого життя відбуваються тоді, коли ти, як Марія, обираєш шлях згоди з Божою волею. У неї ця згода тривала все життя, так має бути й у тебе. Твоє життя складається з постійних благовіщень, що сприймаються як вияв благодати і як випробування віри. Час безцінний, бо є присутністю Бога. Теперішня мить – це спрямований до нас заклик і випробування віри, коли Бог чекає, чи ти скажеш Йому «так». Все наше життя у вірі зводиться до цього «так». Суть християнства – це постійне повторювання Богові: «Нехай буде воля Твоя». Божа Матір завжди говорила Богові ці слова – чи можна любити більше?
Марія була постійно сповнена благодати, а водночас зростала в ній. Завдяки вірності і довірі ця незвичайна людська душа стала ніби посудиною, яка, хоча і була завжди повна благодати, могла постійно отримувати її щораз більше. Чи ж це не парадокс? Бог ніби невпинно розширював її серце, і кожне нове випробування віри, кожне її «так» сприяло її зростанню в благодаті. Життя Божої Матері, дуже звичайне й сіре, було освячене отими постійними «так».
Відстань між Марією і нами виникає завжди з нашої вини. Це ми робимо її недосяжною і далекою. І саме ця відстань свідчить про нашу пересічність, дріб’язковість, конформізм, про нашу боязнь піти за благодаттю до кінця. Зручніше сказати: «Вона була непорочно зачата, була Матір’ю Бога, була іншою. Я не можу її наслідувати». Але це ж тільки відмовка, спроба заховатися перед сильним голосом благодати, який кличе йти її слідами.
Ми могли б запитати, чому Ісусові так важливо, щоб ми йшли слідом за Ним, йшли до Нього шляхом Марії. Однією з відповідей на це запитання є радикалізм Божої Матері, радикалізм її віддання себе Богові, що зробив можливим Боже віддання Себе нам. Ісус полюбив Марію незвичайно й особливо. Жодного іншого створіння Він не полюбив так, як її, тому що вона змогла віддати Йому все.
Бог віддає Себе душі настільки, наскільки вона віддається Йому. Тож як уповні мало Слово віддавати себе Марії, яка цілковито стала даром для Нього! Марія – це душа, яку Ісус полюбив за її повну відданість Йому. Ісус хоче, щоб ми йшли шляхом Марії, щоб ставали такими ж душею, як та, яку Він так любить за повну відданість. Його гарячим прагненням є знаходити душі, подібні до Марії, які пішли б за Ним до кінця, щоб Він міг на них виливати нескінченні джерела Своєї любови і благодати. Він прагне знаходити такі душі, і ця спрага в Ньому завжди непогамовна. Він кличе тебе на шлях Марії, щоб показати, наскільки великими є Його прагнення щодо тебе.
Якщо наслідуватимеш Марію, якщо ставатимеш щораз більше схожим на неї, тоді Ісус зможе відповідно до твоєї відданости полюбити тебе такою любов’ю, якою полюбив її. Марія, душа, що до кінця віддає себе Богові, є для тебе закликом зреалізувати ідеал радикалізму віри.
