Покровителем нашого чекання Бога є праотець нашої віри Авраам. Що зробив Бог, аби Авраам чекав на Нього? Він позбавив його коріння. Перше Боже веління в біблійному об’явленні звучить: «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу» (Бут. 12:1). І Авраам, закорінений у своєму рідному Харані, неподалік від Уру халдейського, послухався Бога. А коли покинув рідну землю, коли був понижений і без жодної підтримки, йому нічого не залишалося, як прислухатися до слова Божого. Таким чином зростала його віра, бо Авраам щораз більше покладався на волю Божу, став запитувати Бога, чого Він очікує від нього? Так в історії людства народжується нове явище – християнська віра. Це явище виникло внаслідок особистого заклику Бога й екзистенціяльного пониження людини. З Авраамової непевности і відірваности від коренів народжується його віра й покладання на Бога, народжується й дозріває людина віри. Наше народження для віри теж не буде легким. Воно теж проходитиме у випробуваннях і труднощах, у пониженнях, у небезпечних ситуаціях і за браку підтримки.
Бог є Господом обітниці й благословення. Авраамові було обіцяно землю, нащадків й особливе Боже благословення. Одначе це не була виразна обітниця, вона була вкрита пітьмою. Господь сказав: «Вийди […] до Краю, який Я тобі покажу», – але Авраам ніколи його не бачив, бо краю, який би чекав на нього або був вільним, не було. Авраам не знав, яким чином сповниться Божа обітниця, але довірив це своєму Господеві. І в цьому велич його віри. Невиразним і вкритим млою було також питання його нащадків, адже він був уже дуже старий. З людського погляду, це все здавалося радше нереальним. Авраам мусив повірити в щось, що по-людському здається неможливим.
Чим нереальніша Божа обітниця, тим більше Бог очікує і вимагає від нас, але тим більшою буде заслуга нашої довірливої відповіді. Божа обітниця Авраамові була настільки неподібною на правду, що він був змушений повірити, що Бог є Богом неможливого й неймовірного. Для нього це стане довгим процесом безперервного зростання у вірі. Коли Авраам дістанеться до обіцяного краю, то не отримає його у власність. Він і далі буде чужинцем. Але справжнє поглиблення його віри станеться лише в найбільш драматичній ситуації, коли Бог зажадає від нього жертви – сина, тобто того, хто був йому найдорожчим, хто суто по-людськи був для нього найбільшим скарбом і найвищою цінністю. Ситуація неймовірно важка. Авраам мав лише чекати, що Бог якось розв’яже проблему страшного веління, мав прийняти рішення й уповні довіритися Йому. Вимога Бога стосовно Авраама, скерована проти його батьківських почуттів, проти його любови до єдиного й улюбленого сина, була водночас спрямована й проти самих засад віри, яку він мав досі. Адже Авраам повірив, що від цього сина підуть його нащадки. І тому бажання Бога могло здатися йому абсурдним. Той, від кого мали народитися обіцяні численні нащадки, тепер має бути вбитий. Бог зажадав від Авраама так багато, бо хотів подарувати йому щось надзвичайне, хотів, щоб його довіра досягла найбільшої вершини. Випробування Авраама на віру не було перевіркою, Бог заздалегідь знав, як той учинить. Цим Він хотів, аби Авраам прийняв рішення, аби в суцільному мороці він повірив Богові й таким чином наблизився до Нього в своєму прочанстві віри. Чим важчою є ситуація, тим вона більш привілейована для Бога, бо вимагає від людини глибокого рішення. А віра розвивається завдяки рішенням, коли людина віддає себе Богові в послуху віри.
Так буде й у твоєму житті, оскільки Бог, Який любить тебе, не раз допускатиме важкі ситуації. Він дозволить чи навіть вчинить так, що тобі буде дуже погано, дуже важко, що ти вже не матимеш сил – і все для того, щоб ти став чекати Його приходу, щоб ти запрагнув Його. Він зробить так, що ти вже не зможеш перебувати у своєму релігійному маразмі. Випробування віри, з яким ти тоді зіткнешся, примусить тебе зробити вибір – або ти не відповіси на очікування Бога й відступиш у вірі назад, або, як Авраам, приймеш рішення йти за Ним у пітьмі довіри, і тоді зросте в тобі віра, зросте в тобі спрага Христа і Його спасіння, спрага благодати. Наскільки зростатиме ця спрага, настільки Святий Дух зможе сходити у твоє серце.
