«Заручники» соцмереж

«Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:36,37), – попереджає Христос. Що тут казати? Треба думати, що говориш, адже за свої слова, як і за свої вчинки, ми несемо відповідальність перед Богом, як у цьому житті, так і в житті майбутнього віку: «Всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10).

З цим, начебто, ясно, залишилася справа за «малим» – почати стежити за своїми словами, тим більше: «Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста» (Як. 1:26).

Але життя не стоїть на місці, і коло нашої відповідальності за сказані слова поступово розширюється (неминуча плата за прогрес і комфорт, що з ним пов’язаний): тепер ми несемо відповідальність і за прості “вподобання”, ще відомі як “лайкі”, у соціальних мережах, зокрема у Фейсбуці. Адже простим натисненням іконки “подобається”, ми тим самим погоджуємося з думкою автора, і в певній мірі, разом з ним несемо тягар відповідальності. Тим більше, це стосується факту, коли на власній сторінці ми розповсюджуємо свій або чиїсь допис. Що тут робити? – Думати, що ми пишемо та що вподобаємо в соціальних мережах. Між іншим, за ці дії Бог нас може не лише осудити, але й винагородити – усе залежить від нас…

На цій позитивній ноті (стосовно Божої нагороди), у принципі, можна було б завершити цей допис, проте наприкінці варто згадати (або ж нагадати) ще одну суттєву річ – соцмережі на багатьох нас чинять дуже сильний вплив, який поступово починає прямо впливати на хід нашого мислення. І мова тут не про те, що соцмережі починають нав’язувати нам певні смаки, думки або ж навіть шкалу цінностей – насправді нам все це нав’язує світ, а не лише одні соцмережі. Недаремно апостол Іван попереджав: «Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові Отчої» (1Ін. 2:15). Крім того, у соцмережах можна підібрати собі компанію за власним смаком, так що в плані нав’язування чужих думок і поглядів їх вплив може бути мінімальним.

Але в соцмережах на нас може чигати небезпека з протилежного боку – коли ми самі починаємо нав’язувати людям власну думку, нахабно ігноруючи їх погляди та переконання. А якщо знайдемо ще однодумців… тоді поступово почнемо вважати себе непомильними експертами з багатьох галузей знань, чи принаймні, з основних питань і викликів, які ставить перед нами життя. І горе тому, хто в чомусь з нами не згоден!

До речі така некоректна, а то і відверто хамська поведінка, може бути притаманна цілком вихованим та інтелігентним у повсякденному, поза «мережному» житті, людям, а не тільки невихованим неукам, які своє невігластво прикривають показовою брутальністю та хамством.

Що ж примушує людей вдаватися до такої вульгарної поведінки? Причин може бути багато, але основна – це уявна безкарність, що виникає через анонімність, чи принаймні, перебування в різних частинах країни чи навіть планети.

Але в цій уявній безкарності обов’язково треба наголошувати саме на її уявність, адже попри те, що людина (група людей), яку ми зневажили чи просто розтоптали її гідність, часто не в силах поквитатися за вчинене з нею, проте є однозначне Боже попередження стосовно будь-чого нами сказаного чи написаного. Про це варто пам’ятати. Особливо, коли ми ретранслюємо свої думки за допомогою глобальної мережі.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
doc«Заручники» соцмереж


Ваш коментар:

Попередній запис

Живуть коментарями порожніх текстів і транслюють порожнечу

Зрозуміло, що у зв'язку з розвитком всіляких комунікаційних систем, таких, як соціальні мережі, мобільні телефони, скайп, рівень спілкування між людьми, ... Читати далі

Наступний запис

Портрет гусака, або Як отримати користь з лихослів'я

Лихослів'я – річ зрозуміла, не треба нікому пояснювати, що це таке. Але ми хочемо поговорити про нього серйозніше, ніж у ... Читати далі