Зрозуміло, що у зв’язку з розвитком всіляких комунікаційних систем, таких, як соціальні мережі, мобільні телефони, скайп, рівень спілкування між людьми, соціальними групами виріс. Сьогодні легко спілкуватися з абсолютно незнайомими в реальному житті людьми. А це означає, що стало простіше і швидше транслювати іншим ту порожнечу, яка є в багатьох з нас.
В основі такого “спілкування” і цієї трансляції лежить звичайне марнослів’я, про яке Євангеліє строго попереджає, що “за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний” (Мф. 12:36).
Дозвільними можна вважати не лише безглузді слова, а нескінченне самотиражування, виставляння напоказ якихось своїх емоцій, думок, почуттів, фотографій. Усе це заради того, щоб заслужити на певну кількість похвали чи коментарів.
До цього свого марнослів’я ти підключаєш інших користувачів. І лихослів’я в цій системі – неминучий процес.
Що лежить у людини на поверхні і спливає при такому спілкуванні? Звичайно, не щось глибинне, справжнє, сокровенне. Ділитися з цим ніхто не хоче. У тому числі з болем, образою, серйозним хвилюванням, що викликає гнів. Глибокі рани людської душі не шукатимуть вираження у вигляді дворядкового коментарю в соціальних мережах.
Випливає поверхневе, безглузде, часто неусвідомлене, вкрите лише тонкою оболонкою пристойності, за якою людина часто приховує в собі нелюдське. Останнім часом особливо стала видна тонкість цієї людської оболонки пристойності. Зірвати її легко. А під нею – зіпсоване, гниле, що тхне. Наш портрет, який ми намагаємося до певного часу приховувати під легким макіяжем людяності.
І всі ці поверхневі речі, що не мають нічого спільного з глибокими людськими переживаннями, і є наслідок внутрішньої порожнечі, не причетності до глибоких способів мислення. Тут навіть не можна обговорювати щось у духовних категоріях. Бо тут питання неглибоких хвилювань. Людина може обрушитися на когось десятиповерховою нецензурною лайкою і через три секунди посміхатися і бути милою, прекрасною з іншими.
Соціальні мережі, віртуальний і швидкий рівень спілкування дають нам можливість увесь час бути безвідповідальними за слова, емоції, бо вони нічого не означають. Ми звикли бачити себе одними, а показувати – іншими.
Чим більше в нас порожнечі, не заповненої чимось справжнім, (я вже не кажу про християнство: це аж надто серйозно; мова про якісь справжні думки, справжні справи, почуття), тим більше від нас всякої нечистоти, всякої грубості, зла, лихослів’я, засудження, агресії, спалахів гніву, приниження інших людей.
Усі ці речі – украй поверхневі і вони свідчать про поверхневу свідомість. Добре видно, як вони легко випліскуються тим, хто керує машиною, коли за будь-якими обставинами ми легко на адресу іншого можемо відпустити: “дурень”, “ідіот”, нервово і довго гудіти тому, хто їде на 10 км/год. повільніше, ніж хочеться тобі.
Варто згадати ще одну річ: наше лихослів’я – засудження такого рівня, що навіть не має відношення до слів Господніх: “Чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?” (Мф.7:3). Христос говорить вже про глибину, про якість суду, про можливість розібратися, наскільки людина має право судити іншу. Людина не може не судити, не зіставляти вчинки інших людей і свої вчинки з принципами правди і справедливості. Питання в тому, наскільки обґрунтований цей суд.
Право судити дане нам від Бога. Апостол Павло каже: “Хіба не знаєте, що святі судитимуть світ?” (1Кор. 6:2) І Господь звертається до апостолів: “Істинно говорю вам, що ви, які пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих” (Мф. 19:28).
Тут вже розмова не про поверхневі речі, не про те лихослів’я, кипіння нечистот, які відбуваються навколо нас, а про певну духовну міру, духовний шлях, який даний людині, яка йде углиб, живе по-справжньому. Людина, яка живе в порожнечі, навіть зрозуміти не зможе, про що мова.
Той стан порожнечі, який зазнаємо всі ми, призводить до колосальних трагедій. Усе, що відбувається трагічного в побуті, стається саме через це: сімейні розбрати, розлучення, нерозуміння дітей батьками і дітьми батьків, скандали в громадському транспорті, у магазинах і т. д…
Стан загальної нелюбові – від загальної порожнечі. Бажання в цій порожнечі бачити інших людей спотворено поганими, винуватими в усьому. Увійти до цієї сфери легко, а вийти – важко. Як з довгої затяжної хвороби, що позбавляє людину сил.
Людям спілкуватися хочеться, цього вимагає людська природа, а сказати нічого. І тоді чіпляються за цю ілюзію спілкування, за засудження, лихослів’я про інших. Відбувається загальна ілюзія, що всі ніби спілкуються.
Людині треба вчитися мовчати, вчитися, перш ніж щось сказати, подумати. Люди тільки і роблять, що живуть коментарями до якихось інших порожніх текстів. А навіть якщо текст не порожній, а глибокий, чому його комусь потрібно коментувати? Можливо, він потребує тихого прочитання, роздумувань?
Тут питання до кожного з нас – чи потрібно увесь час усе коментувати? Завжди на усе реагувати, на всяке “а” казати “б”?
Автор: протоієрей Алексій Умінський
