Близнюки, наділені силою і владою Царства, це Страх Господній і Упокорювання.
У цьому розділі ми досліджуємо ще один дуже важливий елемент, необхідний для наближення до Того, Хто так глибоко бажає нашого з Ним спілкування. Наш головний вірш закликає нас «наблизитися до Бога, і тоді Він наблизиться до вас». Але давайте подивимося, що говориться до і після цього дивного запрошення:
Сказано: «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать… Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас… Упокоріться перед Господнім лицем, і Він вас підійме!» (Як. 4:6-10).
Божий заклик поміщений між двома закликами до упокорювання, і для цього є достатня основа, бо Бог сказав: «Бо так промовляє Високий і Піднесений, повіки Живущий, і Святий Його Ймення: Пробуваю Я на Височині та в святині, і з зламаним та з упокореним, щоб оживляти духа скромних, і щоб оживляти серця згноблених!» (Іс. 57:15).
Яків каже, якщо ми упокорюємося перед Господом, тоді Він нас підійме. Підійме куди? Через пророка Ісаю Бог відповідає – на Височину та в святині! Бог шукає людей, яких Він міг би не просто відвідувати на короткий час, але зробити Своєю оселею. Яків запрошує нас не лише на коротку зустріч з Богом, нас запрошують перебувати і жити в Його присутності постійно, але, як каже Ісая, це можливо тільки для упокорених.
Колишнє хибне уявлення про упокорювання
Багато хто в Тілі Христовому не розуміє ні упокорювання, ні його сили. Вони вважають, що упокорювання означає слабкість, безмовність, безхребетність, і під упокорюванням часто розуміється навіть сама релігійність. Але насправді істинне упокорювання часто помилково сприймається як зарозумілість! Згадайте Давида, який на прохання батька відвідав своїх братів, які вирушили на війну. Він прийшов до групи воїнів, серед яких були його брати. Він помітив, що вони дивно поводилися, бо ховалися за скелями в страху перед велетнем Ґоліятом. Він дізнався, що це тривало впродовж цілих сорока днів. Тоді Давид запитав рішучим тоном: «Бо хто цей необрізаний филистимлянин, що так зневажає полки Живого Бога?» (1Сам. 17:26).
Це питання розлютило старшого брата Давида, Еліява. Швидше за все, він подумав: «Мій молодший брат не просто розпещене хлопченя, він ще і повний самовпевненості». Тому Еліяв різко відповів Давиду: «Я знаю зарозумілість твою та порожнечу твого серця» (1Сам. 17:28). Почекайте, але хто ж з них був зарозумілим? Лише одним розділом раніше ми читаємо, що пророк Самуїл прийшов додому до Єссея, щоб помазати на царство наступного царя, проте йому довелося відкинути первістка Єссея. Річ у тім, що як Єссей, так і Самуїл подумали, що саме Еліяв підходить для цієї ролі, бо він був найвищим, найсильнішим і найкрасивішим з усіх синів Єссея. Але Бог твердо сказав: «Я відкинув його Собі!» (1Сам. 16:7). Існує тільки одна причина, по якій Бог може відлинути людину, і ця причина – гордість. Еліяв був сповнений тієї самої гордині, в якій він звинуватив Давида, тоді як Бог, кажучи про Давида, стверджував, що Він знайшов «чоловіка за серцем Своїм» (Дії 13:22). Давид ніяк не був слабким, безмовним або безхребетним.
Давид, перебуваючи на полі бою, не звернув жодної уваги на образливі братові слова і з великою упевненістю пішов назустріч велетневі, попередивши того, що йому належить залишитися без голови. Давид кинувся в бік ворожого табору, убив Ґоліята і стяв йому голову. Дозвольте мені довести вам, що ми насправді не розуміємо, що таке упокорювання. Книга Чисел, одна з перших п’яти книг Біблії, відноситься до групи книг, яка називається П’ятикнижжям. Ми читаємо в цій книзі: «Мойсей, був найлагідніший за всяку людину, що на поверхні землі» (Чис. 12:3).
О це заява! Якщо ми чесні із самими собою, ми зізнаємося, що нам дуже хотілося б, щоб і про нас так казали, але ми самі про себе такого, сказати не посміємо. Чому? Тільки зарозуміла людина може дати сама собі таку оцінку. Проте хто написав Книгу Чисел? Відповідь – Мойсей. Ось так!
Ми ніколи не назвали б людину лагідною, якби вона сама назвала себе лагідною і навіть найлагіднішою людиною на землі! Ви можете уявити служителя, який би встав на зібранні і сказав: «З усіх вас я найлагідніша людина». Над ним би сміялися і назвали б єретиком, проте подивіться, що каже Ісус: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і… навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм» (Мт. 11:28,29).
Отже, по суті, ми не розуміли істинного сенсу упокорювання, бо ми вважали, що покірлива людина ніколи не говорить про себе нічого доброго і живе, як ні до чого не придатний черв’як. Проте усе це занадто далеко від істини.
