П’ятикнижжя або Тора в єврейській традиції

Хоча і євреї, і християни читають та глибоко шанують єврейську Біблію як авторитетне об’явлення від Бога, вони цінують та тлумачать його по-різному. Євреї бережуть Закон, об’явлений Богом. Через вивчення біблійного Закону, керуючись іншими біблійними книгами та рабинською літературою, особливо палестинським та вавилонським Талмудами, єврейські тлумачі досягли великих успіхів у пізнанні Бога та Його волі щодо людського життя. Християнське розуміння Закону, як воно пояснюється в Гал. та Рим., у самій своїй основі відрізняє християнський вжиток цієї частини Писань від єврейського.

«Тора» – єврейська назва П’ятикнижжя – символізує єврейське ставлення до законів П’ятикнижжя як до серця Біблії та центру Божого об’явлення. Хоча слово torah часто перекладають як «закон», воно має набагато ширше коло значень, що крім закону включає в себе мудрість та практику. Іменник torah походить від дієслова y-r-h, що значить «навчати» (Лев. 10:11). І іменник, і дієслово стосуються змісту та процесу навчання, а також правил, вказівок і настанов, що є результатами навчання та керівництва. Слово torah часто трапляється в єврейській Біблії в текстах пророків, сапієнціяльних та юридичних текстах. Воно може стосуватися вказівок, що їх давав священик, пророк чи вчитель (Ог. 2:11; Іс. 1:10; Пр. 13:14), або ж групи вказівок у Біблії, таких як приписи чи повчання про жертву за провину (Лев. 7:1), або вказівки про те, як святкувати Пасху (Вих. 12:49). Тора може означати юридичне рішення священика чи судді (Втор. 17:11). Вона також може стосуватися ширшого зводу повчань, як-от Книга Второзаконня: «І оце Закон, що Мойсей поклав перед Ізраїлевими синами» (Втор. 4:44). Ця вказівка визначається як «свідоцтва, і постанови, і закони», якими Мойсей навчав Ізраїля за Йорданом (Втор. 4:45)

Пізніша єврейська традиція наводить як парадигматичну історію Ездри, книжника, який читав «книги Мойсеєвого Закону, що наказав був Господь Ізраїлеві» (Неем. 8:1) людям, що зібралися на майдані перед Водяними ворітьми в Єрусалимі. Левити розтлумачували Закон людям під час святкувань (Неем. 8:7-12), вивчали Закон, відзначали свято Кучок, як приписано Законом (Неем. 8:13-18) та відновлювали свою приналежність до союзу з Богом (10:28-39). Нам невідомий зміст та обсяг цієї книги Закону з 8-ої глави Неемії. Хоча часто вважають, що це було П’ятикнижжя, це міг бути і більш ранній звід, що вплинув на біблійний закон. У будь-якому разі, авторитет цієї книги Закону, її вплив на людей та їхнє прийняття і святкування на честь Закону і союзу, що за ним стоїть, стисло показують багато характерних прикмет Тори та відданість їй у пізнішій єврейській практиці та думці.

Ми не багато знаємо про процес, у результаті якого Тора та Біблія сформувалися як цілість та здобули авторитет у єврейській спільноті. Оповіді, царські хроніки, закони, пророцтва, притчі та настанови було зібрано в більші збірки та потім оформлено в біблійні книги. Цей процес формування, ймовірно, мав місце від часу вавилонського полону (586 р. до Р. Хр.) десь до 300 р. до Р. Хр. Вже в II та І століттях до Р. Хр. Книга Сираха (також звана Еклесіяст або Книга сина Сираха) та сувої Мертвого моря демонструють поділ на Тору (або Закон), Пророків (включно з історичними книгами, на які єврейська традиція посилається як на Ранніх Пророків) та, менш чітко, Писання (сапієнціяльна література, Ест., Хр. та інші книги). Грецька передмова до Книги Сираха, написана перекладачем та внуком справжнього її автора в 128 р. до Р. Хр. в Єгипті, згадує про Бен Сираха, який, читаючи «закон і пророків та й інші пращурні книги», «щось і собі написати задумав освітнє й премудре, щоб охочі до знань, придбавши й отую науку, нахил дістали ще краще згідно з завітами жити». Сувої Мертвого моря згадують Мойсея та пророків як посередників Божої волі (1QS 1. 2-3), книги Мойсея (П’ятикнижжя), пророків, Давида і Псалми) та хроніки всіх без винятку поколінь (4QMMT С9-11). Загалом, Тора, тобто П’ятикнижжя, була найсвященнішою та найавторитетнішою частиною єврейської Біблії. Рабинська література зазвичай надає Торі більшого авторитету, аніж іншим біблійним книгам. Сувої Мертвого моря та Новий Заповіт, які наголошують на майбутньому втручанні Бога в людську історію, розглядають як так само авторитетні писання пророків та Книгу Псалмів.

Під час маккавейського та раннього римського періодів (170 р. до Р. Хр. – 70 р. по Р. Хр.) «книги Закону», тобто Тора, стали політичними та релігійними символами єврейського способу життя. Коли Антіох IV Епіфан бажав придушити опозицію своєму правлінню в Юдеї, він підтримав ідолослужіння, наказав порвати на шматки та спалити книги Закону, а їх власників стратити (1 Мак. 1:56-57). Вірність Закону аж до мучеництва була визначальною прикметою вірного Богові єврея (2 Мак. 6-7), а відкидання традиційних законів Ізраїля характеризувало тих євреїв, хто занадто йшов на компроміси з грецьким світом.

Єврейська література часів Другого Храму, включно із девтероканонічними книгами, сувоями Мертвого моря й так званими апокрифічними та псевдоепіграфічними книгами, свідчить про авторитет і живий вплив Біблії. Багато серед цих творів переказують біблійні оповіді, витлумачують біблійний закон або в інший спосіб наближають Біблію до щоденного життя, а також до криз в юдейській спільноті. Численні сувої Мертвого моря та інша юдейська література особливо наголошують на Торі та її законах. Нові списки законів вказували шлях для священиків Храму та людей, ревно відданих Божій волі. Книга Ювілеїв, що походить з середини II століття до Р. Хр., переповідає наративи книг Буття та Виходу, аби наголосити на суворому дотриманні такого розуміння закону П’ятикнижжя. Кумранський Храмовий сувій об’єднує та тлумачить закони й звичаї П’ятикнижжя та пізніших юдейських традицій. Кумранський Галахічний лист (4QММТ) і багато літургійних та правничих текстів розсуджують суперечки щодо богослуження, чистоти, дотримання шабату, розлучення, та багатьох інших біблійних законів. НЗ також засвідчує актуальність цієї правничої проблематики в часи Другого Храму (приміром, питання чистоти в Мр. 12; розлучення в Мт. 19; шабат у Мт. 12). Гимни та молитви часів Другого Храму виросли з біблійних зразків, молитви та містичні спекуляції поглибили досвід Богопізнання Ізраїля, а настанови поновили для спільноти вірність союзу. Апокаліпсиси виросли із спадку пророків, щоб підтримати вірність Закону. Навіть після знищення Храму в 70 р. по Р. Хр. автор 2 Варуха шукає відновлення в союзі та Законі очікуючи апокаліптичного Божого втручання для відродження Ізраїля.

Попередній запис

Історія інтерпретації (закінчення)

Тенденції останнього часу У нинішній час ситуація особливо заплутана. Перш за все, документальну та похідні від неї теорії було піддано ... Читати далі

Наступний запис

П’ятикнижжя або Тора в єврейській традиції (закінчення)

Починаючи з кінця І століття по Р. Хр. й надалі нова група вчених учителів, яких тепер зазвичай називають «рабинами», а ... Читати далі