Історія інтерпретації (закінчення)

Тенденції останнього часу

У нинішній час ситуація особливо заплутана. Перш за все, документальну та похідні від неї теорії було піддано випробуванню критикою, від якого вони похитнулися. Сьогодні немає одностайности щодо жодної теорії чи методу, ані якогось шляху досягти згоди. Дехто продовжує обстоювати документальну теорію, інші модифікують її, а ще інші пропонують інакші моделі. Дехто навіть іде ще далі і критикує базові дослідження походження текстів (історичні або діяхронічні дослідження), задля кращого розуміння їх змісту. Пропонуються форми «синхронічного» читання: читати текст «як він є», «у його сучасному вигляді», тобто в його останній редакції, не беручи до уваги ані їх авторів, ані контексту, ані попередніх редакцій чи перших адресатів. При такій інтерпретації читач перебуває наодинці з текстом та тим, що текст доносить до нього.

Причин такої складної ситуації багато. Згадаймо, зокрема, опубліковані останнім часом праці з історії Ізраїлю, що змушують нас переглянути все, що ми знаємо про час перед XVIII століттям до Р. Хр.; розвиток археології та наук про Близький Схід; зростання зацікавлености до вивчення кризових часів, таких як полон та епоха після полону; особливо критичний філософський клімат – наслідок впливу «майстрів підозри» (Ніцше, Маркс та Фройд), – в якому всяка «певність» є підозрілою; перехід до плюралістичного суспільства, секуляризованого та космополітичного, часто з «плаваючими» орієнтирами; помноження різнотипних та різнонапрямкових методів і підходів, що не надто переймаються встановленням діялогу між собою, оскільки їхні принципи герменевтичні принципи дуже по-різному визначають пошук «значення» або «значень» певного тексту.

Та все ж сучасні тенденції можна класифікувати за чотирма категоріями. (1) Чимало екзегетів, особливо в Німеччині, і далі обстоюють документальну гіпотезу або в її класичній формі, або в більш витончених формах, виділяючи кілька рівнів редакції. (2) Інші приймають принципові елементи документальної гіпотези, але змінюють датування та певні координати. До цієї групи належать дослідники, що датують J періодом полону або навіть після полону (Джон ван Сетерс, Ганс X. Шмідт, Мартін Роуз та інші). (3) Ще інші вважають за краще повністю відкинути документальну теорію та реконструювати історію постання П’ятикнижжя за іншими даними. Синхронічне вивчення тексту передує діяхронічному; аналіз тексту в його цілісному вигляді йде скоріше перед, аніж після поділу на джерела (Literarkritik), а два стовпи, на яких тримається все П’ятикнижжя – це дві «композиції»: одна за натхненням девтерономістична (D), інша – священицька (Р). Найважливіші імена в цій школі – Рольф Рендторфф, Ерхард Блюм, Франк Крузман та Райнер Альбертз. (4) Четверта група, значно неоднорідніша, досягає єдности тільки в більш чи менш послідовному неприйнятті питань, поставлених історико-критичним методом. Відтак ці екзегети прихильні до синхронічного підходу та не виявляють зацікавлености в дослідженні суто історії.

Всередині цієї останньої групи ми маємо виділити три тенденції, що діють на цілковито різних засадах. До першої підгрупи можна зачислити методи, що виникли під впливом сучасних літературних напрямків (нова критика, критика читацького відгуку, наратологія, риторичний аналіз, деконструктивізм). До другої групи можемо включити методи, що беруть своє натхнення з гуманітарних наук, таких як структуралізм, соціологія, психологія, фемінізм і так далі. І нарешті, третя група охоплює методи, спрямовані на більш явне запровадження богословської мови, включно з канонічним прочитанням Бреварда Чайлдса та спорідненими методами. Звичайно, між різними групами та підгрупами, які ми щойно визначили, є багато перехідних форм, а також ціла палітра нюансів.

Висновок

П’ятикнижжя в його теперішньому вигляді є результатом компіляції, що датується епохою Другого Храму. Щоби підкреслити нерозривність з минулим, вона не відмовляється від давніх текстів. Компіляція вводить нові елементи, які є відповідними до тогочасних обставин життя народу, який перебуває під іноземною владою і віднаходить свою ідентичність передусім у своїх священних установах. У теперішньому П’ятикнижжі є два центри. Один з них – внутрішній – усе об’явлення на Сінаї (Вих. 19 – Чис. 10), що становить основну частину «конституції» Ізраїля як народу. Інший центр – зовнішній щодо нього – твір Девтерономіста: щоб вказати наприкінці П’ятикнижжя напрямок, яким треба рухатися, щоб знайти землю, в яку перед своєю смертю вдивлявся Мойсей з вершин Моава, не маючи змоги ввійти до неї (Втор. 34). Ця двополюсність – ключ до тлумачення всього іншого. Історії про сотворення (Бут. 1-11) укорінюють історію Ізраїля в богослов’ї сотворення: Бог Ізраїля є творцем світу та володарем усіх народів. Історії про патріярхів (Бут. 12-50) утворюють «наратив про походження Ізраїля» родовідного типу. Його мета – забезпечити ідентичність Ізраїля кровними зв’язками; як результат, він відокремлює Ізраїль від його сусідів: моавитян, амонитян, ізмаїльтян та едомітян, – і підкреслює його зв’язки з певною землею. Історія Йосипа (Бут. 37-50) розпочинає гостру тему внутрішніх взаємовідносин між різними частинами народу Ізраїля. Історія Виходу показує, як Ізраїль перетворюється на вільний народ. Опис зупинки на горі Сінай визначає Ізраїль вже не за його походженням, а за його добровільними зобов’язаннями: Закон та союз, з одного боку, та богопочитання – з іншого; обидва є відповіддю вільного народу на благодіяння, даровані їм YHWH, їхнім єдиним визволителем та єдиним Богом. Історії та традиції пустелі виявляють переміни в житті народу на його шляху до своєї землі. Все єднається довгим ланцюжком Божих втручань у справи Його народу. Для єврейського народу П’ятикнижжя закінчується, як і єврейська Біблія, закликом повернутися до Обіцяної Землі (Втор. 34:4; 2Хр. 36:22-23). Для християн у ньому міститься основоположний досвід їхніх батьків у вірі (пор. Рим. 4:11-12) та духовність народу на його шляху до міста свого остаточного призначення (див. Вих. 15:17; Євр. 13:14; Ів. 14:1-10).

Попередній запис

Історія інтерпретації (продовження)

В. Сучасний період Новий напрям сучасних досліджень П’ятикнижжя став результатом зростаючого інтересу до історії – йдеться про ідею еволюції, а ... Читати далі

Наступний запис

П’ятикнижжя або Тора в єврейській традиції

Хоча і євреї, і християни читають та глибоко шанують єврейську Біблію як авторитетне об’явлення від Бога, вони цінують та тлумачать ... Читати далі