П’ятикнижжя або Тора в єврейській традиції (закінчення)

Починаючи з кінця І століття по Р. Хр. й надалі нова група вчених учителів, яких тепер зазвичай називають «рабинами», а єврейською – «мудрецями», поступово набула значного впливу в єврейських спільнотах Близького Сходу. Вони розвинули власне тлумачення Біблії, особливо П’ятикнижжя, що було сформульовано в Мішні (200 р. по Р. Хр.), у двох великих коментарях та детальних викладах Мішни, відомих як Палестинський та Вавилонський Талмуди (V-VІ ст.), а також в серії екзегетичних текстів, званих мідраші, присвячених витлумаченню Тори. Для них Тора з її розмаїттям значень та конотацій стала символічним центром усього їхнього способу життя та системи мислення. Оскільки їхні погляди домінували у єврейському мисленні та релігійній практиці аж до XIX ст., Тора і нині для євреїв є дуже важливою.

Основа рабинської літератури – це «Сінайська Тора», тобто вчення, відкрите Мойсеєві Богом на горі Сінай (Вих. 19-24). Отже, перші п’ять книг Біблії – П’ятикнижжя – складають Тору саме тому, що вони увічнили найперше відкриття, дане Ізраїлеві Богом через Мойсея. Слово torah у цьому контексті є чимось більшим ніж просто назва речі. Тору становлять п’ять біблійних книг; вони містять Тору як вчення, вказівки, заповіді (які часто називаються «закон»); вони є результатом Тори як Божого вчення для ізраїльтян через Мойсея; і вони є Торою – Божим вченням самим по собі, – бо були об’явлені Богом.

Рабинська традиція дійшла вживання назви torah як слова та символу, що містить у собі все те, чого вона вчила й чого вимагала. Тож термін torah охоплює все те вчення, що, як вважається, має витоки в сінайському об’явленні, включаючи спершу Мішну – збірку законів, що ґрунтуються на Біблії; мідраші – збірки тлумачень Святого Письма; і обидва Талмуди. У ширшому сенсі torah включає коментарі до Талмудів, зводи законів, що походять від них, коментарі до Святого Письма, містичні твори, філософію та, загалом, усе юдейське вчення в рабинській традиції. «Талмуд Тори», буквально – «вивчення Тори», позначає вивчення всієї рабинської літератури та вчення. Звісно, людина, яка займається вивченням Тори, студіює доробок усієї традиції.

Рабини вважали свої тлумачення Тори – включно з екзегезою, застосуванням законів, практиками та звичаями – невіддільними від об’явлення, отриманого Мойсеєм на Сінаї. Тож вони зверталися не лише до Тори як записаного П’ятикнижжя, а й до усної Тори. Згідно з цією думкою, Мойсей, коли отримав на Сінаї писану Тору, яку ми знаходимо в П’ятикнижжі, отримав також і усне вчення, що його передавали провідники та пророки Ізраїля і яке, зрештою, було авторитетно викладене й записане рабинами. Мішна Авот, також відома як Піркей Авот або «Повчання Отців», окреслює ланцюжок традиції, якою була передана Тора. Там не згадується окремо усна Тора, проте йдеться про те, що повчання рабинів були частиною Тори, даної Богом Мойсеєві на Сінаї. Талмудичні рабини III століття почали вживати термін «усна Тора» на позначення всього свого вчення назагал. Інші юдейські угрупування зверталися до містичного чи апокаліптичного об’явлення або проводу особливо призначеного вчителя – такого як кумранський Учитель Праведности або Ісус – як до авторитету щодо тлумачень і традицій. Проте рабини зосереджували своє вчення на Торі.

Зосередження на Торі в рабинській традиції мало свої літургійні, символічні та соціяльні наслідки. Сам сувій Тори став об’єктом вшановування та захоплення, а можливість читання сувою Тори в синагозі було виявом великої чести.

Хоча свідчень про зростання числа осіб, які дотримувалися шабату, будівництво нових синагог і активізацію літургійних практик у період Другого Храму та ранній післяхрамовий період небагато, описи синагог діяспори згадують про регулярні читання з Тори в шабат, понеділок та четвер. П’ятикнижжя посіло важливе місце в практиці рабинських синагог; його читали в шабат згідно з трирічним циклом на землі Ізраїля, та згідно з однорічним – у Вавилоні. (Останній цикл – це саме той, що й сьогодні використовується в традиційних синагогах.) Юдейська традиція розвинула детальні правила, які регламентують точне й ретельне переписування сувоїв Тори. Починаючи з IV століття сувої зберігали в шафі, що звалася ковчегом, у передній частині синагоги (стіні яка вказує напрям Єрусалима). Їх оздоблювали вишуканими прикрасами. Під час служіння шабату сувій Тори несуть через всю синагогу, щоби зібрання вшанувало її. Читати Тору перед спільнотою або підійти до сувою, аби прочитати благословення перед читанням – це почесні обов’язки, які ділять між собою члени спільноти. Загалом, сувій Тори є не лише письмовим документом, який читають у синагозі, а й найбільш священним об’єктом, зосередженням уваги та почуттів громади.

Також Тора надає авторитету й статусу в юдейській спільноті. Людина, що знає Тору – як Біблію, так і рабинську літературу, – може авторитетно висловлюватися щодо вчення та рішень спільноти. Бути обізнаним у Торі є визнаною чеснотою, що надає статусу релігійно орієнтованому юдеєві та заохочує багатьох до вивчення рабинської традиції.

Поширене серед християн переконання про те, ніби юдейський Закон є технічним, сухим і мертвим, таким, що є результатом законницької ментальности, є явно несумісним із живою традицією юдейської Тори. Відданість Торі базується на тому, що Бог обрав Ізраїля та відкрив Себе в Біблії. Стосунки союзу між Богом та Ізраїлем є основою для законів, звичаїв та розуміння Письма і передання, що становлять сутність традиції Тори. Переживання стосунків Заповіту та його законів у єврейській спільноті вимагає постійних роздумів над Торою та її тлумаченням та спонукає до них.

Для юдеїв П’ятикнижжя має такий самий авторитет, центральне місце та символічну силу, як Євангеліє – для християн. Юдеї сприймають Боже об’явлення на Сінаї в такий самий спосіб, як християни сприймають Ісуса Христа. Подібно до того, як вчення Ісуса в Євангеліях тлумачаться, перетлумачуються, над ними роздумують та ними моляться – оповіді та закони Тори вивчаються напам’ять, витлумачуються та обдумуються релігійними юдеями. Це творить постійний діялог між євреями та Богом, діялог, в якому плин об’явлення, розпочатого на Сінаї, дотепер триває й породжує нові законницькі та богословські висновки. Як Тору, так і Євангеліє шанують у богослуженні та особистій молитві; вони мають подібний авторитет у повчаннях і практиці спільноти. Читання цих книг є для кожної зі спільнот джерелом постійного скерування й натхнення, а також символічним центром спільної уваги, молитви та життя спільноти.

Попередній запис

П’ятикнижжя або Тора в єврейській традиції

Хоча і євреї, і християни читають та глибоко шанують єврейську Біблію як авторитетне об’явлення від Бога, вони цінують та тлумачать ... Читати далі

Наступний запис

З чого починати читати Книгу Буття

Вступні зауваги Представляти Книгу Буття не потрібно. Історії про створення світу, Едемський сад, всесвітній потоп, великих нащадків Авраама та Сари, ... Читати далі