Ісус каже нам, що Отець шукає тих, хто поклонятиметься Йому в дусі та істині. У наступних розділах ми детально говоритимемо про поклоніння Богові в дусі. Але тепер давайте поговоримо про поклоніння в істині. Грецьке слово істина – aletheia. Вайн дає наступне визначення цьому слову: «Реальність, що лежить в основі видимого і того, що здається. Виявлена і справжня суть питання».
Мені подобається це визначення, бо воно детально пояснює те, що сказав нам Ісус. Ісус тим самим стверджує, що істинне поклоніння лежить в основі людської сутності, а саме в її серці. Щоб виразитися ясніше, я розповім про три рівні людського спілкування. Перший і найнижчий рівень спілкування – це вербальна комунікація. Ісус пояснив це на прикладі батька, який попросив двох своїх синів піти попрацювати у винограднику (див. Мт. 21:28-31). Один син відповів: «Готовий, панотче», а сам не пішов. Другий сказав: «Я не хочу», але потім, розкаявшись, пішов. Далі Ісус пояснив, що виконав волю батька той, хто пішов працювати, незважаючи на свою первинну відмову. Таким чином, підтвердження дією – це вища форма комунікації в порівнянні із словесною формою.
Яків теж говорить про приклад вербальної комунікації нижчого рівня в наступному уривку: «Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хтонебудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе?» (Як. 2:15,16).
Апостол Іван підтвердив цю істину, сказавши: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?» (1Ів. 3:17).
Прояв цієї істини можна побачити в багатьох ситуаціях. Наприклад, чоловік каже своїй дружині, що любить її, але ніколи не проводить з нею час. Чи, наприклад, жінка каже чоловікові, що любить, але ніколи не дослухається до його порад і не припиняє користуватися кредитною карткою, виснажуючи сімейний бюджет. Гадаю, вам відомі подібні ситуації, і цей список можна продовжувати до безкінечності. Іван продовжує міркувати на цю тему у своєму посланні: «Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1Ів. 3:18).
Ми обов’язково повинні казати людям слова любові, але було б кричущим лицемірством, якщо на підтвердження наших слів любові ми не стали б любити їх ділом та правдою (істиною). Зверніть на це увагу, це і є два вищих рівня комунікації.
Діла, або вчинки, – другий після вербального рівень комунікації. Проте це не вищий рівень спілкування, і тут легко заплутатися, бо справи можуть суперечити істині. Наприклад, Павло каже: «І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!» (1Кор. 13:3). Він описує справи, які можуть здатися вищим вираженням любові, проте він попереджає, що можна здійснювати такі, здавалося б, славні справи без любові Божої в серці.
Це і призводить до найвищого рівня спілкування, а воно здійснюється в наших серцях. Це і є основний рівень людини. Саме цей рівень мають на увазі Іван і Ісус, кажучи про істину. Помисли і наміри сердечні оголяють істину в мотивації нашого поклоніння, проте розрізнити їх можна тільки за допомогою Слова Божого. Нам повелівають що «над усе, що лише стережеться» треба берегти власне серце, «бо з нього походить життя». Якщо ми нехтуватимемо цими принципами, ми дуже швидко обманемося. Серце, що надане самому собі і не має водійства Божого Слова і Його Духа, – таке серце обдурити дуже легко.
Бог заявляє Своєму народу: «Як захочете ви та послухаєтесь, то будете добра землі споживати» (Іс. 1:19). Зверніть увагу, Бог не каже, що просто потрібно слухатися, але стверджує, що ми повинні раніше захотіти і потім вже слухатися. Бажання або готовність до послуху характеризує ставлення нашого серця. Я можу попросити сина зробити щось, і він може негайно покоритися і здаватися цілком слухняним, але в серці своєму він може ремствувати і виражати невдоволення. Реальність така, що він не кориться по істині, але тільки прикидається слухняним. Іван каже нам, що ми повинні любити Бога і ближнього свого як на ділі, так і по істині, а це і є рівень серця: «Із цього довідуємось, що ми з правди, і впокорюєм наші серця перед Ним» (1Ів. 3:19). Ніколи не забуду той момент, коли Бог заговорив до мене на цю тему. Я і до цього докладав чималих зусиль, щоб ніколи не ремствувати і не бурчати. Я розумів, що Бога ображають наші скарги, бо своїм наріканням і невдоволенням ми немов би кажемо Йому: «Мені не подобається те, що Ти робиш, і я на твоєму місці усе зробив би інакше». Тим самим ми виражаємо відсутність страху Господнього, а Бог це ненавидить. По суті, саме через таке ставлення сини Ізраїльські не змогли увійти до Землі обітованої. Отже, я певний час на словах ні на що не скаржився і дуже гордився цим фактом. Але одного разу уранці я почув, як Дух Святий строго сказав мені при пробудженні: «Я чую невдоволення в твоєму серці!» Я був спійманий на місці злочину. Я був надзвичайно вражений, розуміючи, наскільки я обманувся у своїй гордині. Моє поклоніння Богові не було істинним, і знадобилося світло Його Слова, щоб оголити помилки в моєму серці. Я тут же покаявся і тепер радію, що відтоді Господь мене не поправляв у цьому питанні. Слава Богу за Його милість!
Подивіться ще раз визначення слова істина в словнику Вайна. У ньому говориться, що істина означає реальність, що лежить в основі того, що здається, або зовнішнього. Цей прояв справжньої суті питання. Ми так легко відходимо від істини! Наведу приклад. Ми можемо молитися і співати хвалу Господові, але жодне слово при цьому може не походити з серця. Увесь час, поки ми співаємо, ми можемо думати про те, що ми голодні, згадувати, як учора посварилися діти, які чудові справи ми запланували після богослужіння, і т. д. Ми можемо молитися і казати: «Господи, я такий вдячний Тобі». І в той же час ми можемо ремствувати впродовж багатьох днів на складну ситуацію, в якій ми опинилися. Чи дійсно ми вдячні Богові, або глибоко у своєму серці ми винимо Його за те, що Він не влаштував усі справи так, як ми вважаємо за правильне і відповідне? Цей список можна продовжити.
Поклонятися Богові в істині означає не лише коритися Йому, але і радіти тому, що Він велів тобі робити. Поклонятися означає говорити Йому те, що дійсно лежить у тебе на серці, а не те, що належить говорити в таких випадках. З Богом не можна бути лукавим. Мені подобається, як сказав Давид: «Мій народе, кожного часу надійтесь на Нього, серце своє перед Ним виливайте, Бог для нас пристановище!» (Пс. 62:9).
Я виявив, що коли я абсолютно відвертий з Богом, Він стає ближчим до мене. Якщо я щось приховую від Нього, це починає мені заважати, і я не можу просунутися далі в молитві. Мені доводиться вести справжню боротьбу із самим собою, бо я втрачаю з Ним зв’язок. Він шукає тих, хто готовий наближатися до Нього в чистоті серця, без жодної удаваності. Коли я дивлюся на людей на зібранні і чую, як вони кажуть: «Дякую Тобі, Ісусе… алілуя, слава Богу», я замислююся. Цікаво, думаю я, вони просто повторюють ці слова, неначе практикуються в засвоєнні професійної християнської мови, або ж ці почуття і думки йдуть у них з глибини серця? Подібні випадки можна порівняти із ситуацією, коли чоловік каже своїй дружині про любов до неї просто для того, щоб її заспокоїти, не додаючи до цього серця. Зовсім інша справа, коли цей чоловік був заручений з нею як зі своєю нареченою і говорив із сильним почуттям про свою любов до неї.
Потоки хвалебних співів виникають з життя істинного поклоніння, яке по суті своїй є послухом. У Тілі Христовому є люди, особливо обдаровані для виконання пісень прославлення і поклоніння. Це сучасні псаломщики. Дехто з них живе життям істинного поклоніння, інші провадять життя чуттєве і світське. Але навіть ті, хто осквернив себе нечестям, як і раніше можуть, завдяки своєму таланту, співати вражаючі за напруженням почуттів пісні. Проте їм під час їх виконання бракує священної присутності Господньої, а хвала і дякування чистих виконавців супроводжується славною присутністю Божою, коли вони служать Богу і Його народу від щирого серця.
