Якщо ви вивчите життя Авраама, Мойсея, Ісуса Навина, Давида, Естери, Даниїла та інших героїв Писання, які ходили в тісному спілкуванні з Господом, ви виявите певний спільний знаменник. Осереддям їх близькості до Бога була щиросерда покора Його бажанням. До кожної людини, з якою Бог вступив у старозавітні відносини, Він звертався: «Бо направду засвідчив Я вашим батькам того дня, як виводив їх з краю єгипетського, і до сьогодні Я пильно засвідчую, кажучи: Слухайтеся Мого голосу!» (Єр. 11:7).
Господь засмучується про те, що Його народ не кориться Йому, але йде услід бажань свого серця. Вони не пізнали Його серця, і, швидше, усі Його слова ставали для них тісними рамками і обмеженням. Відповідно, вони шукали можливості здійснити свої наміри, орієнтуючись на власні межі дозволеного, які Бог до певного часу терпів, але з цієї ж причини вони не могли мати з Ним близьких стосунків. Для близького і тісного спілкування з Ним абсолютно потрібна повна покора. У Новому Заповіті Ісус каже нам наступне: «Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ів. 4:23,24).
У цих декількох рядках сказано так багато! По-перше, зверніть увагу, що Отець шукає Собі таких прихильників. Згадайте, у попередньому розділі ми говорили про те, як ревно Він бажає наблизитися до нас і набути спілкування з нами. І знову про це нам каже Сам Ісус.
По-друге, Бог шукає тих, хто поклонятиметься Йому в дусі та правді. Давайте поговоримо про те, що таке поклоніння. Ніколи не забуду день, коли я читав свою Біблію, і раптом Святий Дух звернувся усередині мого серця: «Поклоніння – це не повільна пісня!» Моя увага була тут же привернута до цієї думки.
Багато хто саме таким вважає поклоніння – повільною, урочистою піснею. Згадайте звичайний розпорядок євангельського богослужіння. Ми приходимо на зібрання, починаємо прославляти і дякувати Богові, після цього ми поклоняємося, потім йдуть проголошення, жертвопринесення, проповідь, а потім вівтарне служіння. У традиційних церквах заздалегідь друкуються програмки, а ми, євангельські християни, просто по пам’яті виконуємо своє служіння, та проте ми хвалимося своєю свободою в дусі або Його водійством. Що стосується поклоніння, для тих небагатьох, хто не знає різниці між хвалою і поклонінням, хвала – це швидкі пісні, а поклоніння – повільні. Досить забавно те, що ми позбулися пісенників і замінили їх великими екранними проекторами. Тому, коли ми кажемо поклоніння, більша частина вірних у першу чергу уявляє повільні пісні на СD, музичних відеокасетах або на самому служінні.
Коли Господь промовив мені це, я швидко сказав: «Господи, я не знаю, що означає поклоніння. Будь ласка, скажи мені точно, що це».
Тоді Він твердо сказав: «Це життя».
І тут же навів мені приклад. Він сказав: «Сину, уяви собі наступне. Ти прокидаєшся уранці, і Ліза просить допомогти їй відправити дітей до школи, а ти кажеш, що тобі ніколи. Трохи пізніше уранці їй знову потрібна допомога, але тобі знову ніколи. Тоді вона просить тебе допомогти приготувати сніданок, але ти знову занадто зайнятий. Після обіду вона запитує, чи не зможеш ти забрати дітей зі школи, і отримує таку ж відповідь, що і уранці. І знову вона шукає в тебе допомоги в приготуванні обіду і прибиранні будинку, і знову чує, що ти дуже зайнятий».
Далі Він вів: «Увечері, після того, як діти уляглися спати, ти підходиш до неї з конкретним бажанням, а саме, ти хочеш від неї ласки. Ти підходиш до неї з ніжними словами і кажеш: «Лізо, я тебе так люблю»».
Потім Господь запитав мене: «Що вона відповість на твої слова про любов і твоє бажання близькості?»
Я сказав: «Швидше за все, вона скаже: «Джоне, йди спати і добраніч»».
Потім Господь сказав: «Ти правий, але чому вона тобі відповість так нешанобливо?»
Я відповів: «Бо інтимна близькість починається з ранку, а увечері просто настає кульмінаційний момент».
Роздумуючи над тим, що сказав мені Господь, я зрозумів, що якби я так повівся стосовно дружини, мої освідчення в коханні до дружини залишилися б тільки на словах, не підкріплені ні справою, ні істиною. Чоловік, який так поводиться з дружиною, обманює сам себе.
Потім Господь сказав мені наступне: «Сину, у Мене багато дітей, уваги яких Я шукаю увесь тиждень, але вони повністю ігнорують Мене. Я намагаюся спонукати їх послужити сусідові, що живе поруч з ними, але вони не чують Мене або не коряться Моєму водійству, бо в них заплановані приємні і цікаві заходи. Вони не слухають Мене, коли Я прошу їх пожертвувати гроші або послужити в церкві, в общині, членам своєї сім’ї і т. ін. Потім вони приходять на зібрання і хочуть отримати від Мене дещо конкретне, а саме, благословення. Вони співають ніжні пісні про любов до Мене і називають це поклонінням. Це не поклоніння, це просто повільні пісні!»
Я був уражений цим одкровенням. Я зрозумів, що моя концепція поклоніння була неправильною. Пізніше я помітив одну примітну річ, на яку раніше не звертав уваги. Дозвольте мені, читачу, поставити вам питання: де в Біблії вперше можна побачити слово поклоніння? Це дуже важливе питання, бо кожного разу, коли автор у своїй книзі вводить нове поняття, багато чим невідоме, він супроводжує його однією з трьох речей. Він або дає визначення цьому новому терміну, або наводить приклад як ілюстрацію того, що це поняття означає, або використовує нове слово таким чином, що воно ясно демонструє своє значення. Уперше ми зустрічаємося із словом поклоніння в Книзі Буття: «І сказав Авраам своїм слугам: Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець підем аж туди, і поклонимося, і повернемося до вас» (Бут. 22:5).
Авраам зійшов на гору не для того, щоб разом з Ісаком співати повільні пісні. Він пішов туди, щоб стратити найдорожче, що в нього було в житті, бо Бог попросив його про це! Отже, як бачите, поклоніння – це життя в послуху. Таке визначення пояснює, чому Бог так пристрасно говорив до Свого народу, який співав йому пісні: «Усунь же від Мене пісень своїх гук, і не почую Я рокоту гусел твоїх, і хай тече правосуддя, немов та вода, а справедливість як сильний потік!» (Ам. 5:23,24).
Я побував на багатьох богослужіннях, де виконувалася сучасна і прекрасна музика, але присутності Господньої я там не відчував. У таких ситуаціях я в першу чергу ретельно досліджую власне серце, запитуючи Духа Святого: «Чи не образив я кого, або чи не згрішив я?» Найчастіше глибоко в серці я відчуваю спокій і упевненість, що зі мною все гаразд, і тоді я розумію, що люди самі є перешкодою для їх близькості з Богом. Тоді я з упевненістю починаю проповідувати про страх Божий і про послух. Можу засвідчити, що в такій атмосфері майже кожного разу близько половини людей відповідають наприкінці проповіді на заклик до покаяння. Потім я приходжу на наступні зібрання в ту ж церкву з тими ж піснями хвали, з тією ж прекрасною групою прославляння, і майже кожного разу присутність Божа проявляється найдивовижнішим чином. Чому? Бо істинне поклоніння – це життя в послуху, а вже з цього життя виникають пісні прославляння, які радують серце Боже і не викликають у Ньому реакції, про яку говориться в уривку з Книги пророка Амоса. У наших взаєминах з Богом діють ті ж принципи, що і в моїх взаєминах з дружиною, коли я приходжу до неї за ласкою після доказів любові, яка проявляється в справах, а не зневазі до неї протягом дня.
