Отже, Валаам отримав від Бога дозвіл йти. Наступного ранку він встав рано вранці, щоб виконати те, що напередодні повелів йому Господь. Подивимося, що сталося потім: «І встав Валаам уранці, і осідлав свою ослицю, та й пішов із моавськими вельможами. І запалився гнів Божий, що він іде» (Чис. 22:21,22).
Як же так? Тепер Бог гнівається за те, що Валаам виконує Його веління, дане напередодні вночі! Ми знаємо, що Бог завжди усвідомлює те, що повеліває, але як тоді пояснити те, що відбувається? Відповідь на питання ми знаходимо в словах, які Він говорить, звертаючись до Єзекіїля. Пам’ятаєте, Бог сказав, що за наявності безлічі ідолів у Свого народу Він не може дати йому істинну відповідь?
Багато людей у церкві цього не розуміють або не знають. Якщо ми дійсно хочемо чогось і продовжуємо домагатися речей, ставлення до яких нам ясне з Божої волі, цілком імовірно, що Господь врешті-решт дасть нам це. Але нам слід знати, що згодом за це нас спіткає Його суд!
Ви можете бути здивовані цією істиною. Але згадайте Ізраїль, пригадайте бажання народу мати царя. Самуїл підійшов до Господа з цим проханням, і Бог показав йому Своє небажання дати їм царя. Він пояснив Самуїлу, що цар забере в народу їх кращих синів і дочок, кращі землі і виноградники, а також обкладе їх податками.
Самуїл повідомив про волю Божу народу, і дивіться, яка реакція: «Та народ відмовився слухати Самуїлового голосу». Зверніть увагу, тут не сказано, що вони не погодилися послухатися голосу Господнього. І знову, як у випадку з Мойсеєм, вони відмовилися визнати авторитет Самуїлів, орієнтуючись на власний образ Господній у своїй уяві, бо дуже сильно хотіли отримати бажане. Бог пізніше утішив Самуїла: «Не тобою вони погордували, але Мною погордували» (див. 1 Цар. 8).
Врешті-решт Бог дав їм царів. Він навіть Сам вибрав їм першого царя, Саула. Як і передбачав Бог, царі забирали в народу кращі землі, синів і дочок, а народ змусили платити податки. Потім, з часом, царі привели ізраїльтян у вавилонський полон. Бог дав їм те, чого вони так пристрасно бажали!
Згадайте Ізраїль у пустелі. Вони їли найкращу їжу з усієї, що колись їла людина, манну небесну. Ілля з’їв лише два коржі з цієї манни, і йому вистачило їх на сорок днів і ночей! Уявіть, якою корисною була ця манна!
Але Ізраїль втомився від цієї їжі і став скаржитися на відсутність м’яса. Вони просили в Господа м’яса, і потім ми читаємо, що «Він їхнє жадання їм дав» (Пс. 106:15). І знову вони отримали те, чого домагалися. Він дивовижним чином забезпечував усі їх потреби: «Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра, і дощем на них м’ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок, і спустив його серед табору його, коло наметів його» (Пс. 78:26-28).
Вони попросили, і Господь дав їм те, що просили, дивовижним чином. Він здійняв вітер і навів на них від моря перепелів у такій кількості, що їх вистачило на три мільйони людей! Дивне диво, бо перепели не живуть у пустелі! Напрочуд було не лише це, але і той факт, що в ізраїльтян не було ні рушниць, ні собак, щоб полювати на перепелів. Вражаюче диво! Але подивіться, що сталося потім: «І їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс! Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах, а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців ізраїлевих повалив» (Пс. 78:29-31).
Бог дивовижним чином задовольнив їх бажання, але перш ніж вони закінчили їсти перепелів, Він звершив над ними Свій суд. Він відповів їм відповідно до хтивих бажань їх серця. Подумайте от про що: хлопчина залицяється до дівчини. Його батьки стривожені: «Сину, нам не подобаються ваші стосунки. Припини з нею зустрічатися». Молодіжний пастор підтверджує тривогу батьків: «Я згоден з думкою твоїх батьків. Коли я молився про це, я відчув у своєму дусі сильну тривогу. Тобі дійсно треба припинити зустрічі з цією дівчиною». Але хлопчина заперечує, кажучи наступне: «Я довго молився, і Бог сказав, що я можу на ній одружитися». Вони одружилися, і потім він не переставав дивуватися, чому в їх сім’ї проблемам немає кінця.
Подумайте от ще про що: чоловік каже своїй дружині, що він молиться про нову посаду на роботі. Дружина ділиться з ним своїми міркуваннями: «Мені не подобається ця посада. Якщо ти отримаєш цю роботу, тобі доведеться більшу частину часу проводити в роз’їздах. Ти не зможеш регулярно ходити в церкву, ти пропустиш усі одкровення, які Бог вкладає в серце нашого пастора, не кажучи вже про можливість поклонятися Богові…» Пастор каже йому те ж саме, але чоловік повний рішучості і продовжує молитися, поки не отримує підвищення. Роком пізніше він дивується, як вийшло, що під час ділової поїздки він опинився в готельному номері в одному ліжку із сторонньою жінкою.
Цей список можна продовжити. Ми повинні зрозуміти, що коли ми чогось сильно хочемо на противагу Божій волі, Бог може це дати нам. Він відповідатиме відповідно до того ІДОЛА, який сидить у нашому серці. Кінець кінцем Він робить це для того, щоб ми одумалися і Він знову міг би зайняти престол нашого серця.
«Я, Господь, відповім, згідно з цим, згідно з многотою його божків, щоб схопити тих з Ізраїлевого дому за їхнє серце, бо всі вони віддалилися від Мене через своїх божків!» (Єз. 14:4,5).
В іншій версії англійської Біблії це місце звучить так: «Я зроблю це, щоб наново підкорити серце народу Ізраїлю для Себе». Господь ревно бажає привернути нас до Свого серця. Пам’ятайте, Він шукає нас, Він бажає наблизити нас до себе. І хоча Він не бажає, щоб хтось загинув, Він ніколи не допустить нешанобливого до Себе ставлення. Його серце відкрите для тих, хто віддав себе Богові повністю. З цієї ж причини Він прагне повернути до Себе тих, чиє серце опинилося в лещатах похоті, бо вона є ідолопоклонство.
Коли блудний син попросив у батька свою долю спадку, він розмовляв з ним як син, як член сім’ї, а не як чужоземець або мандрівник. Абсолютно очевидно, що сином керували егоїстичні спонукання. Батько не став відмовляти йому, хоча і знав, що син не зможе розпорядитися грошима правильно. Він дав йому велику суму грошей, і син згодом сильно постраждав, як і передбачав батько. Добре ще, що коли він отямився, він вирішив повернутися до батька. У цьому возз’єднанні він зрозумів серце батька, як ніколи раніше.
Бог сподівається навернути до Себе кожне чадо, яке заблукало через відсутність священного страху перед Господом. На жаль, як у випадку з Валаамом, дехто так і не приходить до примирення і пізнання серця Господнього. Якщо ви прочитаєте іншу частину історії з Валаамом, ви побачите, що він наполегливо продовжував домагатися бажаного і в покарання за це на нього обрушився меч.
Це порівняння приводить нас до Нового Заповіту, де люди, що страждають відсутністю священного страху, порівнюються із синами Ізраїльськими, Каїном і Валаамом (ми обговорювали ці персонажі в цьому розділі). Прочитайте це попередження: «А я хочу нагадати вам, що раз усе знаєте, що Господь визволив людей від землі єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував» (Юд. 5).
Далі Юда підрозділяє новозавітних вірних, які оскверняють благодать Божу і відступають, демонструючи у своєму житті похіть, нечестя і непослух: «Горе їм, бо пішли вони дорогою Каїновою, і попали в обману Валаамової заплати, і загинули в бунті Корея! Вони скелі підводні на ваших вечерях любови, бо з вами без страху їдять та себе попасають» (Юд. 11,12).
Зверніть увагу, виявляється, на наших вечерях любові є спокуси, і це попередження цілком можна віднести також до наших церковних служінь. Не можна забувати, що Ісус повернеться за Своєю нареченою (Його головним предметом любові), яка зберегла себе непорочною від світської похоті. Але Юда каже вірним, що деякі з них «з вами без страху їдять та себе попасають». Вони бажають отримати благословення, вони хочуть наближатися до Бога, але їм бракує страху Господнього. Вони обманюють самих себе, і їх самообман тільки зростатиме, якщо вони не повернуться до серця Божого зі священним страхом і любов’ю.
Попереджати та учити
Дозвольте мені сказати про це трохи інакше. Автор Послання до Євреїв сказав: «Ми ж не з тих, хто хитається на загибіль» (Евр. 10:39). Я переконаний, що ви зараз читаєте ці рядки і готові випробувати своє серце, бо не лише хочете ходити перед лицем Господнім, але і всім серцем бажаєте догодити Йому в справах та істині, а не тільки в помислах і словах. Тому нам кажуть: «Отож, мої любі, як ви завжди слухняні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсутності, зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння. Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:12,13).
Люди, що ходять у священному страху, покорятимуться Богові завжди, незалежно від того, відчувають вони Його присутність чи ні. Вони непохитні навіть тоді, коли, як для них здається, Бог залишив їх, але Він цього ніколи не зробить! Господь наближається до тих, хто ходить у страху Божому, і дає їм силу не лише бажати, але і виконувати Його волю. Він повеліває нам здійснювати наше спасіння не лише з любов’ю і радістю, але із страхом і тремтінням. І знову-таки страх Господній – виключно важливий момент, він робить у наших серцях беззаперечний послух і спонукає нас до відповідних дій.
Усе написане в цьому розділі витвережує і закликає до розсудливості. Проте Павло каже, що для того, щоб уявити всяку людину довершеною в Христі Ісусі, нам треба напоумляти, навчаючи її всякої мудрості (див. Кол. 1:28). На перший погляд напоумлення може здатися неприємною і небажаною справою, але врешті-решт воно виявиться спасенним і принесе корисні плоди. Мені подобається чути оптимістичні і радісні слова, але я уявляю також, що в день Судний багато хто дивитиметься на служителів і кричати: «Чому ти мене не попередив про це?» І якщо проповідники вважали за краще казати людям утішливі і заспокійливі слова, вони тремтітимуть, дивлячись на свої руки, заплямовані кров’ю людей. Одного разу я сказав про це на богослужінні, після чого до мене підійшов розлючений пастор. Він сказав: «Як ти смієш стверджувати, що на наших руках може бути чиясь кров? Це старозавітна нісенітниця, а ми живемо по благодаті». Я відкрив свою Біблію і показав йому Павлові слова: «Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх, бо я не вхилявсь об’являти вам усю волю Божу! Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він» (Дії. 20:26-28).
Ніколи не забуду той шок, який відчув пастор, прочитавши Павлове попередження. Він був у служінні багато років і багато разів читав ці слова, але того дня він побачив їх іншими очима. Він стримано вибачився, і ми поговорили ще декілька хвилин про те, як важливо не потрапити в пастку вузького уявлення речей у проповіді, завжди намагаючись підкреслювати тільки позитивні моменти, або, навпаки, тільки негативні. Нам потрібна рівновага, щоб ми могли «попереджати і учити».
Ми живемо в такий час, коли, як попереджав Ісус, багато, і навіть обрані, обманюватимуться. Він сказав, що брехня і обман поширяться всюди. Нам слід дуже уважно стежити за тим, на чому ми стоїмо, щоб не впасти. Нам треба наближатися до Бога з щирим серцем, сповненим страхом Божим, без легковажності, і тоді обманутися буде важко. Наш люблячий Отець стоїть за нас, Він дав нам усе, що треба для життя і благочестя. Він дав нам благодать через Господа Ісуса Христа, щоб ми могли жити в послуху Його волі, і ми зможемо мати тісне з Ним спілкування тільки через святий страх перед Ним.
