Для того, щоб зрозуміти щось, іноді корисно з’ясувати, чим це щось не є. Чудовий приклад наближення до Бога без належного страху є життя двох синів Ааронових. Ще до завершення будівництва скинії Господь повелів Мойсеєві: «А ти візьми до себе брата свого Аарона та синів його з ним, з-поміж Ізраїлевих синів, щоб він був священиком для Мене, Аарона, Надава, і Авігу, Елеазара та Ітамара, синів Ааронових» (Вих. 28:1).
Ці чоловіки Божі були відокремлені і навчені служити Господові і стояти за народ Божий. У них було право наближатися до Його присутності. Їх обов’язки і межі служіння були чітко обумовлені конкретними веліннями, які Бог дав їм через Мойсея. Після навчання вони були присвячені на служіння Богові, і Божа присутність наповнила скинію, після чого почалося їх служіння.
Але життя двох цих чоловіків Божих урвалося незабаром після того, як в скинії з’явилася слава Божа.
«І взяли Ааронові сини, Надав та Авігу, кожен кадильницю свою, і дали в них огню, і поклали на ньому кадило, і принесли перед Господнє лице чужий огонь, якого Він не наказав був приносити їм» (Лев. 10:1).
Зверніть увагу, Надав і Авігу внесли в присутність Господню вогонь чужий (неосвячений). У словнику Вебстера слово чужий (неосвячений) пояснюється так: «Прояв неповаги або презирства до священних речей; відсутність шанобливості». Це означає нешанобливе ставлення до того, що Бог називає святим або священним. Ці два чоловіки Божі узяли кадильниці, відокремлені для поклоніння Господові, і наповнили їх вогнем за власним вибором. Вони не узяли наказане Господом приношення. Вони були безтурботними відносно священного, і це призвело до непослуху.
Вони наблизилися до присутності Божої з неприпустимим і неприйнятним палінням, ставлячись до священних речей Божих як до чогось звичайного і тривіального. Подивіться, що з цього вийшло: «І вийшов огонь від лиця Господнього, та й спалив їх, і вони повмирали перед Господнім лицем» (Лев. 10:2).
Ці двоє чоловіків миттєво з’явилися на суд Божий за свою нешанобливість і зустріли неминучу смерть. Цей прояв неповаги стався прямо в присутності Божій, і хоча вони були священиками, вони теж були зобов’язані проявляти найвищу повагу до Бога. Вони згрішили, наблизившись до святого Бога, немов Він не був святим і страшним Богом! Вони почували себе занадто привільно в Його присутності! Послухайте слова Мойсеєві, які він сказав відразу після суду над ними, і зверніть увагу на фразу «серед близьких Моїх»: «І сказав Мойсей до Аарона: Це те, про що говорив був Господь, кажучи: Серед близьких Моїх Я буду освячений, і перед усім народом буду прославлений. І замовк Аарон» (Лев. 10:3).
Ця заява носить характер вічності як вселенська заповідь. Бог каже, що ніхто не може наближатися до Нього з легковажним серцем, без належної поваги і страху. Усі без виключення повинні шанувати Його священним і ставитися з глибокою повагою до Його присутності.
Господь дав ясно зрозуміти, що Він не потерпить нешанобливості у Своїй присутності, проте Надав і Авігу не прислухалися до цього попередження. Сьогодні нічого в цьому сенсі не змінилося, Бог як і раніше святий Бог. Не можна припускати, що Він дозволить увійти до Його присутності без належних для Нього поваги і благоговіння!
Не може бути жодних виключень, зокрема для сімейних зв’язків. Ті два священики були племінниками Мойсея і синами Аарона. Але жоден з них не став ставити під сумнів правомірність суду Божого, бо тільки Бог праведний і справедливий. Більше того, Мойсей попередив Аарона і двох синів, що залишилися, про те, що не можна навіть оплакувати загиблих, щоб не померти самим. Інакше це було б подальшою безславністю для Господа, тому тіла Надава і Авігу винесли поза табір і поховали там.
Цих дві людини легковажно поставилися до конкретних велінь Божих. Вони прийшли до Нього без належної поваги, без страху перед Ним і за станом свого серця виявили непослух. Як видно, корінь гріха слід шукати у відсутності страху Господнього.
Страж Божий на противагу жаху перед Ним
Коли Бог з’явився ізраїльтянам на горі Сінай, вони не могли стояти в Його присутності. Причина цього була в тому, що їм бракувало страху Господнього. Коли вони відступили від Його присутності, Мойсей звернувся до них: «Не бійтеся, бо Бог прибув для випробування вас, і щоб страх Його був на ваших обличчях, щоб ви не грішили» (Вих. 20:20).
Мойсей велів «не боятися», тому що Бог прийшов випробувати народ, щоб «страх Його був на ваших обличчях». На перший погляд усе сказане здається протиріччям, але це не так. Мойсей проводив різницю між страхом Господнім і почуттям жаху перед Ним. Різниця між ними величезна. Людині, яка відчуває перед Богом жах або переляк, є що приховувати. Вона не бажає наближення до Бога, бо яскраве світло Його присутності оголить те, що вона намагається приховати. Павло каже: «Усе ж те, що світлом докоряється, стає явне, бо все, що явне стає, то світло» (Еф. 5:13).
Бог не хоче, щоб ми відчували жах, але Він вимагає, щоб ми мали страх перед Ним. Павло пише: «Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму» (2Тим. 1:7), а Іван вторить йому: «Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (1Ів. 4:18). Люди, що відчувають жах перед Богом, мають дух боязні, а не страх Божий, бо автори новозавітних послань кажуть нам: «Зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння» (Фил. 2:12). Павло також велів нам приємно служити «Богові з побожністю й зо страхом. Бо наш Бог то палючий огонь!» (Євр. 12:28,29). Петро виражається ще різкіше, кажучи: «Бо написано: Будьте святі, Я бо святий! І коли ви Отцем звете Того, Хто кожного, не зважаючи на особу, судить за вчинок, то в страху провадьте час вашого тимчасового замешкання» (1Пет. 1:16,17). Читаючи ці рядки, неможливо не зрозуміти, що страх Божий є невід’ємна частина новозавітного християнства. Зверніть увагу на те, що Мойсей каже людям про присутність Божу: «Щоб страх Його був на ваших обличчях, щоб ви не грішили». Бо не любов Божа, але страх Божий може уберегти нас від гріха. Павло велів нам: «Зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння». Він не каже, що спасіння здійснюється любов’ю і добротою. В іншому посланні, нагадуючи про обіцяння постійного перебування Бога серед нас, він закликає: «Очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху!» (2 Кор. 7:1). Зверніть увагу, він не каже, що це слід робити в любові Божій.
Ніколи не забуду свого відвідування служителя, який сидів у в’язниці за шахрайство. Я запитав його: «Як ти відпав від любові Христової?»
Він подивився на мене і сказав упевнено: «Я не відпадав».
У повному нерозумінні я заперечив: «Але як же шахрайство і перелюб?»
Він сказав: «Джоне, весь цей час я любив Бога. Вся річ у тім, що я Його не боявся». Потім він сказав щось, що я запам’ятав на решту життя: «Джоне, мільйони американських християн схожі на мене. Вони називають Ісуса своїм Спасителем і люблять Його, але вони не бояться Його як свого найвищого Господа і Повелителя».
У цей момент усередині мене неначе ввімкнулося світло. Я зрозумів, що ми можемо любити образ Ісуса, який самі ж створили у власній уяві і розумінні, який, проте, не є справжнім Ісусом. Бо Писання стверджує, що страх Господній – початок, тобто відправна точка, мудрості для близького пізнання Бога (див. Пр. 1:7; 2:5). Я зрозумів, що ця людина любила спотворений образ Ісуса.
