Він запропонував їм близьку дружбу, але вони в результаті свого вибору не могли прийняти її.
Коли я пишу ці розділи, у моєму серці горить невгамовна спрага за Його присутністю. Розмова на цю тему запалює вогонь у мені і посилює моє бажання шукати Того, Хто так сильно любить нас. У цій найромантичнішій любові усіх часів і народів Він постійно шукає кожної окремо взятої людини. Проте Він Сам, до речі сказати, понад усе гідний нашого пошуку. Він великий і святий Цар, і до Нього треба ставитися з найбільшою повагою. Тому, природно, неможливо говорити про наближення до Нього, не зупинившись на темі «священного страху».
Розподіл шляхів
На цьому перехресті шляхи «шукача дружби» і «шукача істини» часто розходяться. «Шукачів дружби» можна знайти в будь-якій деномінації і в будь-якому суспільстві. Вони говорять про Бога, Який бажає близькості з людиною і хоче її благословити, проте це не зовсім істинне послання, бо такі люди забувають про Його святість. Часто це походить з добрих намірів, оскільки деякі люди стали свідками надмірного легалізму у сфері релігії або постраждали через нього, інші просто хочуть, щоб людей хтось любив і проявляв про них турботу. Тому, на великий жаль, вони без жодного злого наміру проповідують неповні послання, що в результаті призводить до ще серйозніших наслідків.
Люди, які позбулися тиску легалізму і проповідують тільки про любов і розуміння Бога, Який забуває про нашу порочність і прихильність до усього земного, домагаються прямо протилежної реакції. Вони не закликають людей увійти до Його присутності, щоб ті самі могли почути Його Слово. Якби вони до цього закликали, вони б побачили, що немає іншого шляху до Нього, як тільки шлях святої любові і страху.
Подібні проповіді пропонують нам «легкого Господа», що задовольняє бажання досягти тієї самої мети, до якої вони прагнуть. Залишаючи осторонь страх Божий, вони, по суті, повністю позбавляють людей можливості потрапити в Його присутність.
У великій шані
Ось вічна і незмінна істина, що стосується перебування в Його присутності. Вона представлена в Писанні: «Бог дуже страшний у зібранні святих, і грізний Він на ціле довкілля Своє!» (Пс. 89:8).
Давайте ще раз прочитаємо другу частину цього вірша: «Грізний Він на ціле довкілля Своє!». Це вічна істина. Ви ніколи не виявите, що Бог явить Свою присутність там, де до Нього не буде виявлено повагу. Він не прийде і не залишиться там, де люди не проявлятимуть до Нього найбільшу повагу і шану, де не віддадуть Йому належне. І не важливо, що люди можуть добре співати, поклонятися, прекрасно проповідувати або учити. Не важливо, що молитви звучать у повній відповідності з біблійними істинами, якщо при цьому немає страху Божого, Він не прийде на зібрання і не стане виявляти Себе. Саме це і сталося в ситуації з Ілієм і його синами.
За довгі роки мого служіння мені доводилося бачити величезні аудиторії, наповнені народом, і незліченну кількість разів на зібраннях було неможливо уловити присутності Божої. Причина цього така: серед людей, а іноді і серед пасторів було недостатньо святого страху Господнього. При цьому групи прославляння і поклоніння можуть бути чудовими, чудовими ж можуть бути і талановиті музиканти і співаки, над присутніми можуть розвіватися прапори, у залі можуть танцювати прихильники. Служіння може бути новаторським з використанням високих технологій і з присутністю представників преси. Служіння може бути творчим і розважальним, і людей, що прийшли на зібрання, можуть вітати з гумором, використовуючи для цього цікаві теми, і все-таки в зібраннях чогось бракуватиме. У зібраннях не буде присутності Божої. Дуже прикро, що більша частина людей, що зібралися, так і не зрозуміє, наскільки порожньою була ця зустріч. Тут дозвольте зауважити, що творчі і новаторські методи передачі Благої звістки хороші самі по собі і в жодному разі не можуть перешкодити явній присутності Божій. Я бував на найсучасніших зібраннях і насолоджувався там силою і міццю Божої присутності. Божа присутність не має нічого проти застосування високих технологій або їх відсутності, але вона відбиває стан серця.
У подібних випадках за водійством Божим я починаю казати людям про послух і страх Господній, і кожного разу, коли я закликаю до покаяння, я бачу, що на заклик відгукуються багато людей, включаючи лідерів. І майже завжди ще до молитви ми бачимо прояв Божої присутності, і люди починають плакати. Чому таке відбувається? Тому що Бога привертають люди, які люблять Його, шанують і бояться. Саме тому Яків сказав: «Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні!» (Як. 4:8).
На перший погляд може здатися, що Яків звертається до невіруючих людей, яких ми називаємо невідродженими грішниками. Проте в цьому своєму посланні Яків п’ятнадцять разів називає свою аудиторію «братами». Він звертається до народжених згори людей.
Так давайте подивимося на слово грішник. Грецькою це слово hamartolos. Вайн дає визначення цьому слову, стверджуючи, що воно буквально означає «того, хто не може влучити в ціль». Абсолютно правильно, що таким словом називають невіруючих людей, проте його можна спожити і стосовно християн. У подібному контексті воно має на увазі вірного, який не влучає в ціль у своїх думках, а це, у свою чергу, призводить до повторних невірних вчинків або поведінки. Далі Яків каже: «Серця освятіть, двоєдушні». Цим закликом він підводить до головної причини, за якою вірний не влучає в ціль.
Дуже важливо зрозуміти, що страх Божий зароджується в серці вірного і проявляє себе в зовнішніх його діях і вчинках. Одного разу Бог сказав про Свій народ наступне: «За те, що народ цей устами своїми наближується, і губами своїми шанує Мене, але серце своє віддалив він від Мене, а страх їхній до Мене заучена заповідь людська» (Іс. 29:13).
Наближення до Бога завжди зароджується в серці, яке боїться і любить Бога понад усе іншого і усіх інших. Це не просто зовнішні вчинки, але мотив людського серця. Тому, даючи визначення страху Божому, ми повинні передусім сказати про сердечне ставлення.
Отже, страх Божий є шанування, повага і найвище благоговіння перед Богом. Ми схиляємося перед Ним з глибокою повагою. Це означає трепетати перед Ним у Його присутності, шанобливо ставлячись як до Його велінь, так і побажань. Але це тільки початок.
