Його місце перебування

Скинія зібрання

Повернемося до нащадків Авраамових. Коли Бог уперше явив Свою славу на горі Сінай, люди в жаху відступили і закричали: «Тож Господь, Бог наш, показав нам славу Свою та велич Свою, і голос Його чули ми з середини огню. Цього дня ми бачили, що говорить Бог з людиною, і вона жива! А тепер нащо маємо вмирати? Бо спалить нас той великий огонь! Якщо ми будемо ще далі слухати голосу Господа Бога нашого, то помремо» (Втор. 5:24,25). Вони не могли витримати Його присутність у славі, бо їх совість була заплямована свавіллям і упертістю.

Потім ізраїльтяни побудували скинію, і Бог оселився у внутрішній її частині, яка називалася святе святих. У цю внутрішню частину раз на рік заходив первосвященик. Він потрапляв туди через зовнішній двір, на якому спочатку приносилася кривава жертва на мідному жертовнику, щоб примиритися з Богом і омити гріхи самого первосвященика і усього народу. Після жертвопринесення первосвященик робив обмивання в мідному умивальнику, який знаходився поряд з жертовником. Тільки після цього він проходив у святилище за завісу. Там не було природного світла. Святилище освітлювалося світлом від золотого світильника, який був символом Ісуса, нашого Світла (див. Ів. 9:5). Там були також хліби, які символізують Ісуса як хліб життя (див. Ів. 6:48). Третім предметом у цьому місці був жертовник для запалення фіміаму, який символізує життя в постійній молитві і поклонінні.

Але і там первосвященик не відразу входив у безпосередню присутність Божу. Там була ще одна завіса, що відділяла святилище від святого святих. Там над престолом милосердя перебувала явна і реальна присутність Божа. Коли Ісус віддав Богові Свій дух, ця завіса порвалася: «І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу» (Мт. 27:51). Зверніть увагу, вона була роздерта від верху до низу, а не знизу доверху. Саме Бог, а не людина, розірвав завісу, бо Він вийшов з храму! Він підготував Собі нове житло, нове місце перебування, про яке мріяв завжди, – це серце Його відроджених дітей. Але коли це сталося? Через п’ятдесят три дні, у день П’ятидесятниці Бог оселився в житло, яке Він так давно бажав для Себе. Ми читаємо: «І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Дії 2:2-4).

Божа присутність не проявилася в скинії, поки Мойсей не завершив її будівництво, і так само Господь перейшов у Своє нове житло тільки тоді, коли Ісус вимовив «Звершилось!… І, голову схиливши, віддав Свого духа» (Ів. 19:30). Це нове житло було приготоване кров’ю вічного Агнця.

«Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров’ю Ісусовою, новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє, маємо й Великого Священика над домом Божим, то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою! Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.» (Євр. 10:19-23).

Ми маємо відвагу приступити, тобто наблизитися, до Того, Хто мешкає в «святині». Тепер це святилище знаходиться не в скинії і не в храмі, а в наших тілах! Так, Бог мешкає в серцях людських істот, які були присвячені Йому за допомогою жертви Ісуса Христа. Часто, коли ми волаємо до Нього, ми уявляємо собі тронний зал на віддалі, можливо, за мільйони кілометрів від себе. Але ні, Він живе в наших серцях! Ми ще не навчилися дивитися всередину себе, ми як і раніше дивимося зовні! Новозавітне Писання ясно наказує нам: «Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо?» (Рим. 10:6).

Так, звичайно, у Бога дійсно є тронний зал, який знаходиться на третьому небі. Але Він так жадає близькості зі Своїм народом, що за часів Старого Заповіту встановив на Землі скинію, в якій була явлена Його присутність. А тепер Він створив інше житло для Себе в серцях тих, хто віддав своє життя Ісусові і попросив Його сповнити його Святим Духом. Він створив Собі місце, яке міститься щонайближче до предмета Його любові і прихильності. Коли ми наближаємося до Того, Хто перебуває в нашому серці, ми також вступаємо в тронний зал за мільйони кілометрів від Землі. Як таке може бути? У Дусі Божому немає відстаней. Перебувати в Його присутності означає перебувати в Його тронному залі разом з Ісусом і Отцем, бо Він є Дух Христа і Бога! (див. Рим. 8:9).

Зверніть увагу, що автор Послання до Євреїв каже: «Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв» (Євр. 10:23). Автор також каже інше: «[Надія] для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону [де знаходиться Його присутність]» (Євр. 6:19).

Розірвана завіса тепер дозволяє кожному вірному в цьому світі прийти в присутність Божу шляхом новим і живим. Тепер завісою стало наше тіло. Якщо ми можемо пройти через зовнішній двір нашого тіла, розпинаючи або відкидаючи його (див. Гал. 5:4), ми входимо в «святе святих» свого серця, де можна мати з Ним безперервне спілкування. Його присутність стає постійною реальністю. Він твердо обіцяв нам, якщо ми наближатимемося до Нього з чистими і щирими серцями, Він явить нам Свою присутність! Він ніколи не мав на увазі обмежене або вузьке коло людей, або обмежений період часу для здійснення цієї благодаті. Його присутність у скинії була постійною, коли ізраїльтяни були вірні Йому, і так само Його присутність буде постійною усередині скинії нашого серця.

Прислухайтеся до слів Якова: «Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас». Яка надія, яка тверда упевненість! Бог обіцяє і присягається Самим Собою, бо «у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, що вони для душі як котвиця[1]» (Євр. 6:18). Але що це за потіха? Якщо ми наближаємося до Нього, Він наблизиться до нас! Він це твердо обіцяв! Але тоді чому багато людей не насолоджуються Його явною присутністю? Як сказав А. У. Тозер: «Коли Ісусове тіло розірвало завісу і з Божого боку не залишилося нічого, що могло б перешкодити нам увійти до Його присутності, чому ж ми баримося? Чому ми задовольняємося тим, що усі свої дні перебуваємо поза святим святих і ніколи не входимо в нього, щоб споглядати Бога? Ми чуємо слова Жениха: «Дай побачити мені твоє личко, дай почути мені голосок твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродливе!» (Пісн. 2:14). Ми відчуваємо, що цей заклик звернений до нас, але ми не підходимо ближче, і минають роки, ми стаємо старше і втомлюємося від перебування у зовнішньому дворі скинії. Але що ж нам заважає?» (The Pursuit of God, р. 41).

Питання залишається тим самим: що нам заважає? Чому ми намагаємося усе робити власними силами, упускаючи через свою сліпоту важливі знаки на своєму шляху? Чому так багато людей відчувають незадоволення і нудьгу, коли перед ними така блискуча надія, гарантована Його обіцянкою, яку Він порушити не зможе? Далі ми з вами побачимо, що саме заважає нам налаштувати ці дивовижні взаємини спілкування, які Бог зробив доступними для кожного вірного.


[1] Або якір

Попередній запис

Що означає слава Божа?

Давайте дамо відповідь на наступне питання: що означає слава Божа? Для відповіді ми повернемося до спілкування Мойсея з Богом. Мойсей ... Читати далі

Наступний запис

Невгамовна спрага

Він запропонував їм близьку дружбу, але вони в результаті свого вибору не могли прийняти її. Коли я пишу ці розділи, ... Читати далі