По-перше, давайте коротко обговоримо, що таке слава Господня. Дехто думає, що це певний туман, хмара або якесь інше подібне до цього явище. У результаті можна чути такі заяви: «О, на наше минуле зібрання опустилася слава Господня». Проте таке ставлення до Божих понять «затемнює раду словами без розуму» (Йов 38:2).
Передусім слава Божа – це не хмара. Ви можете запитати: «Тоді чому майже кожного разу, коли в Писанні згадується слава Божа, говориться також і про хмару?» Причина цього наступна: Бог ховається в хмарі. Він занадто сліпучий, щоб Його можна було бачити, тому хмара приховує Його обличчя, інакше всяка плоть навколо Нього була б миттєво знищена і загинула. Пам’ятайте, Бог сказав Мойсеєві, що ніхто не може бачити Його обличчя і залишитися в живих.
У зв’язку з цим виникає питання: як же тоді Ісая, Єзекіїль і апостол Іван бачили славу Господню і залишилися живі, а потім і розповіли нам про це? Відповідь проста: вони були в дусі і поза тілом. Смертне тіло не може перебувати в присутності святого Господа в усій Його славі. Він є палючий огонь, і немає в Нім жадної темряви (див. Євр. 12:29; 1Ів. 1:5). Павло так пише про Ісуса: «[Він є] блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами, Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може» (1Тим. 6:15,16).
Ісус перебуває в нестерпно сліпучому світлі, якого ніхто з людей не бачив і бачити не може. Псаломщик заявляє, що Господь «зодягає… світло, як шати» (Пс. 104:2). Павло теж писав про це з упевненістю, бо він відчув по дорозі в Дамаск певну міру цього неприступного світла Божої присутності в славі. Він так розповідав про це царю Агріппі: «Опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов» (Дії 26:13). Павло не бачив обличчя Ісуса, він бачив тільки світло, яке виходило від Нього. Це світло перевершувало нестерпно яскраве близькосхідне сонце! Павло перебував у присутності Божої слави. Це було не уранішнє і не вечірнє сонце, але сліпуче яскраве, полуденне сонце. Я жив у «сонячному» штаті, у Флориді, дванадцять років і ніколи не носив сонцезахисні окуляри. Проте кілька років тому я поїхав з Лізою на Близький Схід, і там мені довелося надіти сонячні окуляри! Сонце в тому сухому і пустинному кліматі було набагато яскравіше, а близькість до екватора набагато посилювала його нестерпне сяйво. Сонячне світло було стерпним рано вранці і ближче до вечора, але з одинадцятої до другої години сонце було нестерпно яскравим. Та все ж Павло стверджує, що світло Ісуса сяяло яскравіше, ніж полуденне сонце Близького Сходу! Замисліться на хвилинку і згадайте, коли ви востаннє намагалися поглянути прямо на сонце? Це дуже важко, якщо воно не приховане за хмарами. Слава Господня перевершує по яскравості сліпуче полуденне сонце в багато разів.
Тоді стає зрозумілим, чому Йоїл і Ісая разом стверджували, що в останні дні, коли відкриється слава Господня, сонце померкне. «Оце день Господній приходить… Зорі небесні та їхні сузір’я не дадуть свого світла, сонце затьмиться при сході своєму, а місяць не буде вже сяяти світлом своїм» (Іс. 13:9,10).
Дозвольте пояснити вам ще дещо. Що ми бачимо в ясному нічному небі? Зірки! Вони розкидані по всьому небу. Але що відбувається, коли уранці сходить сонце? Куди діваються зірки? Невже вони втікають і ховаються за горизонтом до заходу сонця, а потім швидко повертаються на свої місця? Ми знаємо, що це не так. Але що ж все-таки відбувається? Просто зірки мають славу одного рівня, а слава сонця перевершує їх славу в багато разів, тому, коли сонце з’являється, їх слава меркне в порівнянні із славою сонця. Вони залишаються на місці, але бачити їх вже неможливо. Таким самим чином, коли Ісус повернеться у Своїй славі, вона буде незмірно яскравіша за сонце, і Він його затьмарить. Сонце залишиться на місці, але бачити його ми вже не зможемо. Ось так! Ви розумієте тепер, чому Павло каже, що Ісуса в Його славі «не бачив ніхто із людей, ані бачити не може»?
Слава Господня перевершує будь-яке інше світло. Він є досконале світло і палючий огонь. Ось чому до Його Другого пришестя люди «підуть до скельних печер та до пороху в ями від страху Господнього і від пишноти Його величі, коли прийде Він острах збудити на землі» (Іс. 2:19). Іван пише про це так: «І земні царі, і вельможі та тисячники, і багаті та сильні, і кожен раб та кожен вільний, поховались у печери та в скелі гірські, та й кажуть до гір та до скель: Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця» (Об. 6:15,16).
