Викривати по-християнськи – це як?

Бувають у житті моменти, коли наші ближні поводяться не так, як ми чекаємо від них. Якщо це просто щось нейтральне, правильніше було б промовчати. Але якщо порушуються заповіді?

Наприклад, стає відомо, що хтось порушує подружню вірність. Чи щосили сварить своїх батьків. Плете інтриги. Розпускає плітки. Бреше. Краде. Просить у борг, а працювати, і тим більше віддавати, не збирається, лінується. Обманює сам себе, що хоче позбутися пияцтва. Зриває свій гнів на інших. Захоплюється духовними практиками, несумісними з вірою в єдиного Бога. Як бути?

Різні підходи до вірних і невіруючих

Викривати невіруючих – собі дорожче

У випадку з невіруючими, коли в нас немає спільного розуміння істини, спроби викрити можуть коштувати дуже дорого: «Той, хто повчає кощунника, наживе собі неславу, і той, хто викриває нечестивого – пляму собі. Не викривай кощунника, щоб він не зненавидів тебе; викривай мудрого, і він полюбить тебе; дай наставляння мудрому, і він буде ще мудрішим; навчи правдивого, і він примножить знання» (Притч. 9:7-9).

Деякі роздумують, як можна дізнатися, чи у вірі людина. Мабуть, викриття, засноване на Слові Божому, це може добре виявити. Іноді мудріше мовчати і молитися про таких людей, ніяк не втручаючись, як і апостол Павло каже в 1 Кор.: «Бо інакше ви мусили б вийти із світу цього» (1Кор. 5:10).

А як бути з християнами?

Але якщо йдеться про християн. Коли людина поводиться так, як непристойно християнинові, це не лише може бути особисто неприємно нам: такі речі руйнують і саму людину, і Церкву.

Не знаю, як вам, а мені в таких випадках дуже хочеться сказати: ти чиниш так і так, це порушує такі заповіді, дані ще через Мойсея, і за це вже тоді були передбачені такі санкції, так що тепер твоя справа – вирішити, що з цим робити. І здається, усе по-християнськи. Хіба не сказано в Писанні, «Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним. Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого. Якщо ж тебе не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося кожне слово. Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі як язичник і митар» (Мф. 18:15-17). Більше того, обіцяно: «Браття! Якщо хтось із вас відхилиться від істини і хтось наверне його, нехай той знає, що хто звернув грішника з облудної путі, спасе душу від смерти і покриє безліч гріхів» (Як. 5:19-20).

Чудово! Виконати заповідь, врятувати грішника! Великі і благородні цілі! Але чи завжди в нас виходить зробити це по-християнськи? Якщо ми читатимемо Писання уважно, то побачимо, що не все тут так просто.

Як можна спотворити заповідь про викриття ближнього

Плітки. Замість прямої розмови з братом можна піддатися спокусі пліткувати за його спиною. Це вже буде не викриття, а справжнісінький гріх: «Не ходи пліткарем у народі твоєму і не повставай на життя ближнього твого. Я Господь Бог ваш» (Лев. 19:16).

Мовчання і злопам’ятність. Замість того, щоб викрити ближнього, можна злякатися прямої розмови і промовчати, іноді навіть підносячись тим, що ми настільки «високодуховні», що можемо не помічати образи. Втім, гнів і образа нікуди не подінуться, руйнуватимуть нас зсередини, як не виправиться і людина, що піддалася гріху, – а це зробить і нас співучасником її гріха: «Не ворогуй на брата твого у серці твоєму; викрий ближнього твого, і не понесеш за нього гріха» (Лев. 19:17). І боятися не потрібно. Якщо людина мудра, то: «хто викриває людину, знайде потім більшу приязнь, ніж той, хто лестить язиком» (Притч. 28:23).

Наклепи і публічне осоромлення. Замість особистої розмови можна почати викривати відразу публічно, або навіть – просто донести начальству (очевидно, це не відповідає тому, чому учить Господь Ісус у цитованому вище фрагменті з Мф.).

Помилка керівників: відмовитися від викриття і тим ввести інших у спокусу. Втім, іноді хочеться відмовитися від всяких викриттів саме тому, що людина не здатна чути. Але на керівниках народу Божого лежить турбота не лише про тих, хто грішить, але і про тих, хто може бути введений ними в оману. І тоді потрібні сильніші заходи. Тому ап. Павло і каже: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, викривай, забороняй, благай з усяким довготерпінням і повчанням» (2Тим. 4:2). «А тих, хто грішить, викривай перед усіма, щоб і інші страх мали» (1Тим. 5:20)

Чому викриття не дає результату? – Є ряд нюансів, які необхідно враховувати, щоб наше викриття досягло результату.

Викрити, а не засудити. Звернемо увагу на слово «викривайте». Що це таке, чудово пояснює ап. Павло в Еф. 5:11-14: «І не беріть участи в неплідних ділах темряви, але викривайте. Бо про те, що вони роблять таємно, соромно і говорити. Все ж те, що викривається, стає явним від світла, бо все, що стає явним, є світло. Тому сказано: “Встань, сплячий, і воскресни з мертвих, і освітить тебе Христос”». Виходить, викривайте – це проливайте світло Христове на темряву, робіть явним те, що приховане. Можна наочно уявити собі цей образ: посвітити ліхтариком на бруд, на потворність, на неправду – щоб людина сама зробила висновки. Суд над своїми вчинками тут залишається самій людині, або Слову Божому, яке «гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні» (Євр. 4:12). Адже, правда, іноді так хочеться зовсім не викривати, а судити, і підтекстом звучить: «Подивися, як погано ти тут вчинив!!!»

Найперше викриття в Біблії ми знаходимо в книзі Буття 3:9: «І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: Адаме, де ти?» Питання, а не констатація факту звучать з вуст Самого Бога. У людини є можливість покаятися. Так само говорить і Самуїл з Саулом: «Коли прийшов Самуїл до Саула, то Саул сказав йому: благословенний ти у Господа; я виконав слово Господа. І сказав Самуїл: а що це за бекання овець у вухах моїх і мукання волів, що я чую?» (1Цар. 15:13-14). Премудрий Ісус, син Сирахів, узагальнить це у своїй настанові: «Розпитай ближнього твого перше, ніж погрожувати йому, і дай місце закону Всевишнього» (Сир. 19:18).

Потурбуватися про ближнього з любові, а не виплеснути свій негатив. Мета викриття – це «навернення грішника». Якщо вдуматися в ці слова, то перед нами встає питання, а чого ми, власне, хочемо досягнути: дійсного виправлення людини, повернення її на шлях життя, ми діємо заради неї – або для нас тільки важливо звільнитися від своєї образи, виплеснути свій гнів, а то і помститися за скоєний гріх?

  • «Браття! Якщо і впаде людина в якийсь гріх, ви, духовні, виправляйте такого в дусі лагідности, пильнуючи кожний себе, щоб і ти не був спокушений» (Гал. 6:1).
  • «Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів, бо гнів людини не творить правди Божої» (Як. 1:19-20).

У такому випадку майбутньому авві Дорофію було рекомендовано взагалі мовчати: «Не кажи нічого, і Господь потурбується про це. Тобі не треба говорити зі шкодою душевною. Господь виправить брата, як Йому угодне» (питання  46). Говорячи словами апостола, «Нехай ніхто не шукає для себе, але кожний для ближнього» (1Кор. 10:24) – от спосіб перевірити, з чого в мені народжується бажання викриття.

Пам’ятати про позитив: похвалу, розраду, зміцнення, прохання. Далі, яке враження справлять мої слова викриття? Чи зможе людина їх прийняти? Чи не стане жорстокою? Можливо, наші стосунки настільки погані, що вона не зможе розчути мене? Можливо, я тільки і роблю, що викриваю, забуваючи про те, що ще «можна і треба і утішати, і підтримувати» (див. 1Сол. 5:14)? Подивіться, як викриває ап. Павло. Іноді він просто просить і благає милосердям Божим (Рим. 12:1) і Ім’ям Господа Ісуса Христа (1Кор. 1:10), нагадує про те, що Бог зробив для нашого спасіння (2Тим. 2:8-14), і про наслідування Його (1Кор. 4:16), просить як в’язень ради Нього (Еф. 4:1). Чи можна було читати це, і не розкаюватися?

Павло також чергує слова викриття з визнанням достоїнств і досягнень своїх учнів, причому починає саме з похвали: «Завжди дякую Богові моєму за вас заради благодаті Божої, дарованої вам у Христі Ісусі, бо в Ньому ви збагатилися всім, усяким словом і всяким пізнанням, – тому що свідчення Христове утвердилося у вас, – так що ви не маєте нестачі ні в якому даруванні, чекаючи явлення Господа нашого Ісуса Христа. (Втім) від домашніх Хлоїних стало мені відомо про вас, браття мої, що між вами є суперечки». (1Кор. 1 роз.).

Не лише викривати, але і молитися, приймати, свідчити. Викриття – це один із способів досягнення кінцевої мети – спасіння людини від смерті. Якщо поміркувати в цьому ключі, то виявляється, що викриття – зовсім не єдиний спосіб як чинити. Так, Христос викривав – особливо різко викривав фарисеїв, упевнених у своїй праведності, у тому, що вони можуть учити і виправляти інших. Але грішників, які прекрасно обізнані про свій гріх, і яких викриття просто б розчавило, Він просто приймав – і вони самі змінювалися, як митар Закхей (Лк. 19:1-10). Відносно жінки, узятої в перелюбі, Він відмовляється вимовляти суд, і не радить цього робити іншим (Ін. 8:1-11). А з якогось моменту Євангельської історії ми бачимо, що Господь взагалі більше не викриває. Він мовчить, молиться і бере на Себе гріхи цього світу. «Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього» (Ін. 3:17). Що б зрозуміти, як чинити в тому чи іншому випадку, можна задаватися питанням, як би вчинив тут Христос, і молитися: «Господи, допоможи!» Можна спробувати поставити себе на місце іншої людини і подумати, як вона сприйме наші слова. Тоді можна гнучкіше підходити до спілкування – можливо, більше молитися, ніж повторювати відомі істини, або свідчити про досвід свого власного спасіння.

Висновки

Отже, є заповідь про те, як чинити з братом, що грішить. Але навіть пряму і ясну, здавалося б, заповідь не можна використовувати як буквальне керівництво до дії, без співвідношення її з іншими місцями Писання і без роздуму над її внутрішнім сенсом. У такому разі це і буде тією ситуацією, коли «буква вбиває, а дух животворить» (2Кор. 3:6).

У Церкві в нас є відповідальність один за одного, і не можна нехтувати викриттям гріха. Але, щоб виконати цю заповідь, вимагається чітко розуміти різницю між судом і викриттям: перше християнинові не показано, що ж до другого, викриття має бути таким, щоб служити на користь ближньому, а не для заспокоєння власних почуттів, коли до ближнього, загалом, немає діла. Викриття має починатися з особистої розмови, і може бути подане в дуже різній формі – благання, питання, свідоцтва з особистого досвіду; щоб бути прийнятим, воно може поєднуватися з одночасною похвалою за добре, розрадою, натхненням – і тому подібне. Взагалі, викриття – це можливий, але не єдиний варіант того, як можна вчинити, щоб врятувати ближнього. Любов підкаже спосіб, як можна виправити людину, не обов’язково прибігаючи до викриття.

Автор: В. Стрілов

Попередній запис

Не поспішати з висновками

Христова притча про милосердного самарянина, пригадаємо основних її дійових осіб. Отже перед нами постає фігура ледве живого подорожнього, далі з’являються ... Читати далі

Наступний запис

Викриття або засудження?

«Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним. Якщо послухає тебе, то ... Читати далі