Не поспішати з висновками

Христова притча про милосердного самарянина, пригадаємо основних її дійових осіб. Отже перед нами постає фігура ледве живого подорожнього, далі з’являються на сцені два персонажі, буквально один за одним – це священик і левит: «Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо. Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо» (Лк. 10:31,32). Як підсумок: йшли повз, поглянули… і попрямували далі. Що ми можемо сказати про цих людей? Що вони погані, бо не допомогли ближньому? Краще не будемо випереджати події, а рухатимемося далі за сюжетом притчі.

«Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі» (Лк. 10:33-35). А що ми можемо сказати про самарянина, окрім того, що він вчинив милосердно? Що він добра людина?

Перш, ніж дати відповідь на це запитання, повернімося до священика з левитом. Чи погані вони люди? – З притчі нам це не відомо, нам відомо лише те, що вони пройшли повз, а самарянин вчинив милосердно з пораненим, який був ледве живий. Ледве живий – це наче мертвий, а до мертвих було заборонено торкатися священикам і левитам, якщо вони мали служити цього дня в Єрусалимському храмі. А події притчі відбувалися саме поблизу Єрусалиму. Проте з притчі нам не відомо куди саме прямували священик з левитом: в Єрусалим чи в Єрихон, через це виправдання стосовно служіння в Храмі не є абсолютним.

Проте однозначно вагомим є інше виправдання – страх. Страх самому потрапити до рук розбійників. Крім того, у самарянина був «транспорт» – віслюк, а священик з левитом «проходили», через що можна припустити, що вони на той момент «транспорту» не мали. Проте це припущення, а не стовідсотковий факт. Отже, що в нас у підсумку стосовно священика з левитом? Вони вчинили неправильно, бо вповні не переконалися, що подорожній мертвий, а не живий. Але це не дає нам приводу казати, що вони є поганими людьми.

А як же самарянин? – Він вчинив, на відміну від священика і левита, милосердно, правильно, що дозволяє нам припускати, що самарянин був доброю, чуйною людиною, яка допомогла ближньому. Але саме припускати, а не вважати, що самарянин був дійсно доброю людиною.

Загалом, навіщо всі ці міркування? Уся річ у тім, що дійсно по-біблійному добрі люди теж припускаються помилок і коять гріхи, зокрема не допомагаючи ближнім, а «хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (Як. 4:17). Проте люди злі, далекі від Бога теж здатні на добрі вчинки, навіть цілком героїчні, проте попри цей факт, вони можуть залишатися загрузлими у своєму злі.

Зважаючи на все це, слід пам’ятати добру істину: треба вміти відділяти вчинки людей від їх особи, тобто судити, викривати, а за потреби – хвалити, саме вчинки, а не самих людей. Не нам судити: чи дійсно добра людина чи вона без міри сповнена зла, ми насправді можемо лише припускати таке (див. 1Кор. 4:5), проте за нами залишається право (і обов’язок) надавати оцінку вчинкам певної людини. Тобто казати, чи добре вчинила людина чи ні, а не безапеляційно стверджувати, що людина добра чи зла.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docНе поспішати з висновками


Ваш коментар:

Попередній запис

Про значення і мистецтво викриття (закінчення)

Що треба знати людині, яка збирається приступити до викриття? Передусім те, що судити треба гріх, а не людину, що коїть ... Читати далі

Наступний запис

Викривати по-християнськи – це як?

Бувають у житті моменти, коли наші ближні поводяться не так, як ми чекаємо від них. Якщо це просто щось нейтральне, ... Читати далі