Ми почуємо вимовлене Ним слово тільки в Його присутності.
За останні двадцять років я об’їздив усі континенти, окрім Антарктиди, представляючи вчення Божого Слова як у церквах, так і на конференціях. Мені випала честь впродовж семи років працювати в двох церквах штатним служителем, перш ніж я присвятив увесь свій час міжнародному служінню. За цей час я чітко виділив у церкві дві головні групи, прірва між мисленням яких, здається, стає все ширшою в міру того, як наближається день пришестя Господнього. Перша група – це ті, хто шукає Бога, прагнучи отримати від Нього те, що Він може для них зробити. А друга – це люди, які шукають Його унаслідок того, Хто Він є.
Сокровенна мотивація Ізраїлю
Цей контраст видно на прикладі Мойсея і синів Ізраїльських. Давайте детально зупинимося на цьому дуже важливому питанні. Ізраїль щиро бажав звільнитися від пригноблення і волав до Бога, визнаючи Його своїм Спасителем. Цих Авраамових нащадків можна було порівняти з групою людей, які шукають Бога, щоб отримати від Нього бажане. У церкві теж є люди, яким не подобаються узи рабства, що нав’язуються людині цим світом. Проте, самі того не розуміючи, вони залишаються в рабстві. Вони визнають і сповідують Ісуса Господом і жадають від Нього звільнення і забезпечення. Але точно так, як це сталося із синами Ізраїльськими, про стан їх серця можна судити за їх бажаннями, діями, словами і метушні.
Впродовж сотень років Ізраїль плакав, благаючи Бога позбавити їх від рабства. Тоді Бог явився Мойсеєві, сказавши, що час для цього настав. Він велів Мойсеєві виконати Його слово. Перш ніж з’явитися перед фараоном, Мойсей зустрівся із старійшинами ізраїльськими і нагадав їм про Божу обіцянку звільнити їх. Почувши благу звістку, старійшини повірили «і почули вони, що згадав Господь Ізраїлевих синів, і що побачив біду їх, і вони схилилися, і поклонилися до землі» (Вих. 4:31). Уявіть, яке хвилювання панувало на їх зібраннях! Усе своє життя вожді чули про прийдешнє Боже звільнення. Обіцяння надії про землю свободи, в якій тече молоко і мед, передавалося від батьків і дідів, з покоління в покоління. Вони бачили, як вожді народу жили і помирали, так і не побачивши виконання надії. Це покоління вождів зіткнулося з тією ж проблемою – чи побачать вони виконання обіцяння, або їм доведеться померти, не дочекавшись свободи? Тепер вони стояли в присутності колишнього принца Єгипту, добре навченого вождя, на якому була рука Божа, що підтверджує Його повноваження. Той, хто повинен був ними правити як фараон, тепер ставав їх визволителем. Тільки Бог міг створити таке диво! Їхні серця були сповнені благоговіння і подиву! У відповідь вони могли тільки славити Бога і поклонятися Йому вдячними серцями.
Мойсей йде від них, щоб зустрітися з фараоном. Проте Боже слово позбавлення не справило жодного враження на єгипетського царя. Він висміює Мойсея і нащадків Авраамових і ускладнює їх становище тим, що звалює на них ще більший об’єм роботи, який виконати практично неможливо. І тут усе починає швидко змінюватися. Ті ж самі вожді накидаються на Мойсея і звинувачують його в усіх своїх бідах. Вони забули про поклоніння, їх серця стосовно Мойсея так зачерствіли, що вони призвали на нього суд небесний (див. Вих. 5:21).
Але з часом Бог у Своїй милості все ж позбавляє їх, супроводжуючи цю подію чудесами і знаменнями. Коли нарешті фараон віддає наказ, в їх ставленні до вождя відбувається нова зміна. Вони радіють, виходять з Єгипту з великою славою і благословеннями. Уявіть собі атмосферу свободи і ту радість, яку вони виражали, танцюючи упродовж усього свого шляху з Єгипту, насолоджуючись Божою добрістю і вірністю. Вони тепер не лише вільні, але і невимовно багаті, оскільки до них щедрими потоками полилися золото і срібло, а також здоров’я і сила, які вони отримали після того, як з’їли пасхального агнця. Колишні раби не лише дякували Богові, але їх повага і шана до Мойсея були, як ніколи, високі.
Коли вони вийшли з Єгипту, за водійством Божим Мойсей повів народ до берегів Червоного моря. Але ось вони озирнулися назад і побачили, що за ними женеться фараон. І знову ставлення народу до ситуації змінюється. Вони гірко скаржаться і знову накидаються на Мойсея: «Чи через те, що не було гробів в Єгипті, ти забрав нас умирати в пустині? Що це вчинив ти нам, щоб вивести нас із Єгипту? Чи це не те саме ми говорили до тебе в Єгипті, кажучи: Позостав нас, і нехай ми робимо Єгиптові! Бо ліпше нам рабство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!» (Вих. 14:11,12). Коли в Єгипті стан справ погіршився, вони просили Мойсея залишити їх у спокої, тепер вони знову були невдоволені своїм вождем і знову повторювали свою скаргу. Вони вважали, що ремствують на Мойсея і Аарона, але Мойсей сказав їм: «Не на нас ремствування ваше, а на Господа!» (Вих. 16:8). Їх прагнення задовольнити власні бажання пересилило необхідність виконати волю Божу. Зверніть увагу на їх слова – ліпше нам рабство. У них не було палкого бажання осягнути серце Боже, та зате вони відчували сильну любов до того, що було для них дорогим.
Але Бог знову явив їм Свою милість, розділивши Червоне море, провівши їх через нього по сухому. Потім потужним потоком морських вод Бог змів наймогутніше військо на Землі і жорстоких поневолювачів Ізраїлю, що мучили його більше чотирьохсот років. Тепер їх радість вирувала через край! Вони веселилися і танцювали перед Господом. Ми читаємо: «І взяла бубна пророчиця Маріям, сестра Ааронова, а за нею повиходили всі жінки з бубнами та з танцями» (Вих. 15:20). Можете уявити собі від восьмисот тисяч до одного мільйона жінок, що танцюють і грають на бубнах? Ось це було служіння поклоніння! Вони ніколи не переживали подібної радості. Але і ця радість тривала недовго і закінчилася лише через три дні, коли вичерпалися запаси води. І знову вони почали гірко скаржитися, і знову Бог забезпечив їх усім необхідним.
Минуло кілька днів, і тепер виникли проблеми з їжею. Люди почали плакати і скиглити: «Коли б ми були повмирали від Господньої руки в єгипетськім краї, як ми сиділи над горшком м’яса, як ми їли хліба досить! Бо ви вивели нас до цієї пустині, щоб поморити голодом увесь цей збір…» (Вих. 16:3).
Ви зрозуміли, якої моделі поведінки вони дотримувалися? Вони були щасливими і вдячними до тих пір, поки Бог робив те, що вони хотіли, але щойно Бог припиняв виконувати їх примхи, вони вважали себе глибоко нещасними. Їх поведінка і слова в тяжких умовах видавали їх сокровенну мотивацію, і в цьому вони повністю себе виявили. Вони звеличували власні бажання над Його серцем або Його присутністю.
Сокровенна Мойсеєва мотивація
Цей цикл повторювався знову і знову, доки Богові усе це не набридло. Він сказав Мойсеєві: «Іди, вийди звідси ти та той народ, що ти вивів його з єгипетського краю до того Краю, що Я присяг був його Авраамові, Ісакові та Якову, говорячи: Нащадкам твоїм дам його, і пошлю перед лицем твоїм Ангола, і попроганяю ханаанеянина, амореянина, і хіттеянина, і періззеянина, хіввеянина, і євусеянина, до Краю, що тече молоком та медом, бо Я не піду серед тебе, бо ти народ твердошиїй, щоб Я не вигубив тебе в дорозі» (Вих. 33:1-3).
Бог сказав Мойсеєві, що Він приведе народ у землю обітовану, про яку вони так довго мріяли, і навіть пошле перед ними Свого Ангела, який прожене ворогів, щоб вони могли захопити обітовану землю. Проте Його Самого (Його присутності) з ними не буде!
Добре, що Бог сказав про це Мойсеєві, бо якби ця пропозиція була зроблена синам Ізраїльським, вони б з радістю її прийняли, влаштували б свято, зібрали б речі і вирушили в дорогу! Чому я так вважаю? Самі подумайте, якщо вони були готові повернутися в Єгипет без Ангела або Бога тільки тому, що їм не подобалася відсутність зручностей під час подорожі через пустелю, я упевнений, вони б з радістю вирушили в землю обітовану з Ангелом, але без Бога. А тепер послухаємо Мойсеєву відповідь на Божу пропозицію: «Коли сам Ти не підеш, то не виводь нас ізвідси» (Вих. 33:15).
Нам слід нагадати самим собі, що означає «звідси». Це була пустеля, місце поневірянь і страждань. Це була безрадісна і сумовита земля. Там не було достатку, там задовольнялися тільки насущні потреби, але навіть це часто відбувалося надприродним чином. Там не було садів, природних водойм і там було небезпечно. Там не було будинків, річок, виноградників, полів або фруктових дерев, плоди з яких можна було б їсти. Неможливо було здійснювати закупи, неможливо було відпочити або розважитися. Безкрайні і безводні місця. Там не було нічого красивого, проте Мойсей заявив: «Краще я залишуся в Твоїй присутності в цьому тужливому і безвихідному місці, ніж вирушу в землю достатку і краси без Твоєї присутності!»
Про що тужило його серце? За Божою присутністю! Він бажав Самого Господа більше, ніж обіцяних Ним благословень. Він прагнув до близькості з Богом, цінуючи Свого Творця більше всіх інших багатств, які Бог міг дарувати йому. Цим Мойсей відрізнявся від синів Ізраїльських. Вони шукали Бога, тому що бажали отримати те, що Він міг дати для них. А Мойсей шукав Бога, бо хотів наблизитися до Нього Самого! Саме за цією ознакою сьогодні усіх вірних можна розділити на дві категорії. Цей розподіл виходить за межі конфесій і деномінацій. Є люди, які навіть не знають, що Бога можна шукати заради чогось іншого, окрім власних захисту, забезпечення і кар’єри. Вони не знають, що можуть пізнати Його таким, яким Він є, і можуть до Нього наблизитися. Чим відрізняється такий підхід від одруження за розрахунком? Жінка, що виходить заміж за розрахунком, сполучає свою долю з чоловіком не через його риси, а через те, що він може їй дати. У такій ситуації програють вони обоє, бо близькість не може виникнути в обстановці, де мотивація неправильна.
