Надто зайнятий

Сьогодні багато хто припускається цієї помилки, приділяючи надто багато часу найрізноманітнішим заняттям і нехтуючи потребами своєї душі і тіла. Наш зайнятий спосіб життя – найбільший злодій, який краде у нас прагнення за Богом. Багато щирих вірних потрапили в цю пастку і замінили спілкування з Богом на зайнятий християнський спосіб життя. Сюди ж можна включити працю служителя, яка забирає в нього весь час.

Давайте поставимо просте питання, яке допоможе прояснити цю ситуацію. Навіщо ми годуємо своє фізичне тіло? Сподіваюся, ви дасте відповідь, що ви це робите, щоб забезпечити своє тіло силою і енергією. А чи можна брати на себе серйозні навантаження, не живлячись і відмовляючись від їжі? Якщо заради експерименту ми припинимо вживати їжу впродовж декількох днів, але продовжуватимемо працювати довгі години без додаткового сну і відпочинку, що з нами станеться? Подумайте про це трохи. Одного разу ми просто впадемо без сил.

Проте ми легковажно робимо те ж саме з духовним тілом. І існує одна причина, чому це здається можливим у духовній сфері і неможливим у фізичній. Якщо ми не раз і не два спробуємо обійтися без їжі, наш шлунок почне скаржитися. З часом скарги будуть все голосніші і біль все сильніший. Усе наше тіло волатиме, вимагаючи їжі. Але дух не кричатиме про свій голод з такою ж силою. Навпаки. Голос нашої внутрішньої людини буде все тихішим і тихішим. Причина ж полягає в тому, що ми його не чутимемо. Наш дух слабшає, тіло стає все сильнішим і починає над ним домінувати.

Якщо не їсти тривалий час, ми втратимо апетит. Якщо не їсти більше п’яти діб, фізичний голод перестає терзати людину. Їжа втрачає свою привабливість, і шматок м’яса вже не здасться бажаним. Апетит пропав, і він не з’явиться знову, якщо ваші внутрішні резерви виснажилися і почався процес повільного вмирання.

Я помітив, якщо я дозволяю справам відвернути мене від спілкування з Господом, то зі мною починає відбуватися те ж саме. Спочатку убуває мій інтерес до Писання, а потім слабшає моє бажання молитися. Якщо я молюся або читаю Біблію час від часу, я не відчуваю потоків життя, які пронизують усю мою істоту. Біблія не промовлятиме до мене так, як це траплялося, коли я регулярно живився Словом Божим. Бувало, я обходився без фізичної їжі до тих пір, поки в мене не зникав апетит, і відновити його можна було, тільки змусивши себе поїсти щось. Те ж вірне і стосовно духовного апетиту. Я відкриваю Біблію, каюся в лінощах, а потім з нетерпінням чекаю почути голос Божий. Я читаю до тих пір, поки не почую Його відповіді. Зазвичай на це йде трохи часу. Якщо я терпляче чекаю, Він буває вірний. Інший варіант відновлення втраченого спілкування полягає в одноденній або дводенній самоті, коли я присвячую весь час читанню і молитві до тих пір, поки не відчую себе повністю насиченим.

Ваш духовний термометр

Цієї дисципліни ми всі повинні дотримуватися. Відступництво починається не із зв’язку чоловіка із сторонньою жінкою і не із захоплення алкоголем або порнографією. Воно не починається зі зневаги дружиною або небажання займатися своїми дітьми. Ні, відступництво починається з байдужого ставлення до Писання і речей Божих. Воно трапляється тоді, коли не речі Божі, а щось інше викликає в нас захват і хвилювання.

Прагнення Бога – це ваш духовний термометр. Уявіть собі усім звичну картину. Коли людина захворіє, що відбувається з нею в першу чергу? Вона втрачає апетит. Якщо в людини піднімається температура, їй нічого не хочеться їсти. Подивіться на людей, які хворі на смертельну хворобу. Вони втрачають у вазі, і їм доводиться вводити поживні розчини внутрішньовенно. У хворих або поганий апетит, або його зовсім немає. Ви, напевно, чули такий вираз: «У нього здоровий апетит». Те ж саме можна сказати про духовні речі – адже ознакою духовного здоров’я є прагнення до Божого Слова. Ознакою духовної хвороби є втрата апетиту до речей Божих.

Я зустрічався із служителями, яким набагато цікавіше обговорювати їх будівельні програми, нові машини, спортивні команди і т. д., ніж те, що стосується Бога і Його справ. І коли ти починаєш їм говорити про Господа і Його одкровення у твоєму серці, вони поводяться так, немов ти розповідаєш їм про відвідування магазину. Вони запалюються, коли говорять про новий будинок, який щойно звели. Я спостерігав за такими людьми в поклонінні, вони озираються навколо, розмовляють з іншими людьми або переглядають чернетки своєї проповіді замість того, щоб здійняти руки і зосередитися на Тому, Хто має бути для них дорогим. Але це питання складнішої теми.

У таких церквах я помітив відсутність Бога. Коли я закликаю людей до покаяння і запрошую наблизитися до Бога, до нас сходить Дух Святий, і люди цьому дивуються. Вони починають згадувати, де вони від Нього відпали, або ж відмахуються від цієї проблеми, вважаючи, що це особливий дар саме нашого служіння. Дехто навіть опирається тому, що відбувається на таких зібраннях. Так або інакше, якщо в них є хоч би якесь бажання, присутність Божа знову збуджує в них колишнє прагнення Бога.

Ісая каже: «Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить» (Іс. 42:3). Цей вираз має на увазі буквальне погашення гніту лампи, коли масло у світильнику майже закінчилося і полум’я перетворюється на затухаюче мерехтіння, що коптить. Цією образною мовою нам говорять про щось слабке, маленьке, тонке, уразливе і незначне. Господь не загасить тліюче вугілля, але відродить його до нового полум’я. Пам’ятайте, Він продовжує невідступно за нами слідувати навіть тоді, коли ми перетворюємося на тліючі вуглинки. Наскільки ж буде краще, якщо ми допомагатимемо Йому і реагуватимемо, оскільки Він не стане нав’язувати Себе людині.

Я часто спостерігав таку сцену. Я бачив, як Господь роздмухує нове полум’я із вже майже згаслого вогню в багатьох і багатьох людях. Мені постійно розповідають у церквах і на конференціях, що люди самі не розуміли, як сильно вони впали, поки їх полум’я не розпалюється знову, а їх бажання шукати Бога не відроджується. Вони зрозуміли, що не зберігали своє серце і втратили апетит, який є ознакою здорового серця.

Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи

Нам радять: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи» (Пр. 4:23). Немає нічого важливішого, що слід було б так охороняти, берегти і захищати! Коли я роздумую про це, я згадую, як люди охороняють те, що вважають найбільш цінним. Ми всі бачили коштовне каміння у вітринах за непробивним склом. Вітрини захищені сигналізацією, яка чуйно реагує на будь-яку зміну в тиску і температурі, і в разі небезпеки крихітний інфрачервоний промінець може викликати сигнал тривоги, і тоді двері автоматично закриються. Вітрину оберігають лазерні промені, при перетині яких на допомогу миттєво прийде озброєна охорона. Охорона стоїть на варті цих коштовностей цілодобово, без перерви. На охорону і безпеку подібних цінностей витрачаються величезні кошти.

Бог каже нам, що найдорожчий скарб на Землі – це наші серця. І проте вірні наповнюють свої серця речами, які не лише не приносять користі, але і завдають суттєвої шкоди. Іноді ми дивимося і читаємо усе підряд до тих пір, поки там не починаються відверта розпуста або лихослів’я. Ми не розрізняємо духу світу цього, який є ворог Духа Святого. І, до речі, у цьому питанні люди світу цього ведуть себе мудріше, бо вони старанно охороняють те, що вважають особливо цінним. Вірні ж безтурботно крокують життям, не піклуючись про те, щоб зберегти свої серця від похоті і бажань, які крадуть у них прагнення по Тому, Хто один може тамувати і задовольнити по-справжньому наші духовні потреби.

Господь наситив «спрагнену душу, а душу голодну наповнив добром» (Пс. 107:9). Він бажає наситити нас, але Його добрість не буде привабливою для нас, якщо ми вже наповнені іншими речами. Давайте збережемо свої серця голодними і не станемо легковажно ставитися до Його заклику. Бо коли ми почнемо наближатися до Нього, Він, як обіцяв, теж до нас наблизиться!

Попередній запис

Ліки від байдужості в Церкві

Ісус у Своєму посланні до азійських церков говорив саме про цю апатію, що так часто зустрічається в церкві. Прислухайтеся до ... Читати далі

Наступний запис

Дві мотивації

Ми почуємо вимовлене Ним слово тільки в Його присутності. За останні двадцять років я об'їздив усі континенти, окрім Антарктиди, представляючи ... Читати далі