Про значення і мистецтво викриття (закінчення)

Що треба знати людині, яка збирається приступити до викриття? Передусім те, що судити треба гріх, а не людину, що коїть його. Той же, хто викривається, має знати, відчувати, розуміти, що його викривач бажає йому добра, він за нього, а не проти. Буває, що викриття не приймаються тільки тому, що той, кого викривають, думає, що “під нього копають”, прагнуть принизити, уразити, образити особисто його. Кожна людина грішить, а значить і заслуговує викриття. Тому треба розуміти, що викриття є актом милості і любові, що виправляє людину і таким чином запобігає її від покарання Божого. Якщо вас не викривають, то, швидше за все, вас не люблять по-справжньому або не уміють любити так, як слід. Якщо, приміром, людина потребує матеріальної допомоги і їй її оказують, то вона сприймає це як прояв любові до себе. Але якщо людина потребує викриття і її викривають, чому ж вона часто сприймає це не як прояв любові, а навпаки? Таке може статися як з вини викривача, що не зумів знайти правильний підхід, так і з вини того, кого викривають, який неадекватно сприйняв викриття. Річ у тім, що при викритті зачіпається гордість людини, страждає її самолюбність і уражені амбіції. Люди не завжди відчувають і бачать грань, що відділяє гідність від гордості, суть справи від незначних обставин. Викривати гріх треба не зачіпаючи гідності людини, а навпаки, затверджуючи цю гідність у ній, не заважаючи добрій справі, а допомагаючи.

Складно викривати горду, амбітну людину. Враховуючи можливе ураження, бажано максимально зменшити його. Писання радить нам викривати людину один на один (Мф. 18:15). І лише у випадку, коли викриття не приймається, брати свідків, а після цього, якщо присутність і свідоцтво декількох людей не допомогли, викривати вже в присутності усього зібрання (церкви). Громадська думка – дуже сильний засіб дії і його, як сильнодіючі ліки, треба застосовувати лише в крайньому випадку.

При викритті існують і свої табу (заборони). Викривач не має права уражати вільну волю людини, нав’язувати їй свої вимоги і примушувати її (змушувати) до якихось дій. Біблія однозначно засуджує панування людини над людиною (вірному дана лише влада над нечистими духами, а не над вільною волею людини). Викривач повинен висловити викриття, він може застосувати до того, кого викриває, певні виховні дії і заходи, але там, де перетинається межа вільної волі людини, починаються маніпуляція, пригнічення людини страхом, насильство, залякування. Так людину ламають, а не виправляють. Навіть якщо доводиться мати справу з безвільною людиною, яку треба узяти на поруки і певний час, що називається, “вести”, “нести”, то треба допомогти їй зміцнити волю, щоб вона якнайскоріше стала самостійною і могла б потурбуватися про себе сама.

Окремо треба розглянути випадок, коли людина прагне викривати інших, але не бачить своїх власних гріхів. Це “хвороба духовного зору”, коли людина усе бачить у чорному, негативному світлі і займається очорненням. Причиною цьому може бути незалікована душевна травма, образа або не прощення, або духовна короткозорість, незрілість, нерозуміння суті і завдань викриття або прагнення виділитися самому завдяки приниженню і очорненню інших. Це, звісно ж, є звичайною гординею або зарозумілістю.

Найкраще викриття “спрацьовують”, коли між людьми вже встановлені стосунки довіри і відкритості, взаєморозуміння і чесності. Проте, існує небезпека, коли між близькими людьми може виникнути взаємозалежність і боязнь порушення вже встановленої рівноваги. При цьому треба пам’ятати, що істина, висловлена з любов’ю, очистить ваші стосунки, звільнить їх від якихось негативних наслідків і принесе вам ще більшу міцність у стосунках і радість спілкування. Не буває міцніше за єдність, ніж єдність в Істині, у Богу, у взаємоповазі і довірі, заснованій на правді.

Не може бути щасливої єдності, якщо нехтують права та інтереси якоїсь сторони. Часто буває, що стосунки зводяться на терпінні однієї із сторін (приміром, дружина терпить чоловіка, вважаючи, що тільки своїм терпінням вона може врятувати сім’ю). Але якщо терпляча сторона не зуміла затвердити свою гідність і свої права, то такі стосунки засновані не на взаємній любові, а на користі і односторонній перевазі і не є істинними, справедливими. Звичайно, віруюча дружина може врятувати свого чоловіка своїм терпінням, але при цьому вона повинна затверджувати правильні взаємини, а не миритися з неправильними. Терпіння зовсім не означає пасивне прийняття зла і неправди та згоду з ними. Терпіння, до якого вірних закликає Біблія, означає стримування фізичних і душевних методів боротьби і протесту завдяки активізації духовних засобів: молитви, духовної стійкості, віри, мудрості, всепереможної любові. Викриття покликані до того, щоб розкрити всяку неправду і несправедливість у стосунках, виявляючи їх як гріх, який необхідно виправити.

Найскладніше викривати, коли сторона, що викривається, поза всяку ціну тримається помилки, в якій її викривають. У цьому випадку мають місце духовні або душевні твердині, які заздалегідь треба руйнувати за допомогою духовних методів (посту і молитви). Такі помилки можуть тривалий час тримати людину у своєму полоні. Прибігати до викриття без молитви, що руйнує ворожі твердині, у даному випадку є неефективним.

Практично неможливо робити викриття в закритих громадах (“духовних містах”), в яких існують свої порядки, заборонені які б то не було форми викриття і критика керівництва, де відсутня свобода і спотворені (перекручені) взаємини між людьми (мається на увазі спільний корисний інтерес, тоталітарний контроль і диктат керівництва, заснований на страху і приниженні особистості). Але і в цьому випадку вірні можуть боротися, оскільки Біблія стверджує, що з Господом можна здолати будь-які перешкоди.

Проте, нам важливо зауважити, що зневага викриттям, відмова від нього, незастосування його, нерозуміння його ролі якраз і призводить до утворення твердинь беззаконня. Якщо хворобу не продіагностувати і не лікувати, якщо її запустити, це може призвести до найтяжчих наслідків, у тому числі із смертельним результатом. Тому не можна ігнорувати викриття. Це може занадто дорого коштувати.

Звичайно, це не означає, що всяке викриття треба приймати, тобто, не всякому викриттю можна довіряти. Це означає, що до всякого викриття треба поставитися уважно, випробувати і перевірити його. Перш ніж удатися до викриття треба переконатися в його істинності шляхом роздумів над ним, за допомогою консультацій і молитов. Викриття прирівнюються до пророчого слова, над яким Біблія рекомендує роздумувати (1Кор. 14:29).

Роздуми потрібні для того, щоб, по-перше, виявити мотиви (наміри) викривача: чи рухає ним дійсна любов, або якісь інші чинники і сили. По-друге, за допомогою роздуму і співвідношення викриття з Божими вимогами з’ясовується істинність самих викриттів. Можна викривати і приймати викриття, коли очевидні їх істинність і чистота мотивів. Викривач повинен потурбуватися і про форму викриття, тобто про те, як, яким способом, де і коли найкраще застосувати викриття, щоб воно було максимально сприйняте тим, кого викривають. Сам викривач повинен перевірити чистоту та істинність своїх намірів – чи шукає він своєї вигоди або ж виконує вимоги істини, затверджуючи при цьому правду Божу.

Автор: Олександр Грайцер

Попередній запис

Про значення і мистецтво викриття

Іоанн Хреститель і фарисеї, Джеймс Тіссо Викриття – це виявлення і винесення на світло фактів (тобто ... Читати далі

Наступний запис

Не поспішати з висновками

Христова притча про милосердного самарянина, пригадаємо основних її дійових осіб. Отже перед нами постає фігура ледве живого подорожнього, далі з’являються ... Читати далі