Отець Андронік жив у давні часи, коли ще не було автомобілів й автобусів. Якось йому потрібно було потрапити в одне село, щоб посповідати людину при смерти. Він довго не вагався, взяв на плечі торбу і пішов. Його дорога пролягала через дрімучий ліс. Старець добре знав, що тут живуть жорстокі розбійники. Коли звечоріло і стало дуже темно, отець угледів посеред гущавини якийсь вогник та попростував саме туди. Підійшовши ближче, він побачив страшних бородатих чолов’яг, які грілися біля багаття. Отець Андроник зрозумів – це розбійники, але відступати було пізно. Він сміливо став перед ними і привітався:
– Слава Ісусу Христу!
На хвилю запала мовчанка, а потім – страшний регіт. Якийсь молодий розбійник зніяковіло промовив:
– Слава на віки!
Андронік поблагословив його, а тоді звернувся до ватажка:
– Чи можна трохи погрітися біля вашого вогню?
– Грійся, – відповів отаман.
Його почастували чаєм. Коли він подякував і вже хотів іти, ватажок заревів страшним голосом:
– А тепер викладай усі гроші, що маєш!
Священник не опирався. Розбійник перепитав:
– Це все?
– Господь свідок, – відповів, – що я віддав вам усе, що мав!
Тоді вони відпустили його. Старець уже був далеко, коли відчув, що в кишені ряси є ще одна монета, яку він не знайшов відразу. «Що робити? – подумав він. – Адже я призвав ім’я Господнє, присягаючись, що більше нічого не маю?!» Він розвернувся і пішов шукати розбійницьке кубло. Це забрало багато часу, але врешті він його відшукав. Коли бандити знову побачили перед собою старого священника, то дуже здивувалися. А він підійшов до них і каже: «Ось ще одна монета. Я приніс її вам». Від цих слів розбійники розчулились і віддали священнику все, що забрали раніше, а тоді покаялись.
*
На світі є дуже багато слів, якими люди між собою спілкуються. Однак буває так, що ти кажеш багато-багато важливих речей, бажаючи достукатись самих основ серця, але все даремно – тебе просто не чують або не розуміють. Для таких випадків і прислів’я знайшлося в народі: «Говори до гори, а гора горою!» І лиш тоді починаєш розуміти, що навіть найпереконливіші слова можуть легко перетворитися в порожні звуки, які в одне вухо залітають, а з другого хутко вилітають. Що ж тоді робити священникам, вчителям, батькам, проповідникам істини? Скласти руки? Як же вивести людину на правильний шлях? Диявол нав’язав свій варіянт виходу із проблеми: «Якщо словом не можеш домовитися, спробуй у хід пустити гроші!» Наш народ уже за багато років звик давати хабарі, щоб бути почутим-вислуханим. Ясна річ, що для справжніх християн навіть найменший компроміс із дияволом недопустимий. Свідченням цього є мільйони святих мучеників, котрі стояли до кінця за Правду – Христа! Як же ж тоді діяти? Потрібно завжди ставити собі одне запитання: «А чи ти все зробив для того, щоб тебе зрозуміли?» Просто розповідати щось корисне замало. Філософ-богослов Павло Євдокімов якось сказав, що «самих проповідей вже не досить», адже «годинник історії пробив час, коли треба не говорити про Христа, а стати Христом, місцем Його присутности та Його словом». Прикладом цього і є отець Андроник. Можливо, не до кінця усвідомлюючи, що робить, він повернув, щоб віддати розбійникам «все, що мав». А в тому «всьому, що було в нього» проглядався лиш усміхнений лик завжди люблячого Господа, Який готовий ще і ще поспілкуватися із загубленими вівцями Своєї кошари.
Скарб Серафима Саровського
Старець Серафим Саровський подвизався в монастирі вже багато років. Його постам і безперервній молитві, здавалося, не було меж. Тим, хто навідувався в ці лісові сторони, святий любив повторювати: «Істинна мета нашого християнського життя полягає в безперервному стяжанні Духа Святого». Цьому шляху старався ж бути вірним до кінця. Як свідчать очевидці, його обличчя на схилі літ, внаслідок глибинного уподібнення до Христа, випромінювало чудесне світло, на яке інколи важко було і глядіти. Однак ворог людства, бажаючи залякати преподобного, неодноразово створював йому всілякі перешкоди.
Одного разу до печери старця навідались грабіжники. Вони гадали, що старець переховує тут неабиякі скарби, яких мало б назбиратися чимало від вдячних людей, оздоровлених його молитвами. Злочинці відразу ж накинулися на отця Серафима із погрозами, вимагаючи негайно показати місце сховку своїх коштовностей. Старець довго не пручався. Посміхнувшись, він простягнув руку в напрямку кута зі святими іконами і сказав: «Шукайте ось де! Весь мій скарб захований саме в тім місці!» Бандити зареготали і побігли туди, де сказав отець Серафим. Яке розчарування спіткало їх, коли вони наткнулись лише на ікони та павутину. Це дуже розгнівало грабіжників і вони стали бити старця, примовляючи:
– Мало того, що ти старий скнара, то ще й брехун!
– Зовсім ні, повірте мені! Ті ікони – мій найбільший та єдиний скарб у цій печерці, – виправдовувався преподобний.
Нарешті до грабіжників дійшло, і вони, засоромившись, пішли розчулені геть.
*
Після прочитаного уривку аж хочеться поспитати себе: «А що для мене є справжнім скарбом тут, на землі?» Може, здоров’я? Так, напевно, воно! Адже без нього важко почуватися щасливим і повноцінним чоловіком. Та й люди, коли приходять на день народження, бажають саме цього – міцного здоров’я і довгих літ життя. Однак коли розглянемося довкола, то побачимо дуже багато молодих осіб, котрі похнюпили свої носи зовсім не через те, що прихворіли чи відчувають фізичний біль. Одного такого навіть вдалося схопити за руку в той момент, коли він от-от мав зіскочити з високого моста, щоб раз і назавжди «припинити» свої страждання. На запитання: «Що трапилося, що мучить тебе!?», – він злісно відгаркнув: «Облиште мене, я нікому не потрібний, а значить – жити більше немає сенсу!» А може, й справді, для людини основне в цьому житті – бути огорнутим любов’ю та відчувати власну потрібність? Може, це є істинним скарбом? Так, звісно! Але, чому ж тоді артисти, зірки-співаки і знаменитості відгороджуються від своїх прихильників (які готові за них життя віддати) залізною стіною здорованів-охоронців? Ні, це теж не є справжнім скарбом… Здається, цей список можна було би продовжувати до безкінечности, але навіщо? Істинні скарби повинні мати бездоганну якість і безкінечний термін придатности! Почуймо нарешті, що каже Господь: «Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6:20-21).
