Засудження, викриття і міркування

Часто запитують: яка різниця між засудженням і викриттям, і що таке міркування? Про засудження Господь каже: «Не судіть, щоб і вас не судили… і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам» (Мф. 7:1,2). А що стосується викриття, Євангеліє учить: «Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним. Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого. Якщо ж тебе не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося кожне слово. Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі як язичник і митар» (Мф. 18:15-17).

А міркування, як вказують святі, є однією з головних чеснот. Часто вірний не знає, як відрізнити засудження, викриття і міркування. Іноді засудження іменують викриттям або міркуванням, тоді як засудження і викриття дуже відрізняються одне від одного. У першу чергу слід зауважити, що засудження виключає любов, воно є словом, сказаним без всякої любові до ближнього, лише з метою похизуватися перед оточенням і виявити свою обізнаність. Слова, сказані без любові, неминуче виявляються особистою образою людини. Відбувається ототожнення особи засуджуваної людини з якоюсь конкретною справою, абсолютизація гріха і помилки, поширення гріха на усю особу і затьмарення добрих і позитивних рис людини.

Викриття ж у першу чергу має на увазі любов до людини, яку викривають. Метою викриття є виведення ближнього з помилки і турбота про його духовне спасіння.

Найкращий приклад викриття ми можемо знайти у Священному Писанні. Згадаємо, як вчинив пророк Нафан, коли він хотів викрити царя Давида за скоєний перелюб із Вірсавією. Він прийшов до царя як мирянин і розповів притчу про те, як одна багата людина відняла в бідного улюбленого ягняти і почастувала його м’ясом свого гостя. Коли розлючений почутим цар Давид вигукнув, що за такий вчинок багач заслуговує на смерть, тільки тоді Нафан відповів, що цим багачем був сам цар, який відняв в Урії Хеттеянина єдине його багатство – красиву дружину. Так мудрий пророк зумів змусити царя Давида ухвалити вирок самому собі. За таким викриттям проріс і плід – щире розкаяння.

Ось так ми повинні відрізняти засудження від викриття. Наші ж викриття, попри те, що часто вони справедливі, через легкодухість і брак любові приймають характер засудження. Коли викриваємо злочин, ми тим самим кажемо правду, але з цієї правди залишається виключеною турбота про спасіння людини і щире бажання вивести її з цієї помилки. Викриття без любові ніколи не дасть доброго плоду, оскільки в цей час забуваються багато чеснот людини, що викривається.

Тому перш, ніж викривати ближнього, ми повинні помолитися Господові, заспокоїтися, добре обдумати і лише після цього сказати слово, пам’ятаючи, що наша мета – спасіння людини, а не приниження. Отже істинне викриття вимагає від нас справжнього терпіння, великодушності і любові. Інакше ми втратимо і ту малу істину, яку мали, і матимемо справу не з викриттям, а із засудженням, що обов’язково призведе до гіршого. Зокрема, буде посіяна ненависть, плоди якої зберемо ми і замість єдності ще більше віддалимося від ближнього.

Ми плутаємо викриття із засудженням через те, що не маємо чесноти духовного міркування. Апостол Павло каже, що ми маємо розум Христовий – маючи на увазі себе, апостолів і благочестивих християн. Мати розум Христовий – означає мати глибоке духовне міркування і набути його досвідом, молитвою, постом. Коли людина здобуває чесноту міркування, тоді вона буде захищена від засудження інших.

Абсолютно очевидно, що причиною засудження є наша духовна лінь. Ми лінуємося духовно аналізувати усі явища, що зустрічаються, і наші дії, внаслідок чого розмовляємо і діємо механічно, поверхнево. Набуття духовного досвіду відбувається тоді, коли випробування, що випадають на нашу долю, ми долаємо вірою. Господь кожному з нас посилає достатньо випробувань для того, щоб ми краще пізнали самих себе і виправлення почали в першу чергу із себе. Працюючи над собою з усвідомленням своєї гріховності і щирим бажанням здолати її, ми тим самим набуваємо досвіду духовного міркування, який безпомилково вказує нам, яким має бути істинне викриття, і так ми позбуваємося гріха засудження.

Коли ми прощаємо себе, тоді прощаємо інших, а коли ми суворі до себе, тоді розуміємо, наскільки важко іншим, і стаємо більш людинолюбними, прихильними і милосердними. Ми можемо знати безліч прикладів із житій святих, але без переживання за власні гріхи і здобутого через це досвіду не набудемо розуму Христового і не зможемо уникнути ями засудження. Кожен з нас знає, що спершу треба витягнути колоду з власного ока, щоб побачити, як вийняти скалку з ока брата нашого, – але, на жаль, знаючи, не виконуємо, за що несемо покарання і якщо не виправимося, то будемо покарані і в майбутньому. Це явище починається в особі, а потім поширюється на сім’ю, суспільство і на весь народ.

Отже, якщо ми не просвітимося духовно, то ніколи не зможемо звільнитися від духу засудження, заздрість і лінь постійно будуть у нас, що, звичайно ж, принесе гіркий плід.

Багато хто готовий виправдовувати себе темпами сучасного життя, яке нібито не дає можливості заглибитися в самого себе. Проте думається, і цей швидкий темп викликаний нашим неправильним підходом до життя. Господь вчить: «Отже, не піклуйтеся про завтрашній день… Досить кожному дневі своїх турбот» (Мф. 6:34). Ми забуваємо про цю заповідь. Не зробивши нічого доброго сьогодні, піклуємося про завтрашній день і намагаємося створити його вже сьогодні. І так ми впадаємо у світ ілюзій, оскільки піклуємося про те, що не має під собою твердого ґрунту і підстав, починаємо штучно створювати ці підстави, через що і відбувається нічим не виправдане прискорення темпу життя; те, що ще не дозріло, ми хочемо зібрати сьогодні ж; і в той же час нам ніколи збирати те, що вже дозріло, бо ми поспішаємо піклуватися про завтрашнє і за один день намагаємося впоратися з усім тим, що вимагає років праці. У цьому плані зовні на Заході начебто краще йде справа, оскільки економічно там більше роблять і устигають, але там через усе це невидимо руйнується людина як особа і руйнується сім’я, а де рушаться особа і сім’я, там така ж доля чекає і державу. Економічні і політичні успіхи тільки тоді будуть твердими і дійсно корисними, якщо вони матимуть тверду моральну основу.

Отже, неправильним ставленням і підходом ми самі прискорюємо темп життя, а потім бурчимо і не розуміємо, що, бракує часу для самопізнання і духовного розвитку. Причиною цього є і заздрість, оскільки ми постійно змагаємося один з одним у придбанні матеріального багатства і земної слави.

У світовому масштабі цей процес, напевно, незворотній, але це не означає, що окремі особи не можуть змінити ритм власного життя. Через надбання духовного досвіду, вченості і прагнення до благочестивого життя вони можуть придбати чесноту міркування, тобто розум Христовий. Основою цього є любов до Господа нашого Ісуса Христа. У кого немає любові до Христа, той ніколи не досягне успіху в духовному житті. Тому в першу чергу ми повинні шукати в самих себе: чи є в нас любов до Христа, яка і є запорукою очищення і позбавлення від всякого гріха, у тому числі гріха засудження, оскільки любов до Христа неодмінно включає любов до ближнього.

Автор: архієпископ Іоанн Руставський

Попередній запис

Що таке викриття

Викриття – вказівка людині (групі людей, народу) на скоєні ними гріхи і пояснення або акцентування уваги на згубності такої практики. ... Читати далі

Наступний запис

Не забувати найважливішого

Чи потрібно викривати ближніх? – На це запитання, напевно, у багатьох людей думки розділяться діаметрально протилежно: одні казатимуть, що треба ... Читати далі