Як Ісус дивиться на кожного з нас

Одним з найбільших одкровень серед тих, що дав мені Бог, стало те, що прийшло до мене незабаром після мого спасіння. Я їхав машиною і розмовляв з Ним, і раптом, немов нізвідки, я почув слова, що перевернули усю мою свідомість. Я почув, як Він тихо сказав в моє серце: «Джоне, ти знаєш, що Я ціную тебе вище, ніж Себе?»

Пам’ятаю, що коли я це почув, я відразу ж вирішив, що ці блюзнірські думки помістив у мій розум сатана. Я подумав, що подібні думки слід назвати зухвалими і неприпустимими. Я ледь не крикнув: «Відійди від Мене, сатано!» Проте глибоко у своєму серці я відчував, що це голос Божий. Тому я прийняв найбезпечніше рішення. Я сказав: «Господи, мені дуже важко повірити в подібну заяву. Мені здається богохульством повірити в те, що Ти, Творець неба і землі, вважаєш мене, нікчемну людину, важливішою за Себе Самого. Я зможу прийняти сказане Тобою тільки в тому випадку, якщо Ти даси мені як доказ три підтвердження з Нового Заповіту».

Сказавши це, я відчув, що Бог задоволений моєю відповіддю, і тут же почув у своєму серці: «Що сказано в третьому вірші другого розділу Послання до филип`ян?»

Добре знаючи цей вірш, я голосно його продекламував: «Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе».

Господь сказав: «Ти отримав перше свідоцтво з Писання».

Я заперечив: «Тут Павло каже филипським вірним, наказуючи їм шанувати один іншого вище себе. Він не каже про Твоє ставлення до мене».

Я тут же почув у відповідь: «Сину, Я ніколи не дозволив Своїм дітям робити те, чого не роблю Сам!» Потім Він пояснив мені, що в багатьох сім’ях проблема полягає саме в цьому. Батьки чекають побачити в дітей таку поведінку, приклад якої вони самі не демонструють. Господь ніколи не вимагає від нас чогось, якщо Він Сам не служить зразком Свого веління.

Я прийняв цей доказ, але він як і раніше не міг переконати мене в тому, що Господь цінує мене вище Себе Самого. Я сказав: «Господи, це тільки один уривок з Писання, а мені треба ще два». Тим самим я проявляв не відсутність поваги до Господа, а лише обережність і обачність.

Тоді Господь відповів мені у формі питання, що змусило моє серце стискуватися: «Джоне, хто був розіпнутий на Хресті, ти чи Я?»

Уражений новим розумінням того, про що я знав раніше і що тепер виглядало куди реальнішим, я тихо відповів: «Ти, Ісусе».

Він продовжив: «На Хресті повинен був висіти ти, але Я поніс на Собі твої гріхи, твій суд, твої хвороби, неміч, біль і убогість. Я зробив це, бо ціную тебе вище, ніж Себе».

Коли я слухав Його слова, мене охопило тремтіння. Усі сумніви зникли після того, як Він сказав це. Я мовчки роздумував про те, що Він не заслуговував ні краплі тих страждань, які Йому довелося пережити. Він був праведним і невинним. Мені на думку спало Перше послання Петра (2:24): «Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ранами ви вздоровилися».

Тепер я знав, що Він дійсно шанував мене важливіше за Себе. Мої очі наповнилися сльозами, і я став вихваляти Його. Я вже був твердо упевнений, що тепер Він дасть мені третій вірш, і дійсно, скоро Він заговорив до мого серця: «Що каже Послання до Римлян (12:10)?» Це був ще один знайомий вірш, і я знову процитував його: «Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного пошаною!».

Потім я почув, як Він сказав: «Хіба Я не первородний між багатьма братами? (Рим. 8:29). Я в шанобливості попереджаю Своїх братів і сестер і шаную їх вище за Самого Себе».

Я часто чув про те, що Ісус любить нас. Але коли Він звернув ці слова до мого серця, я уперше реально усвідомив, наскільки особливими істотами ми всі для Нього є. Власне, Він називає членів Своєї сім’ї Своїм скарбом. Він каже нам, що ми для Нього дуже дороги. Він стверджує, що ми для Нього – зіниця ока. Спробуйте зрозуміти одну річ: Він нам радіє! О так, прислухайтеся до цих істинних і прекрасних слів: «Господь, Бог твій, серед тебе, Велет спасе! Він у радості буде втішатись тобою, обновить любов Свою, зо співом втішатися буде тобою!» (Соф. 3:17).

Що є людина?

Ангели з цікавістю поглядають на нас, оскільки вони бачать, що могутній і святий Бог так багато уваги приділяє простим людям. Ми читаємо: «Коли бачу Твої небеса діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?» (Пс. 8:4,5). І хоча ці слова були написані Давидом, я упевнений, що Бог дозволив йому почути думки могутніх ангелів, які оточують Божий престол. Ці ангели спостерігали, як Бог творив всесвіт. Вони в найбільшій повазі і благоговінні стоять навколо Нього і можуть тільки вигукувати «святий, святий, святий», звертаючись один до одного, бо кожна мить трохи відкриває їм нову грань Його слави, так що вони можуть вічно прославляти Його і вихваляти. Вони вигукують так голосно, що стовпи тронного залу (в якому перебуває щонайменше десять мільйонів людей) стрясаються. Вони бачать, що Його помисли стосовно нас, повні любові і добрості, необчисленні і перевершують по кількості усі піщинки, що знаходяться на Землі. Вони уражені і здивовані цим!

Ми – Його безцінне володіння, Його обрані і дорогі перлини – живе каміння, з якого Він творить Собі скинію, в якій бажає перебувати вічно. Але чому Бог так ставиться до нас? Що ми зробили такого, щоб заслужити Його дивну любов? І саме тут міститься найбільша істина з усіх існуючих. Ми нічого не зробили, щоб заслужити Його любов і Його бажання бути з нами. Бо коли ми були ще немічними в дусі і заблукалими в пітьмі грішниками, фактично Його ворогами, Він став шукати нас. Він бачив у нас те, що могла розгледіти тільки Його любов. Серед розкладання, гріха і порочності Він бачив скарби. Він викупив як щось дорогоцінне – те, що багато хто вважав нічого не вартісним або малоцінним. Він піднявся над нашим істинним станом і бачив те, що могла побачити тільки Його благодать.

Тепер ми з більшою мірою розуміння сприймаємо слова Писання: «Ви дорого куплені, тож не ставайте рабами людей!» (1Кор. 7:23). Але чому людина, що відчула на собі таку любов і повагу, хоче повернутися в становище, в якому її одного разу зробили рабом і вважали незначним і малоцінним?

Якщо ми одного разу зрозуміли, що Ісус – це найвидатніша особистість у Всесвіті, і Він з усім захватом прагне перебувати з нами, як ми можемо ігнорувати таке дивовижне запрошення наблизитися до Нього? Неможливо більше відмовлятися від Нього, бо подібна трагічна відмова може бути продиктована тільки нашими неуцтвом і невіданням.

(Важливе зауваження: У Писанні сказано, що хоча Бог шукає нас, ми повинні самі відповісти на Його заклик, щоб вступити у взаємини з Ним)

Попередній запис

Наша цінність в очах Бога-Отця

Але яка наша цінність в очах Божих? Саме в цьому плані ми можемо оцінити себе правильно. Саме Бог, а не ... Читати далі

Наступний запис

Божа мета

Цар Давид грає на арфі, Герріт ван Хонтхорст Ми жадаємо того, чим нас годують. Перш ніж ... Читати далі