Диявол постить також!

Одного разу авва Макарій назбирав у пустелі багато пальмового віття для плетіння кошиків і ніс його до своєї келії. Раптом на його шляху з’явився зі серпом у руках диявол, який явно хотів завдати святому смертельного удару, але щось стояло на заваді. Тоді він страшним голосом закричав до подвижника:

– Макарію! Через тебе я мушу терпіти великий смуток!

– Але чому? – здивувався старець.

– Та тому, Макарію, що ніяк не можу здолати тебе! Я постійно роблю все те, що й ти! Ось, наприклад, ти постиш – нічого не їм і я; ти чуваєш ночами – ніколи не засинаю і я! Лиш одне щось є в тебе, чого бракує мені!

– Ну і що воно таке? – запитав його преподобний.

– Твоє смирення, – прохрипів диявол, розчиняючись у повітрі. – Через нього я не можу боротися з тобою!

*

Щороку ти зупиняєшся перед дверима, що ведуть у пустелю Великого посту. Тиша, яка долинає із безкраїх просторів й огортає теплим вітром усе твоє єство, змушує замислитись над одвічним питанням: «Чого очікувати попереду?»

Хтось міг подумати собі: «От добре було би зустрітися з Небом десь там – на горизонті!» Це справді прекрасно, однак… Однак між берегами «зустрітися» і «з’єднатися» – глибокий рів, який викопали наші руки з допомогою гріха! І тільки голос Христа повертає нас до реальности: «Якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне» (Мф. 18:3). Ось те, що може наблизити нас до цілі, це – СМИРЕННЯ!

Чому старець Сисой не хотів помирати

Життя пустельного подвижника старця Сисоя було настільки праведним, що іншим, без перебільшень, він видавався справжнім ангелом у тілі. Та ось прийшов момент його розставання із земним життям. Навколо смертного ложа преподобного отця зібралась благочестива братія. Вдивляючись у світлий лик святого, вони помітили, що його уста щось шепочуть. Хтось наважився спитати:

– З ким ви розмовляєте, отче?

Старець на якусь мить притих, а тоді розважливо та спокійно, як і завжди робив це при житті, сказав:

– Та ось, браття, прийшли до мене ангели, щоб забрати душу, а я прошу їх ще хоч трішки зачекати. Мені так потрібен час для покаяння!

Учні були вкрай здивовані цими словами.

– Але, отче, – не вгавали вони, – ви ж свята людина, вам нема потреби каятися!»

Ледь чутним голосом авва Сисой у глибинному смиренні відповів:

– Якщо чесно, то я не знаю взагалі, чи починав каятися!

*

Коли тротуарами твоєї вулиці починає мандрувати осінь, зафарбовуючи листя в жовто-багряні барви, і все наче проситься поринути в сон, мимоволі починаєш розуміти, що це сам Господь робить чергову спробу пригадати кожному про наше тимчасове перебування тут – на планеті блакитної барви. «Сину мій, дорога донечко, – пише Він Свого батьківського листа, – погляньте навколо: весна і літо (дитинство та юність) проминають надто швидко, треба готуватись до зими! Ви тут не назавжди! Не може плід у лоні матері перебувати більше, аніж дев’ять місяців!»

Яку ж відповідь даємо ми на ці осінні листи Бога щорічно, а може, щоденно чи щохвилини? Все правильно, знаходимо свого брата-близнюка на сторінках Євангелія, і, так як він, легковажно затягуємо давно всім відому пісеньку: «Душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись» (Лк. 12:19).

І коли хтось ненароком почує клич «пора збиратися» (чи то з уст лікаря, який тримає в руках невтішний діягноз, чи з рупора священника, що завжди так невчасно пхається в гущавину життя зі своїми недоречними проповідями), відразу починає робитись таким маленьким і жалюгідним, мовляв, я ще зовсім не дозрів, щоб залишати землю, набуті блага, пристрасті та звички.

А так хотілося б, щоб ми навчились переживати за майбутнє подібно до святих, щоб плач від згадки про смерть був викликаний відчуттям того, що ми ще зовсім не дозріли до Неба, та почали каятися негайно!

Попередній запис

Що злякало старця Пахомія?

У старця Пахомія було багато учнів, які любили його і почитали як святого. Якось, коли вони разом вирушили в глибину ... Читати далі

Наступний запис

Авва Ісаакій витирає порохи

Про авву Ісаакія давно подейкували, ніби він за свою святість удостоївся споглядати Незриме. Однак перед кожним святом цей подвижник поспішав ... Читати далі