Що злякало старця Пахомія?

У старця Пахомія було багато учнів, які любили його і почитали як святого. Якось, коли вони разом вирушили в глибину пустелі, щоб навідати іншого подвижника, трапився їм на шляху страшний дракон. Злякавшись, учні враз кинулися тікати. Услід за ними побіг і старець. Дорогою додому учні стали осуджувати подвижника, мовляв, не такий він уже і святий, якщо так легко злякався звіра.

Спливли роки. Пахомій постарів, надійшла смертна година. Підійшов до нього один з учнів і каже:

– А пам’ятаєте, отче, як ми зустріли в пустелі лютого дракона? Пригадуєте, як і ви злякалися його?

Старець усміхнувся:

– Звісно, ту мить забути важко. Та тоді я зовсім не злякався! Тебе дивує, чому я втікав? Розумію. Просто в ту мить я подумав собі так: краще мені один раз втекти від дракона, аніж потім усе життя втікати від духу марнославства!

*

«У кожної людини, яка живе на світі, – свій страх.» Хтось боїться втратити маєтки. Когось переслідує жах насильницької смерти. Є і такі, що потоваришували зі страхом самотности чи втрати доброго імені. Запитай себе нині, у цю хвилину: «А чого боюся я?» Склади список речей, які ти найменше хотів би, аби трапилися на твоєму життєвому шляху, а потім… Потім запали свічку перед іконою Христа Чоловіколюбця і помолися! Адже саме Він узяв всі твої страхи і розіп’яв їх разом із Собою на хресному дереві.

Згадай, які перші слова промовив Він до мироносиць, коли воскрес із мертвих: «Не бійтеся!» (Мф. 28:10). І справді, чого боятись, коли з нами так близько Всевишній!? Однак… Господь говорить кожному із нас: «Але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу після вбиття вкинути в геєну вогненну» (Лк. 12:5). Потрібно боятись втратити ту найінтимнішу єдність, яка криється у формулі З НАМИ БОГ! Потрібно боятися гріха і – знаючи, що за порогом причаївся відвічний злодій-шахрай, щоб відняти найцінніше – пильнувати. Не бійся жити, але бійся помирати, коли знаєш, що життя – це Бог, а смерть – диявол!

Як імператор Юліян востаннє поглузував з Христа

Імператор Юліян Відступник, який колись був християнином, але поступово скотився до примітивного поганства, частенько полюбляв глузувати з Ісуса Христа – хулити Його пресвяте ім’я. Бувало, він зневажливо називав Спасителя «Галилейцем», іншим разом – «сином теслі».

Якось, ідучи містом, він побачив сивобородого старця. Це був авва Амфілохій, великий християнський подвижник, який володів від Бога даром прозорливости. Зрівнявшись із ним, володар зареготав і злісно кинув йому:

– Агей, старче! Подейкують, що ти знаєш все. Скажи-но мені, що зараз поробляє твій Галилеєць, син теслі?

Авва Амфілохій спокійно погладив свою бороду, звів очі до неба, якось дивно кивнув головою і відповів:

– Імператоре, не гнівайся, але в цей час Він вистругує тобі дошки на домовину…

Дуже скоро слова цього пророцтва здійснилися: 26 червня 363 р. у битві з персами при Маранзі Юліян отримав три поранення, від яких помер. Близько 450 р. Теодорит Кирський записав, що перед смертю імператор голосно схлипнув і прохрипів страшні слова: «Ти, Галилейцю, переміг мене, переміг…»

*

Князь Володимир Великий значну частину свого життя, навпаки, не хотів ближче знайомитися з Христом. Він бачив довкола сліди Галилейця, помічав і Його ласкаву усмішку, і навіть голос Його із дитинства в бабусиних словах не раз вчувався уві сні. Хто стримував князя у своїх міцних та холодних обіймах, він добре знав: ось Перун насупив брови і злісно прикривався армією руських дружинників; за ним і Сварог з юрбою селян-хліборобів кивав пальцем: «Зась!»; Стрибог люто вітряним вихором промчався палатами двору, а що вже казати про мстивого Ярила… Скільки їх старалися завадити Теслі, Який з любов’ю бажав направити двері людського серця і зупинити протяг нечистоти. Але все було даремно: Володимир Великий, ніби з останніх сил, таки подав руку Ісусові. Йшов 988 рік, коли рубанок Йосифового названого Сина діткнувся їхніх бовванів. Цього разу вже не Юліан Відступник, а всі мерзенні демони Русі завили пронизливим голосом: «Ти нас переміг, Галилейцю!» Було б так відрадно, якби ці ж слова звитяги пролунали й у ніч з 6 на 7 липня над головами тих, котрі зібрались по лісах та берегах, щоб воскресити голодного Купала, вернути йому стародавні права й нагодувати енергією спалених жертв! Як би хотілося, щоб наша молодь відмовилася носити в собі водночас і Юліяна, і Володимира, адже сам Христос сказав, що двом панам служити нам не вільно! (див. Мф. 6:24).

Попередній запис

Авва Іоанн вирішує мандрувати

Авва Іоанн, який багато років подвизався в скитському монастирі, раптом став кудись збиратися. Спершу повернув до бібліотеки всі книги, тоді ... Читати далі

Наступний запис

Диявол постить також!

Одного разу авва Макарій назбирав у пустелі багато пальмового віття для плетіння кошиків і ніс його до своєї келії. Раптом ... Читати далі