Неприємна правда

Якщо спитатися пересічного обивателя, чи хороша він людина, більш за все, ви почуєте ствердну відповідь. Можливо, хтось зауважить, що має свої недоліки (а куди ж без них?), проте в цілому є досить доброю людиною. Хоча, звісно, знайдеться певна категорія людей, які стосовно себе будуть мати зовсім іншу думку, вважаючи себе грішниками, дехто навіть лютими, нерозкаяними грішниками, втім, других буде значно менше.

І тут маються на увазі не мешканці виправних закладів, тобто тюрем, – більшість з них теж вважають себе цілком добрими людьми, які стали «жертвами обставин», – мова йде про людей, які оцінюють себе, свою поведінку, оточуюче життя не за власною, а за біблійною шкалою. А стосовно людської «праведності», точніше зіпсутості, Біблія має діаметрально протилежну думку, ніж більшість населення. І переконатися в цьому можна навіть за однієї ознакою: як ми ставимося до ближніх, свого оточення.

«Люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 22:39), – згідно Біблії, саме за таким зразком ми повинні ставитися до свого ближнього. Проте це в теорії, а на практиці… У реальному житті ми себе любити толком не можемо, що вже казати за ближніх…

«Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судите, таким судитимуть і вас» (Мф. 7:1,2), – і тут усе негаразд, адже ближнього ми судимо не тільки в думках, але і на словах, навіть деколи намагаючись втілити свій вирок… Отже, «коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста» (Як. 1:26). Виходить, правий був апостол Павло, коли писав: «Немає праведного ні одного; немає, хто розумів би; немає‚ хто шукав би Бога» (Рим. 3:10,11). Між іншим, Павло був не кращої думки стосовно себе, вважаючи особисто себе першим серед грішників (див. 1Тим. 1:15).

Проте годі про це, адже людині обізнаній з Біблією згадані речі не будуть якоюсь вражаючою новиною, лише сумним нагадуванням, а людям «зовнішнім», особливо тим, хто вважає себе ледь не втіленою досконалістю (повірте, таких людей значно більше, ніж ми навіть собі можемо уявити) – ці речі абсолютно не цікаві. Зважаючи на це, краще перейдемо до розгляду того, що спонукає нас осуджувати ближніх.

А часто нас до цього спонукає, навіть більше того, примушують надмірні очікування від ближніх. Саме очікування, а не їх гріхи. Бо коли ми називаємо гріх – гріхом, то ми зовсім не осуджуємо людину, якщо, звісно, не накликаємо за цей гріх на її голову «покарання Господнє» та «вічні геєнські муки». Ми просто називаємо речі своїми іменами і до цього нас також закликає Біблія (див. Мф. 18:15-17).

А от коли людина не відповідає нашим очікуванням, особливо, коли це зачіпає особисто нас… от тут ми, навіть часто не усвідомлюючи, починаємо таке «плести», що в необізнаного оточення складається враження, що ця особа винна в усіх смертних гріхах. Часто після таких спалахів обурення, а деколи і гніву, нам стає ніяково вже від самих себе. Що ж робити з цим, як уникнути цієї пастки?

Відповідь проста, але не дуже приємна: не очікувати багато від людей, адже практично всім людям притаманна одна спільна риса – люди багато обіцяють, багато що планують, проте натомість мало що з усього того роблять. Зважаючи на все це – не треба очікувати від людей надто багато, навіть просто багато. Добре і так, що деколи вони дотримуються власних обіцянок.

Загалом, така відповідь вдвічі неприємна: адже вона каже правду не тільки про оточуючих, але і про нас самих.

Автор: Михайло Лукін

Попередній запис

Як розуміти слова: "Не судіть, щоб і вас не судили"?

Ми з вами з'ясували, що таке суд, і що означає когось судити. Також ми дізналися, що є і що не ... Читати далі

Наступний запис

Що таке засудження

Блудниця перед Христом. Ісак Аскназій Що таке засудження згідно Біблії? Хороша відповідь на це запитання наводиться ... Читати далі