Тяжіння до «ідеалу»

Наш попередній допис ми розпочали з прикладу ставлення людей до Господа Ісуса Христа. Зроблено це було для того, щоб показати, що часто наші запити бувають занадто вимогливими, а очікування – необґрунтованими: і якщо Господь не може, а точніше, не повинен відповідати усім нашим забаганкам, тим більше це не під силу простим смертним. При чому це актуально у двох діаметрально протилежних випадках: коли ми занадто вимогливі до оточуючих, і коли занадто вимогливі особисто до себе, намагаючись догодити або ж сподобатися усім. І це зрозуміло: якщо це не «вдалося» Господу Ісусу Христу, то чому має вийти в нас?

Загалом, Господь нічим нам не зобов’язаний. Все, що Він робить, Він робить виключно з лобові до нас, а не з обов’язку. «Господь нам нічого не винний, це ми усім зобов’язані Йому» – таке гасло, навіть швидше, богословський постулат, варто почати розвішувати на всіх церковних будівлях, бо багато людей не розуміють, а точніше, не хочуть розуміти цього. Адже, як на їх думку: не ми, а саме Господь є боржником, і тому ми маємо повне право вказувати, що Він має для нас робити, а коли не отримуємо, що в Нього просимо (вимагаємо), то обурюємося цим. Дехто навіть доходить висновку, що Бога немає, якщо Він не виконує їхніх забаганок…

Отже, ключовим у наших стосунках з Богом має бути не обов’язок, а любов. Втім, так само в нас мають ґрунтуватися стосунки з ближніми. «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе» (Лк. 10:27), – це було відомо ще зі старозавітних часів. Втім, з тих самих часів ця Божа заповідь нехтувалася, і ми в цьому плані не є якимсь виключенням: наші стосунки з Богом і з ближніми носять такий самий характер як і два тисячоліття тому: «ти – мені, а я – тобі». Але це ще в кращому випадку, адже зазвичай більшість намагається досягти своєрідного «ідеалу»: «мені – чим більше, а я – чим менше».

Саме цим тяжінням до цього «ідеалу» можна пояснити більшість претензій наших співвітчизників до гіпотетичних «лікарів», «вчителів», «сантехників», які начебто не виконують своїх посадових обов’язків. Швидше, не вони не виконують, а як надмірно від них очікують і вимагають. Те ж саме прагнення викликає в багатьох спокусу зробити власним «месією» чергового політика, сподіваючись, що саме він вирішить усі, чи майже усі життєві негаразди. Але, як свідчить історія останніх кількох десятиліть, ці сподівання виявляються марними. Втім, месіанських «шукачів» це в більшості випадків не зупиняє, і вони готові далі чекати, шукати чергового «рятівника» нації… А що залишається робити, якщо Бога «немає»?

Для тих же людей, для яких Господь все таки є, відкривається величезне поле для місіонерської проповіді, яка полягає в донесенні оточуючим новини, що стосунки з Богом будуються на любові, а не на обов’язку; на щирій подяці, а не вимогах; не на суді, а на прощенні; на довірі,  а не на вічних претензіях. Новини, яка більш відома, як Блага Звістка. І донести цю Звістку до оточення повинні саме ми, інших благовісників немає.

Втім, ця проповідь матиме успіх лише в тому випадку, якщо наші стосунки з Богом та ближніми ґрунтуватимуться на любові та прощенні, а не на осудженні та вимогах.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docТяжіння до «ідеалу»


Ваш коментар:

Попередній запис

Не судіть, але допомагайте

Люди релігійні дуже люблять судити. Ефект Даннінга-Крюгера: якщо я трохи щось знаю, я вважаю себе в тому спеціалістом. Я можу ... Читати далі

Наступний запис

Не лихослов і не осуджуй ближнього

Нагорна проповідь, Михайло Копьєв Продовжуючи викладати Своє вчення, Ісус Христос сказав: «Не судіть, щоб і вас ... Читати далі