Динозаври і Біблія

Біблія не є підручником з біології, і лише незначне число тварин вказане в ній прямо. Істоти, які не мають прямого відношення до біблійного оповідання чи приписів, згадуються в ній між іншим. Проте давайте уважно прочитаємо наступне місце, записане у формі Божого звернення: “Ось бегемот, якого Я створив, як і тебе; він їсть траву, як віл; ось, його сила в стегнах його і міцність його у м’язах черева його; повертає хвостом своїм, як кедром; жили ж на стегнах його переплетені; ноги в нього, як мідні труби; кістки в нього, як залізні прути; це – верх шляхів Божих; тільки Той, Хто створив його, може наблизити до нього меч Свій; гори приносять йому їжу, і там усі звірі польові грають; він лягає під тінистими деревами, під дахом очерету й у болотах; тінисті дерева покривають його своєю тінню; верби при струмках оточують його; ось, він п’є з ріки і не поспішає; залишається спокійним, хоч би Йордан побіг до рота його. Чи візьме хто його на очах його і чи проколе йому ніс багром?” (Іов 40:10-19).

Фраза “верх шляхів Божих” дозволяє припустити, що мова йде про найбільшу із створених Богом наземних тварин. Книга Іова написана імовірно за 2000 років до Різдва Христового. В оригіналі на місці слова “звір” стоїть його давньоєврейський еквівалент – БЕГЕМОТ. В інших місцях Біблії це слово зустрічається лише в множині, означає взагалі великих тварин і перекладене відповідним чином (Втор. 32:24; Іов 12:7; Єр. 12:4; Авв. 2:17). Але про яку тварину тут йде мова? Мабуть, сучасникам Іова цей “бегемот” був досить добре знайомий, проте навряд чи якась з нині існуючих сухопутних тварин підійде під цей опис. Перекладачі не змогли визначити, який саме звір названий тут “бегемотом” і тому не знайшовши відповідного значення для цього слова, залишили його в початковому вигляді.

Проте деякі перекладачі, враховуючи розмір і силу тварини, а також те, що вона – “верх шляхів Божих“, вважали, що під цим словом мається на увазі найбільша на землі істота, а саме слон або (враховуючи здатність жити в струмках або болотах) гіпопотам. В українській мові слова “бегемот” і “гіпопотам” навіть стали синонімами. Про це вказувалося в примітках, а в деяких варіантах Біблії це слово так і перекладене.

Проте ні слон, ні гіпопотам не були найбільшими із створених Богом наземних тварин (скам’янілості свідчать, що динозаври набагато перевершували їх за розмірами). Окрім того, хвіст “бегемота” був уподібнений кедру. Хіба підходить таке порівняння для хвостиків слона чи гіпопотама (ліванські кедри – величезні за розмірами дерева)?

Хвіст бегемота
Хвіст слона

Ясно, що ні слон, ні гіпопотам насправді не відповідають біблійному опису бегемота. Багато фахівців схиляються до думки, що в цьому місці Священного Писання йдеться про гігантську рептилію типу диплодока. (За твердженням учених, диплодоки – найбільші динозаври і взагалі найбільші з усіх тварин, які колись жили на суші; у довжину ці гігантські травоїдні ящери досягали 30-40 метрів, а вага їх була – до 70 тонн і більше).

Так на думку вчених виглядав диплодок
Порівняння розмірів диплодока та дорослої людини

Біблійний опис зроблений так переконливо, що влітку 1993 року співробітники Британського музею, враховуючи наведений опис достовірним свідоцтвом очевидця, внесли деякі виправлення до моделі скелета диплодока. Зокрема, хвіст чудовиська, що раніше як би волочився землею, тепер розгойдується в повітрі.

Далі в книзі Іова наводиться опис найбільшого з морських творінь – ЛЕВИАФАНА. Його ототожнення з крокодилом або з найбільшою з відомих сучасних морських тварин – китом – також здається наївним: “Чи можеш ти вудкою витягти левиафана і мотузкою схопити за язик його? чи вдінеш кільце в ніздрі його? чи проколеш голкою щелепу його? …чи можеш простромити шкіру його списом і голову його рибальською острогою? …Не промовчу про члени його, про силу і красиву пропорційність їх. Хто може відкрити верх одягу його, хто підійде до подвійних щелеп його? Хто може відчинити двері лиця його? коло зубів його – жах; міцні щити його – краса; вони скріплені ніби твердою печаткою; один іншого торкається близько, так що і повітря не проходить між ними; один з іншим лежать щільно, зчепилися і не розсуваються. …На шиї його живе сила, і перед ним біжить жах. М’ясисті частини тіла його з’єднані між собою твердо, не здригнуться. Серце його тверде, як камінь, і жорстке, як нижнє жорно. Коли він піднімається, силачі в страху, зовсім губляться від жаху. Меч, що доторкнеться до нього, не встоїть, ні спис, ні дротик, ні лати. Залізо він вважає за солому, мідь – за гниле дерево. …Він кип’ятить безодню, як казан, і море перетворює на киплячу мазь; залишає за собою світлу стежку; безодня здається сивиною. Немає на землі подібного до нього; він створений безстрашним” (Іов 40:20,21,26; 41:4-9,14-19,23-25).

Цього “дракона”, ймовірно, можна ототожнити з 17-метровим кронозавром.

Так на думку вчених виглядав кронозавр
Скелети кронозавра

Неодноразові згадки левиафана в інших місцях Старого Завіту (Іов 3:8; Пс. 73(74):14; 103(104):26; Іс. 27:1) свідчать про те, що подібні істоти були добре знайомі стародавнім жителям Близького Сходу.

На перший погляд, можуть викликати сумніви такі характеристики левиафана, як: “Від його чхання показується світло. З пащі виходять пламенники, показуються вогняні іскри; з ніздрів його виходить дим, як з киплячого горщика або котла. Дихання його розжарює вугілля і з пащі його виходить полум’я” (Іов 41:10-13).

Чи здатні живі істоти вивергати вогонь? Очевидно, що більшість сучасних нам тварин подібними дурощами не займаються. Але як мінімум один представник фауни, наділений такою незвичайною властивістю, дожив до наших днів. Це – жучок брахінус, який мешкає в Уельсі, званий також жук-бомбардир.

Комаха, яка не перевищує двох сантиметрів у довжину, наділена дивним захисним механізмом. У спеціальних м’язових мішечках бомбардир зберігає суміш гідрохінону з міцним (25%) розчином перекису водню, що не реагують між собою в нормальних умовах. У разі небезпеки ця суміш поступає в “реакторну камеру”, що розташована в задній частині тіла жука і містить особливий фермент, який виконує роль каталізатора. Відбувається миттєва, вибухоподібна реакція окислення – і в кривдника вистрелюється реактивний струмінь розжареного газу.

Відомі також живі істоти (риби, комахи), здатні випускати світло та електричні розряди.

Не поступається левиафану за кількістю згадок у давньоєврейському тексті Біблії (п’ять разів у трьох книгах) інша велика рептилія – РААВ. Причому Писання дає зрозуміти, що, незважаючи на страхітливий вигляд і розміри, ця тварина дуже лінива та легко вразлива. Це дає авторам біблійних текстів привід вживати її ім’я образно, зокрема – маючи на увазі Єгипет (як, наприклад, у Пс. 86(87):4). Ми і зараз часто алегорично використовуємо назви деяких тварин – лисиця, змія, ведмідь, віслюк, ягня… Проте ми можемо це робити лише тому, що нашим співрозмовникам добре відомі ці тварини та їхні звички. Інакше нас просто не зрозуміли. Отже, раав у ті часи ще не потребував Червоної книги. Нашим же сучасникам це слово не каже нічого, і в українському синодальному тексті Біблії воно двічі перекладене як гордість (Іов. 26:12, Пс. 88:11), один раз – як сила (Іс. 30:7), один раз – як Єгипет (Пс. 86:4), а ще один раз (Іс. 51:9) залишене без перекладу.

Рекордсменом же за кількістю згадок у Біблії серед назв древніх рептилій (двадцять дев’ять разів у дванадцяти книгах), а також, мабуть, головним претендентом на право називатися давньоєврейським еквівалентом сучасного слова “динозавр” є ФАНІН. Цікаво зауважити, що це слово не лише має спільний корінь із словом ЛЕВИАФАН, але і, схоже, пов’язане з ФА-ф-Ніром із скандинавського епосу і аФАН-ком з бретонських хронік.

З характеристик, що наводяться в Біблії, ми можемо дізнатися, що левиафан – теж різновид фаніна. Деякі з них живуть у воді, деякі – у пустелі, деякі люблять заселяти покинуті міста. Багато хто з них може видавати гучні звуки – хрип, виття, рев; окремі мають хороший нюх. Існують отруйні різновиди фанінів, причому за силою їхню отруту порівнюють з отрутою аспідів (змій). Неодноразово мається на увазі, що фаніни є чимось потужним і страхітливим. Мабуть, слово “фанін” так само, як і слово “динозавр”, означає дуже різноманітну групу плазунів, які при цьому не є звичайними зміями.

Втім, “звичайні” змії (у давньоєврейському тексті – нахаш і сараф), що зустрічаються в Біблії, теж далеко не завжди звичайні. Яку, наприклад, істоту можуть означати летючі змії (Іс. 30:6), які здатні гніздитися, класти яйця, виводити потомство і піклуватися про нього (Іс. 34:15)? У Книзі пророка Ісаї (Іс. 14:29) цей вираз навіть перекладений як летючий дракон. Деякі дослідники схильні бачити в них згадку літаючих рептилій, які зараз відомі як птеродактилі.

Окрім того, у Второзаконні (14:19) забороняється споживати всіх крилатих плазунів. На жаль, роз’яснень із цього приводу автори не дають, вважаючи, що сучасні для них читачі, яким у першу чергу адресувалися закони і пророцтва, і так повинні зрозуміти, про яких істот йде мова.

Більшість з перерахованих тварин явно вимагала “шанобливого” ставлення від людини. Проте чи всі вони були такі грізні й невразливі?

Цікаву розповідь, пов’язану з драконом, ми можемо знайти в давньогрецькому перекладі тексту Біблії, що зазвичай позначається LXX, і називається Септуагінта чи “Переклад сімдесяти тлумачів”. Саме стільки фахівців було зібрано в Олександрії в 271 році до Р. Х. за наказом єгипетського фараона Птоломея Філадельфа для здійснення цього грандіозного на ті часи проекту. Достовірність Септуагінти прекрасно підтверджується як археологічними даними (виявлені в районі Хірбет-Кумрана давньоєврейські манускрипти практично повністю відповідають тексту LXX), так і в самій Біблії: її безпосередньо цитують Христос і апостоли. Проте при наступних численних переписуваннях, перегляді текстів Радою Ямніа біля 100 року н.е. цей фрагмент був загублений з єврейських книг. Тому він не ввійшов до канонічного складу Біблії, при формуванні якого використовувалося більш пізнє єврейське (IX в. н.е.) джерело. У наші дні цей фрагмент наводиться як додаток у виданнях Біблії, заснованих на різних стародавніх текстах, а також присутній у слов’янських і латинських Бібліях, які від початку мають у своїй основі Септуагінту. Отже: “Був на тому місці великий дракон, і вавилоняни шанували його. І сказав цар Даниїлу: чи не скажеш і про цього, що він мідь? ось, він живий, і їсть і п’є; ти не можеш сказати, що цей бог не живий; і отже, поклонися йому. Даниїл сказав: Господу Богу моєму поклоняюся, тому що Він Бог живий. Але ти, царю, дай мені дозвіл, і я умертвлю дракона без меча і жезла. Цар сказав: даю тобі. Тоді Даниїл узяв смоли, жиру і волосся, зварив це разом і, зробивши з цього клубок, кинув його у пащу дракону, і дракон розсівся (здох). І сказав Даниїл: ось ваші святині!” (Дан. 14:23-27).

Наведений опис вражає простотою і побутовою достовірністю деталей. Схожий прийом ще не так давно застосовувався ескімосами при полюванні на полярного гіганта – білого ведмедя. Китовий вус скачувався разом з жиром у ком і підкидався звірові, який тут же його проковтував. У шлунку тварини жир розтоплювався, і вус, коли розправлявся, протикав його. Даниїл також міг використовувати для цієї мети кінський волос або щось подібне. При цьому з тексту, очевидно, що цей спосіб боротьби з драконами був Даниїлу добре відомий – він зважився на це, не замислюючись, і був заздалегідь упевнений у своєму успіху.

Археологічні дані також ставлять під сумнів можливе твердження про міфічність цього сюжету. Дійсно, у древньому Вавилоні був широко поширений культ драконів. Їх зображення, що зустрічаються на різних предметах і спорудах, без особливих зусиль можна ототожнити з тими чи іншими різновидами нині вимерлих рептилій. І якщо дракони чи, кажучи сучасною мовою, динозаври ще існували за часів Даниїла, цілком імовірно, що в якомусь зі святилищ міг перебувати один з них.

Попередній запис

Дракони – це динозаври?

Виникає цілком доречне запитання: якщо людина і динозавр ще не так давно були добре знайомі, то чому ж не залишилося ... Читати далі

Наступний запис

Чому ми не бачимо динозаврів у наші дні?

Коли закінчився Всесвітній Потоп, Ной, його сім'я і тварини вийшли з Ковчегу (Бут. 8:15-17). Таким чином, динозаври почали нове життя ... Читати далі