Виникає цілком доречне запитання: якщо людина і динозавр ще не так давно були добре знайомі, то чому ж не залишилося свідоцтв про динозаврів у людській культурі? Але чому не залишилося? Це таке саме хибне припущення, як і те, що динозаври жили мільйони років тому! На землі практично немає народів, які не зберегли б у літературі, фольклорі чи образотворчій творчості спогадів про гігантських драконів, монстрів і чудовиськ. Американським дослідникам вдалося ідентифікувати практично всі види викопних гігантів за наскальними малюнками індіанців.
Подібні ж зображення зустрічаються на вавилонських, шумерських, бретонських і навіть римських археологічних пам’ятниках. Причому точність зображення досить часто свідчить про те, що художник особисто бачив цих тварин, а не знав про них лише з переказів.
Динозаврам не пощастило потрапити в серйозні слов’янські письмові джерела – згадаємо, що слов’яни набули власної писемності досить пізно, у середині IX століття. Проте багато усних оповідей рясніють істотами на кшталт Змія Горинича. У хроніках і епічній літературі західноєвропейських народів міститься безліч згадок про всіляких драконів.
Так, у кельтських хроніках короля Моріда проковтнув у 336 році до Р. Х. гігантський монстр БЕЛУА, “як велика риба ковтає дрібну” (термін “динозавр”, як ви пам’ятаєте, з’явився лише в 1841 році, а до цього різні народи були вимушені по-своєму називати цих тварин).
Бретонські хроніки також розповідають про безліч місць на території нинішнього Уельсу (Великобританія), колись населених чудовиськами АФАНК і КАРОГ. Один з останніх афанків був убитий у 1693 році Едвардом Лойдом на річці Конвей.
Чимале місце займають дракони і в скандинавському епосі. Так, наприклад, сага Волсунга прославляє подвиг воїна на ім’я Сігурд, який переміг чудовисько ФАФНІР. Фафнір пересувався на чотирьох лапах, тягнучи важке тіло по землі. Знаючи, що шкура на спині фафніра невразлива для меча чи списа, Сігурд викопав яму на стежці, якою чудовисько ходило до водопою, і, засівши в ній, уразив тварину, яка проповзала над ним в утробу.
Герой англосаксонської поеми Беовульф (495-583 роки), онук короля Гретхеля Беовульфа, у 515 році переміг чудовисько ГРЕНДЕЛЬ. Тривалість життя гренделя перевищувала 300 років, і наприкінці чудовисько було в кілька разів вище за людину, яку йому не складало труднощів проковтнути. Шкуру на його тулубі неможливо було пробити мечем або списом. Гігантський монстр швидко і безшумно пересувався на задніх кінцівках, передні ж були маленькими і кволими та безпорадно висіли в повітрі. Чим не достовірний опис тиранозавра?
Беовульф, який знав найуразливіші сторони супротивника, відсік гренделю в ближньому бою слабку передню лапу, після чого звір здох від втрати крові. І це зрозуміло – кров’яний тиск тиранозавра має бути чималим для постачання киснем високо піднятої голови. Беовульф і його команда, як і належить професіоналам, приділяли достатньо уваги вивченню будови, звичок і способу життя драконів. Описи драконів, що наводяться в поемі, дозволяють впізнати практично всі види викопних рептилій.
Хтось може засумніватися: як можна вбити величезного динозавра примітивною зброєю? Проте, китобої примудрялися вбивати китів і затягувати їх на борт вітрильних судів за допомогою ручних гарпунів і злагоджених дій команди, хоча кити за розмірами набагато більші за динозаврів.
Достовірною історичною особою є також великомученик Георгій – уродженець Кападокії, який досяг положення коміту (старшого воєначальника та радника) при імператорові Діоклетиані. Хроніки зберегли нам життєпис і точну дату та місце мученицької загибелі святого Георгія – 23 квітня 303 року в місті Нікомедії (нині – Ізміт). Проте другий подвиг додав до імені героя звучне визначення Переможець. Згідно з переданням, в одному зі своїх походів воїн виявився в Бейруті. Неподалік від міста, у ліванських горах розташовувалося озеро. У ньому мешкав хижий дракон, який наводив жах на всю місцевість. За намовою язичницьких жерців, місцеві жителі щодня приводили до озера хлопця чи дівчину, залишаючи їх там на поживу драконові. Дізнавшись про це, святий Георгій вступив з драконом у двобій і, пронизавши списом горло тварини, прибив її до землі. Потім він зв’язав поранене чудовисько (рептилія, як їй і належить, виявилася дуже живучою) і відволік у місто, де відтяв йому голову при великому скупченні народу. Перемога святого Георгія над драконом стала великим символом перемоги Християнства, яке рятує людей, над язичництвом, що нищить людину. Хоча саме передання приділяє безпосередньо драконові не так багато уваги, живописний канон більш-менш однозначно зображує його. Георгій Переможець, який вражає дракона, прикрашає герби, палаци і храми як по всій Європі, так і за її межами. Дуже цікаво, що на думку деяких учених, дракон, убитий Георгієм Переможцем, нагадує хижого динозавра баріонікса.
Зустрічі з драконами згадуються в церковних хроніках так само часто, як і у світських джерелах. Наприклад, в англійській хроніці 1405 року повідомляється: “Неподалік від міста Буреса, що біля Садбері, на превеликій жаль усього люду, нещодавно з’явився дракон, величезний тілом, з гребенем на голові, із зубами як зуби пили і хвостом неймовірної довжини. Він убив пастуха і зжер безліч овець”. Такі характеристики як “гребінь на голові” і “хвіст неймовірної довжини” свідчать про схожість “дракона” з динозаврами.
Мідні гравюри XV ст. у кафедральному соборі Карлайла, Великобританія, разом з рибою, собакою, свинею, птахом та іншими звичайними тваринами, зображують чудовиськ, в яких будь-яка сучасна дитина дізнається динозаврів. Звідки гравіювальник знав, як виглядали динозаври, якщо він жив за триста років до того, як їх скам’янілості були знайдені, описані і названі після розкопок? Відповідь очевидна: люди знали динозаврів “в обличчя”, бо в той час вони ще жили на Землі. Людям вони були настільки ж добре відомі, як і риби, собаки, свині та птахи.
Описи “драконів” зустрічаються з дивною постійністю від Великобританії (прапор Уельсу є зображенням дракона) по всій Європі та Індії, аж до Китаю. Зображення драконів часто зустрічаються на китайському глиняному посуді, виробах з дерева, вишивці і т. ін.
Усі ці приклади підтверджують, що динозаври і є історичні дракони, які жили на Землі не так вже давно. Це суперечить усій концепції “епохи динозаврів”, які існували, нібито, за мільйони років до появи людей, а замість цього ще раз підтверджує достовірність біблійного літопису світу.
Характерною рисою всіх наведених вище оповідань є велика кількість чисто побутових деталей і відсутність в описуваних тварин якихось надприродних властивостей, характерних для міфології. Але найбільш вражаюче – це те, що безліч згадок про динозаврів ми можемо знайти і в Біблії.
