Прибічники теорії еволюції вважають, що динозаври жили мільйони років тому. Проте слід зауважити, що на скам’янілих кістках динозаврів навряд чи зустрічаються бирки з вказівкою віку. Еволюціоністи отримують свої цифри за допомогою непрямих методів датування, що викликають в інших учених великі сумніви.
Про помилковість методик, що використовуються для виявлення віку скам’янілих останків красномовно свідчать наступні факти.
“Сліди ніг на теорії еволюції” – так охарактеризувала газета “Стар Телеграм” від 17 червня 1982 року відкриття, зроблене в долині річки Пелюксі, що розташована в шести кілометрах від невеликого містечка Глен Роуз, штат Техас. Вода, що піднялася після тривалої зливи, змила частину осадових порід, оголивши вапняковий шар, вік якого, згідно з традиційною еволюціоністською геохронологічною шкалою, мав складати 108 мільйонів (!) років. На поверхні шару виявилася безліч відбитків лап динозаврів і… людських ніг! Подібні знахідки зустрічалися і раніше (уперше – у 1910 році), але така кількість слідів, залишених людьми і динозаврами була виявлена вперше. Були виявлені і “подвійні” відбитки, коли динозавр ступав поверх людського сліду, і навпаки – людина наступала на вже залишений динозавром слід. Провідні антропологи вимушені були визнати, що ці сліди, залишені нібито сотню мільйонів років тому, майже такі самі, як у сучасної людини.
Кожен рік у долину Пелюксі вирушають масові експедиції, що включають не лише фахівців, але і студентів, школярів, домогосподарок – словом, усіх охочих. Список знахідок постійно поповнюється, і найбільш сенсаційні з них – скам’янілі людські зуби і палець з того ж геологічного шару.
Ще більшим ударом по прибічникам теорій величезного віку Землі і походження людини з мавпи з’явилася знахідка, зроблена в районі містечка Лондон (штат Техас). При розколюванні піщанику, що датується 438-505 мільйонами років, був виявлений розташований у камені кований залізний молоток із залишками дерев’яної ручки!
Природно, потрапити туди він міг лише до того, як сформувався піщаник. Раніше півмільярда років тому? Навряд чи. Мабуть, ці породи сформувалися значно пізніше, і геохронологічна шкала вимагає суттєвого перегляду.
Звичайно, ці факти не заперечують, що динозаври жили мільйони років тому, але тепер не викликає сумнівів той факт, що люди і динозаври були сучасниками.
Але що ж імовірніше – людина існувала більше ста мільйонів років тому чи динозаври жили зовсім нещодавно? Останнім часом палеонтологи все частіше підносять самі собі сюрпризи, виявляючи “свіжі”, тобто ще не скам’янілі кістки динозаврів.
Так, наприклад, учені з університету Монтани виявили кістки тиранозавра, які не встигли повністю закам’яніти. Фрагменти цих кісток містили м’яку тканину, у тому числі кровоносні судини, які дуже давно розпалися, якби кісткам були мільйони років.
Така знахідка привела еволюціоністів до роздумів: як, у такому разі, знайденим кісткам могло бути 65 млн. років? Доктор Мері Швайцер, яка входила до групи вчених, що виявили ці останки, була заінтригована: “Якщо взяти пробу крові, поставити її на полку і забути про неї, то вже через тиждень кров зміниться до невпізнання. Чому ж збереглася кров динозаврів?”
Дійсно, чому? Можливо, тому, що вони вимерли не мільйони років тому, а були стрімко поховані лише декілька тисяч років тому, а, може, і пізніше?
Проте еволюційні переконання настільки міцно укорінилися в науковому співтоваристві, що д-р Швайцер, намагаючись опублікувати свої роботи в наукових журналах, зазнала “великі труднощі”: “Один редактор сказав, що йому байдуже, про що свідчать дані; він був упевнений, що результат моїх досліджень – щось неможливе, – розповіла вона. – “Тоді які дані будуть для Вас досить переконливими?” – запитала я в листі. “Ніякі”, – відповів він”.
Окрім того, від скелета цього тиранозавра (знайденого в районі Хелкрік, Монтана) відчувався добре відчутний трупний запах. Коли доктор Швайцер розповіла про це досвідченому палеонтологові Джеку Хорнеру, він відповів: “Так, усі кістки з Хелкрік тхнуть так само”.
Переконаність у багатоміліонному віці останків динозаврів настільки притупила почуття палеонтологів, що в них навіть не виникла думка про можливість порівняно недавньої смерті виявлених динозаврів, хоча докази цього були в них під самим носом.
***
Як бачите, еволюціоністи не можуть відповісти, коли жили динозаври. А що ж нам на це відповість Біблія? Чи сказано в Біблії про те, що Бог створив тиранозавра? Багато хто відповість: “Звичайно ж, ні!” Але в Біблії сказано, що Бог створив усе суще за шість днів тижня Творіння. Наземних тварин, включаючи і динозаврів, Він створив у день шостий (Бут. 1:24-25); отже, вони з’явилися на землі близько 6000 років тому – саме такий вік Землі і Всесвіту отримуємо ми з біблійної хронології.
І природно, якщо вірити Біблії, останки динозаврів не можуть налічувати мільйони років, про що також свідчать результати розкопок учених-еволюціоністів (навіть якщо вони цього не хочуть визнати).
Свідчення скам’янілостей
Утворення скам’янілостей припускає раптове поховання. Коли тварина помирає, тіло її стає здобиччю падальників або ж розкладається під дією кисню, поки не зникає повністю. Для того, щоб тварина збереглася у викопному вигляді, потрібне особливе, унікальне поєднання умов.
Раніше еволюціоністи наполягали на тому, що скам’янілості формувалася повільно і поступово, за мірою того, як тварини помирали і поступово покривалися шарами осадових порід. Тепер вони визнають, що утворення скам’янілостей вимагає катастрофічних процесів. Про масштаби цих процесів свідчать масові поховання скам’янілих останків, які були знайдені по всьому світові. Одне з таких поховань, що містить величезну кількість скам’янілостей динозаврів було знайдене в Аргентині. Тут були знайдені останки досить великих тварин, як, наприклад, хижого гіганотозавра, який досягав 14 метрів у довжину.
Окрім них, на цьому “кладовищі” виявили і численні останки дрібних динозаврів. Усі скам’янілості, незалежно від розміру, прекрасно збереглися, що свідчить про несподіваність і масштабність катастрофи, що спіткала їх.
Масштабність катастрофи підтверджує і друга знахідка, зроблена там само – в Аргентині. У результаті розкопок виявили скупчення семи скелетів динозаврів, що належать, як з’ясувалося, одному виду – мапузавру. На них не було, за свідоцтвом палеонтологів, “жодних слідів хвороби, а значить, тварини, найімовірніше, стали жертвою якоїсь катастрофічної події”. Для раптового поховання стада таких громадин, які досягали довжини 12,5 метрів, дійсно була потрібна великомасштабна катастрофа.
Подібні “кладовища” динозаврів, знайдені по всьому світу підтверджують історичну достовірність Біблійного Потопу – глобальної катастрофи, що призвела до масового поховання цих тварин.
Згідно Біблії, з часом Земля наповнилася злочинами, і тому Бог вирішив наслати на неї “потоп водний, щоб винищити всяку плоть, у якій є дух життя, під небесами” (Бут. 6:17).
Бог повелів Ною побудувати величезне судно – Ковчег – і взяти на борт свою сім’ю, а також представників усіх родів наземних тварин з легеневим диханням: “Введи також у ковчег з усякої худоби, і з усіх плазунів, і з усіх тварин, і від усякої плоті по парі, щоб вони залишилися з тобою живими; чоловічої статі і жіночої нехай вони будуть. З усіх птахів за родом їх, і з усієї худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх” (Бут. 6:19-20). Отже, у Ковчег увійшли і пари динозаврів.
Ною не треба було брати в Ковчег мешканців моря, оскільки Потоп не погрожував їм винищуванням. Проте бурхливі потоки води, що несли із собою суміш осадів гірських порід, погубили велику кількість живих істот, що відбилося в літописі скам’янілостей. Багато видів, які мешкали в океанах, дійсно не пережили Потопу. Але якщо Бог в мудрості Своїй вирішив не залишати в живих тих або інших жителів моря, значить, на те була Його воля, і Ной до цього не мав абсолютно ніякого відношення.
