21 Коли ж виповнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був Ангол назвав, перше ніж Він в утробі зачався.
Шоста поспіль оповідь євангелія дитинства від Луки – не такий відомий і мало коли цитований фрагмент. Причина, мабуть, у тому, що йдеться в ній про не цілком зрозумілі нині юдаїстські приписи, зокрема триразове відсилання до закону в примітці про обрізання і надання імени, про обов’язковий обряд очищення і про запроваджене з цього приводу жертвоприношення (ст. 22-24). Незрозумілість цих приписів нам пояснюють благочестиві постаті цієї оповіді – старець Семен і пророчиця Анна.
Оповідь побудована гармонійно. Після довгого вступу (ст. 21-24) йде головна частина (ст. 25-38) із відомим гимном “Нині відпускаєш раба Свого, Владико…” (ст. 29-32), а також пророцтвом Семена (ст. 34б-35) та згадкою про пророчицю Анну (ст. 36-38). Закінчення творять два стихи (ст. 39-40) про галілейську батьківщину Ісуса і Його дитячі та юнацькі роки. У цілій оповіді, що є визнанням віри в спасенну місію Ісуса на землі, можна зауважити три кульмінації. Першою є слова Семена про універсальне значення Дитятка Ісуса (ст. 29-32), другою – пророцтво стосовно Ісуса і Марії (ст. 34б-35), третьою – згадка про пророчицю Анну (ст. 36-38).
22 А коли за Законом Мойсея минулися дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його, щоб поставити Його перед Господом, 23 як у Законі Господнім написано: Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу, 24 і щоб жертву скласти, як у Законі Господньому сказано, пару горличат або двоє голубенят.
“До Єрусалиму принесли Його, щоб поставити Його перед Господом…”
За юдейським законом жінка після народження дитини певний час вважалася нечистою (Лев. 12:2-8). Коли мине цей час, після народження дівчинки – триваліший, після народження хлопчика – коротший, тобто коли мине ритуальна нечистота, мотивована як оздоровчими міркуваннями, так і переконанням, що злі духи, надто в цей час, намагаються шкодити жінці, кожна мати мала за обов’язок принести в жертву однорічне ягня і горлицю або голубеня. Убогіші люди, яким важко було жертвувати ягня, замість нього приносили другого голуба. Євангелист взагалі не згадує про ягня, а кажучи про горлиць, підводить до думки, що батьки Ісуса принесли жертву убогих людей. Батьки Ісуса є убогими людьми. Коли євангелист каже про їхнє очищення, чинить це явно під впливом елліністичних звичаїв, за якими приписи про очищення стосувалися не лише матері, а й усіх з оточення: дитини та инших, хто з ними перебував.
За тим самим юдейським законом кожна первородна дитина чоловічої статі має бути викуплена батьком (Вих. 13:12). Обов’язок “викупу” пояснювався тим, що кожен первородний хлопець мав бути посвячений на служіння Ягве в храмі. Однак, зважаючи на те, що покоління левітів перейняло від инших поколінь служіння в храмі, первородні, які не належали до покоління левітів, звільнялися від служби в храмі, сплативши певну суму (п’ять шекелів (близько 11 грамів) срібла; Чис. 18:15-19). “Викуп” ще й символізував визволення з єгипетської неволі синів Ізраїлю на противагу первородним єгиптянам (Вих. 13:1 наст., 14 наст.) Для “викупу” не потрібно було йти до Єрусалиму, можна було це вчинити будь-де. У випадку Марії і Йосипа, зрозуміло, що, перебуваючи поблизу Єрусалиму, скористали з нагоди стати перед Богом в єрусалимському храмі. Однак нічого не сказано про те, що Йосип сплатив ту чи иншу суму. Можливо, євангелист у такий спосіб хотів наголосити, що Божого Сина, котрий цілковито належить Богові, не можна “викупити”. Ця приналежність Богові виражається в “поставленні Дитятка перед Господом”.
Проте євангелист оповідає про цю подію не лише для того, щоб повідомити, що Марія з Дитятком і Йосип побували у святині. Ключ до богословського розуміння події є в пророка Малахії, котрий провіщав (500-450 р. перед Р.Х.), що наприкінці часів Господь зненацька увійде до Свого храму (Мал. 3:1б: “Ось Я посилаю Свого Ангола, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу. І нагло прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви […] Ось іде Він, говорить Господь Саваот!“). Саме цього входу чекали нетерпляче благочестиві Старого Заповіту, як-от Семен і Анна. Для новозавітного автора цей прихід і це сповнення Малахієвого пророцтва сталися в мить принесення Дитятка Ісуса Марією і Йосипом.
“Прибуде до храму Свого Господь…”. Церква твердо вірить, що посеред її вірних присутній Христос. Його присутність не обмежена храмом з дерева чи каменя; це присутність у вірних своєї Церкви. Христос присутній у Своєму слові і таїнствах. Водночас Церква знає і визнає, що повне об’явлення Христа станеться в прийдешності. Не настав ще день, коли не буде потреби ні в сонці, ні в місяці, бо світлом буде слава Божа (Об. 21:23). Нині присутність Бога посеред Свого людства перебуває під знаком і в тіні хреста. Ця присутність має на собі печать приниження і безсилля. Однак нинішня присутність Бога в слабості є обітницею прийдешньої присутности в славі.
25 І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, людина праведна та благочестива, що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. 26 І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. 27 І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, 28 тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив:
