Пророцтво Семена та Анни (Лк. 2:29-40)

Був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен…”

Дуже скромний прихід Месії до храму не був незауважений. Замість і від імени цілого народу Дитятка Ісуса привітали дві благочестиві постаті: Семен і Анна. Семена євангелист характеризує чотирма означеннями: “Людина праведна та благочестива, що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому” (ст. 25). Довідуємось теж, що був похилого віку і що очікував смерти. Репрезентує він тих, котрі палко очікували Месію, але не силкувалися пришвидшити прихід Царства через війну і збройний опір римлянам. Саме цьому Семенові Святий Дух об’явив, що не помре, перш ніж не побачить утіху Ізраїлю, тобто Месію Господнього (як вважали тодішні рабини, кожна людина не знає двох речей: дня своєї смерти і дня приходу Месії). Семен вірить і знає, що на власні очі побачить Месію. Семен вірить Святому Духові, котрому дозволяє себе провадити. Належить до есхатологічних постатей, котрі, згідно з пророцтвами, мали бути сповнені Святим Духом (Йоіл 3:1 наст.).

На перший погляд, випадково, але в розумінні автора, ведений Духом Семен опинився на шляху Святої Родини. Євангелист оповідає, що було це “у храмі”. Не уточнює, однак, де саме відбулася зустріч. Слово “храм” (hieron) означає простір, на якому є багато культових, святилищних споруд. Семен не є ні священиком, ні представником ієрархії. Є просто віруючим. Ведений Святим Духом, розпізнав у Дитяткові Месію і взяв його на руки. Це прийняття має глибший сенс. Семен, представник Старого Заповіту, приймає Месію і об’являє Його народові. Виголошений при цьому гимн починається словом “нині”. Семен знає, що нині звершилося те, що Бог обіцяв. Знає, що стоїть на порозі нового часу спасіння. У мить, коли взяв на руки Ісуса, ступив крок далі. Можна сказати, що є вже не старозавітним, а новозавітним пророком. Христовим пророком. Нині може вже померти. Його життя є життям звершеним, бо побачив Ісуса. Отже, може просити про звільнення зі служби.

Мотивуючи своє прохання, вказує на спасіння, яке бачить у Дитяткові. “Спасіння” розуміє як визволення від гріха, від смерти і від суду. Це спасіння скероване до всіх народів: до Ізраїлю і поган. Для поган Ісус є світлом на просвіту. Для Ізраїлю є славою. Не в тому розумінні, що гарантує народові політичну могутність, а що є джерелом і доказом його достойности. А що в попередніх гимнах (“Величає душа моя Господа…” і “Благословенний Господь…”) йшлося про значущість Месії для Ізраїлю, тут уперше згадано про поган.

29 Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, 30 бо побачили очі мої Спасіння Твоє, 31 яке Ти приготував перед всіма народами, 32 Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля! 33 І дивувалися батько Його й мати тим, що про Нього було розповіджене. 34 А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, 35 і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!

Призначений Цей багатьом на падіння й уставання…”

Марія і Йосип дивувалися словам Семена. Хіба ж забули, хто такий Ісус? Забули слова ангела, а також ті, переказані пастухами? Певна річ, ні. Однак дивувалися величі завдання, що його покладено на плечі Дитятка. Цим завданням є спасіння світу. Семен, звертаючись до Марії, доповнює свою першу, сповнену пишноти, промову, зосереджуючи увагу на двох “картинах”.

Картина перша (ст. 34б) почерпнута від пророка Ісаї (Іс. 8:14,15: “І буде Він за святиню, і за камінь спотикання, і за скелю спокуси для двох домів Ізраїля, за сітку й за пастку для мешканця Єрусалиму. І спіткнуться об них багатохто, і попадають, і будуть поламані…”). Ісус тут змальований як той, котрий приносить вирішення, котрий вчинить так, що Його співвітчизники змушені будуть висловитись однозначно – “за” чи “проти”. Не тому Ізраїль у своїх представниках удостоїться спасіння, що є вибраним народом, а тому, що висловлюється на користь Ісуса. Ісус є знаком спротиву. Спротив виявляється у всій історії об’явлення. На щастя, не лише спротив. А що деякі піднімають камені проти Нього, инші приймуть Його з палкою любов’ю.

Друга картина зображає Марію, серце котрої прошите мечем болю. Цим мечем було відкинення її Сина. Марія залучена в долю свого Сина, бо буде змушена переживати розлом, який в Ізраїлі спричинить її Син, бо разом із Сином стане посередині спротиву, який виявить, хто “за” і хто “проти” Ісуса. Таким чином, друга промова Семена – наче корекція першої. А що перша промова вирізнялася світлом миру і слави, друга – провіщає меч і муки. Обидві промови зазначають, що шлях Месії Ісуса не є тріумфальним походом через історію. Для Ізраїлю буде Він знаком спротиву. Коли євангелист писав ці слова, міг споглядати на кількадесят літ існування Церкви. Зауважив, що в міру того, як Ісус ставав світлом для поган, Його власний народ віддалявся від Нього щораз більше.

36 Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, 37 удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. 38 І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав. 39 А як виконали за Законом Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету. 40 А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробувала

Була й Анна пророчиця…”

Друга постать – Анна залишається наче цілком у тіні Семена. Її виступові відведено лише три стихи (ст. 36-38) – на вісім стихів менше, ніж Семенові. Та й то – як виглядає – лише тому, що оповідь ця була представлена в Переданні, яке автор не хотів нехтувати. Саме з цієї оповіді довідуємось про подробиці життєвого шляху Анни. Була донькою Фануїла з покоління Асирового. Жила на світі вісімдесят четвертий рік. По смерті чоловіка, з котрим жила в подружжі сім років, відмовилась від повторного заміжжя, що за тих умов не було зовсім легким рішенням. Згадка про те, що не відходила від храму, означає, що часто в ньому перебувала, а не, що там мешкала. Щобільше, довідуємося, що служила Богові постом і молитвою. Отож, Анна – надзвичайно побожна жінка. Стосовно її імени згадується Анна, мати Самуїла (1Сам. 1:2-2:21. Однак передусім важливо те, що як пророчиця продовжує пророцьку течію, в якій з’являлися також жінки (Маріям: Вих. 15:20; Девора: Суд. 4:4; безіменна дружина Ісаї: Іс. 8:3; Хулда: 2Цар. 22:14; Ноадія: Неем. 6:14).

Пророк – як відомо – є тим, хто чуває. Анна як обдарована особливою чутливістю бачить у Дитяткові довгоочікуваного Месію. Зі своєю промовою звертається до всіх присутніх. Якщо архангел Гавриїл звертався зі своїм посланням до Марії, ангели – лише до пастухів, то Анна першою звертається до всіх. Коло людей, які приймають звістку про Месію, шириться. Отож, Анна є першою місіонеркою.

Із храму батьки Ісуса вирушають у напрямку Галілеї. Повернеться до нього Ісус дванадцятилітнім хлопцем, аби сказати те, що Немовлям учинити не міг: “Повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві” (Лк. 2:49). До храму повернеться ще щонайменше кілька разів. Побачить його також з висоти хреста. Єрусалиме, Єрусалиме…

Попередній запис

Жертвування Ісуса в храмі (Лк. 2:21-28)

Принесення в храм (фрагмент), Філіп де Шампань 21 Коли ж виповнились вісім день, щоб обрізати Його, ... Читати далі