“Благовіщу вам радість велику…”
Святе Письмо каже, що, коли людина стає свідком Божого об’явлення, звичайною її реакцією є страх. Саме так було із Захарією під час з’явлення архангела Гавриїла (1:19), Марія теж затривожилась, узрівши ангела (1:29). Ангел, який з’явився пастухам, на самому початку стверджує, що не страх, а радість у цю мить найслушніша: “Бо я ось благовіщу вам радість велику…”.
Радість є ознакою месіянських часів. Провіщаючи її, пророк Захарія каже: “Співай же та тішся, о дочко Сіону, бо ось Я приходжу та перебуватиму посеред тебе” (Зах. 2:14) і дещо далі подібне: “Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде” (Зах. 9:9). Ангел закликає пастухів радіти. У т.зв. гимні ангелів розкрита причина цієї радости: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!“.
Гимн складений із двох частин і побудований на засадах староєврейського паралелізму складових. Згідно з цим стилем сенс першої складової повторюється аналогічними словами в другій складовій. Обидві складові по суті виражають ту саму думку, причому друга вводить у сенс сказаного в першій певну модифікацію. Отже, тут друга частина (“і на землі мир…”), властиво, є повторенням першої частини (“Слава Богу на висоті…”).
Сказане в першій частині означає, що різдво Ісуса є славою Бога. Щоправда, бракує тут присудка, що, зрештою, вказує на його семітське походження, але немає сумніву, що сказане є твердженням (слава є Богу), а не побажанням (слава нехай буде Богу). “Слава” (грецьк. doksa, староєвр. kabod) є об’явленням величности і маєстату Бога. Отже, автор гимну стверджує, що в різдві Ісуса Бог об’являє Свою славу.
Славі Божій на висоті відповідає на землі мир людям (грецьк. eirene, староєвр. szalom, лат. рах). Мир у біблійній мові означає щось більше, аніж лише впорядковані взаємини між людьми. Мир є впорядкованим станом світу, станом справедливости, радости, приязні, щастя, щастя повного і невідкличного. Тоді людина перебуває в досконалій гармонії з Богом, із собою, з иншими людьми і цілим світом. Певна річ, такий мир не є витвором людини. Лише Бог може принести такий мир. Урешті-решт, такий мир є даром есхатологічних часів.
Такого миру ще не досягнуто. Живемо в сподіванні на нього. Одначе Бог дарував нам його в Ісусі Христі. Ісус Христос є фундаментом такого миру. Сподівання такого миру цілком виправдане, бо в Христі розпочалася нова дійсність. У Христі удостоюємось дарів цього миру. У Христі і через Христа вже тепер він частково дарується.
Дарується – як чуємо – людям Його вподобання. Це не означає, що з-поміж людей лише поодинокі є тими, яким Бог виявляє уподобання. Усі люди є об’єктом Божого вподобання, усіх Він любить і приймає (тому ми переклали: на землі мир людям, котрих Він уподобав, пор. ст. 14). Давня надія на спасіння для всіх народів, а надто яка з’явилась після неволі, сповнюється в есхатологічній події різдва Месії. Отже, у другій частині розглянутого гимну, в якій ідеться про спасіння для людей, не з’являється нічого нового порівняно з першою частиною, в якій мовиться про славу Бога. Бог об’являє Свою славу тим, що приносить людям мир.
“І прийшли, поспішаючи…”
Оповідь про різдво Ісуса закінчується інформацією про реакцію пастухів (ст. 15-20) на принесене їм послання. На перший погляд, ідилічне закінчення оповіді, а насправді – старанна проповідь про переживання тайни різдва Господнього.
У розумінні пастухів сказане ангелами виглядало неправдоподібним: “Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь“. Такому величному провіщенню відповідає незвичний знак: “Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме“. Пастухи чули з проповідей про Месію, який буде водночас Царем, Воїном і Переможцем, Князем миру і Священиком. Це можуть зрозуміти, але про Дитя в яслах не чули ніколи. Безпорадне Дитя має бути Спасителем світу? Сповитий – Месією? Дитя, що лежить в яслах – Господом? Попри ці незвичні, майже неправдоподібні слова ангелів, пастухи вирушили поспішаючи, не дискутуючи і не роздумуючи. Вирушили хутко, як Марія. У Віфлеємі, на перший погляд, нічого надзвичайного: “Знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала“. Побачили Дитя, але побачили Його, просвітлені Божим об’явленням.
В останні дні грудня читання Святого Письма про Ісуса, народженого у Віфлеємі, переживаємо більш-менш піднесено. Більш-менш піднесено переживаємо чергове Різдво Христове. Той, хто прагне пізнати тайну різдва Ісуса Христа, повинен, заохочений словами ангелів, вирушити на її пошуки. На пошуки тайни Божого Сина, котрий став людиною. Не повинен відкладати цього на потім, коли матиме більше часу, коли переконається, що пошуки і дорога не будуть даремними. Повинен вирушити, як пастухи. Спасенне послання до людини не допускає вагань і зволікання.
Коли пастухи побачили Дитя в яслах, “розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено” (ст. 17). То не було таке собі звичайне розказування, а така оповідь, “і всі, хто почув, дивувались тому” (ст. 18). Здивування стосовно Божого об’явлення ще не є вірою, але, з цілковитою певністю, може бути її передсінком. Якщо віра є Божим даром, то послугу проповідника, батьків чи когось иншого можна порівняти з уведенням до передсінка віри. Від багатьох чинників залежить те, чи сказане про Віфлеєм глибоко ввійде в серця. Звісно, це залежить від того, хто звіщає, від його запалу і його вогню. Діло Ісуса потребує ентузіястів. Пастухи оповідали з ентузіязмом, дарма що не було вже небесного світла, а лишень убогі ясла і беззахисне Дитя, котре лежало в них. Божі сліди в світі непримітні, буденні, без особливої пишноти. Божа любов огортає нас буденністю щодня. Однак віруюча людина знає про її невидиму пишноту і вміє про неї оповідати з ентузіязмом. Такою має бути щоденна проповідь Церкви.
“А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм” (ст. 19). Те, що збережене в серці, існує довше. У чому полягало те збереження, пояснює слово “розважала”. Дієслово synbаllо дослівно означає “обертати й оглядати зусібіч, зіставляти”. Хто ж спроможний охопити всю повноту того, що містить у собі тайна приходу у світ Божого Сина? Це все багатство можна заледве поступово і частково зрозуміти. Зріла віра зіставляє поодинокі спостереження, поодинокі події, творячи щораз новішу й повнішу картину. Те, що Марія пережила в мить благовіщення, під час відвідин Єлисавети, народження Ісуса, стало для неї невичерпним джерелом роздумування. З цього сповненого віри споглядання і зіставляння подій доходила висновку, що все це є надзвичайним ділом Бога, попри щоденність, буденність і звичайність.
“Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили” (ст. 20). Пастухи повернулися до своєї отари. Може це означати, що не кожен покликаний до місіонерства, до того, щоб бути місіонером у дослівному розумінні. Втім, Євангеліє зобов’язує всіх віруючих зберігати і захищати віру там, де їм призначено жити.
